ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 вересня 2020 року м. Київ № 640/20640/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПечерської районної в м. Києві державної адміністрації
провизнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовною заявою до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Печерська РДА, відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Печерської районної в м. Києві державної адміністрації щодо невиплати належної ОСОБА_1 державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року;
стягнути з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь громадянина України ОСОБА_1 заборгованість з виплати державної соціальної допомоги у розмірі 58 650, 00 гривень (п'ятдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят).
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача що полягає у невиплаті відповідачем належної позивачу державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року, чим порушено вимоги Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Позивач зазначає, що є інвалідом з дитинства та отримує державну соціальну допомогу, водночас з 2016 року виплата такої допомоги була безпідставно припинена. Позивач, у 2018 році з огляду на необхідність у лікуванні, був вимушений переїхати до м. Києва, де звернувся до відповідача із заявою про виплату державної соціальної допомоги. Заява позивача була прийнята, відповідач почав виплати допомоги, водночас в порушення положень частини 2 статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» виплати за минулий період з 2016 по 2018 рік відповідачем здійснено не було, чим порушено права позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
05 грудня 2019 року на виконання ухвали про відкриття провадження у справі відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким останній проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.
При цьому відповідач зазначає, що на виконання положень частини 1 статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» позивачу було нараховано та сплачено недоплачені суми державної соціальної допомоги за рік до звернення до органу, тобто за період з 01.11.2017 року по 30.11.2018 року та призначено подальші виплати із терміном довічно, що спростовує доводи позивача про наявність протиправної бездіяльності.
Також, відповідач зазначає, що посилання позивача на вимоги частини 2 статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» є недоречними, адже зазначена норма застосовується лише у разі не одержання своєчасно таких виплат з вини органу, який призначає, або виплачує державну соціальну допомогу, або неможливості отримання таких сум особою з інвалідністю за станом здоров'я, що не було доведено позивачем.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
01 квітня 2003 року позивач отримав статус інваліда першої групи довічно відповідно до довідки спеціалізованої психіатричної медико-соціальної експертної комісії № 032269 та почав отримувати державну соціальну допомогу за місцем реєстрації у м. Донецьк.
У листопаді 2014 року, внаслідок припинення здійснення органами влади України повноважень на території м. Донецька, позивач переїхав до м. Маріуполь де почав отримувати державну соціальну допомогу.
01 жовтня 2016 року виплати державної соціальної допомоги за місцем тимчасового проживання позивача (м. Маріуполь) були припинені.
У листопаді 2018 року позивач переїхав до м. Києва та отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.11.2018 року № 0000654321.
22 листопада 2018 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи.
Відповідачем, рішенням про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям інвалідам від 11.02.2019 року було прийнято позивача на облік та нараховано виплати державної соціальної допомоги за період з 01.11.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.12.2018 року довічно, на загальну суму 35 035,50 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право осіб з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму, порядок призначення та припинення виплат зазначеної допомоги встановлюється Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109)
Відповідно до статті 1 Закону № 2109 право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Статтею 4 Закону № 2109 передбачено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
Положеннями статті 9 Закону № 2109 встановлено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією, з дня звернення за її призначенням.
Згідно положень статті 10 Закону № 2109 державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.
Частиною 3 статті 14 Закону № 2109 встановлено, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 2109 суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.
Згідно частини 2 статті 12 Закону № 2109 суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було розглянуто заяву позивача та призначено виплату державної соціальної допомоги за період з 01.11.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.12.2018 року довічно.
Таким чином, з огляду на зазначене вбачається, що відповідачем здійснені дії відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» щодо призначення виплат позивачу державної соціальної допомоги з урахуванням недоотриманих сум.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.04.2019 року по справі № 342/158/17, як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Так, з огляду на фактичний розгляд заяви позивача та призначення останньому виплат державної соціальної допомоги, суд приходить до переконання про відсутність фактів допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та як наслідок, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Печерської районної в м. Києві державної адміністрації щодо невиплати належної ОСОБА_1 державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року.
Також, суд не погоджується з позицією позивача щодо протиправного не нарахування відповідачем сум державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року, згідно частини 2 статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, виплати державної соціальної допомоги позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення у м. Маріуполь було припинено 01.10.2016 року у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи 23.08.2016 року (лист Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 03.10.2019 року № 105/01-4432/1).
Разом з тим, позивачем не надано доказів, щодо оскарження ним рішення про припинення виплат державної соціальної допомоги, як і не надано пояснень щодо причин не звернення повторно за призначенням допомоги починаючи з листопада 2016 року.
З аналізу норми частини 2 статті 12 Закону № 2109 вбачається, що суми державної соціальної допомоги, не одержані, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, лише у разі вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням).
З огляду на зазначене, для застосування зазначеної вище норми до спірних відносин необхідна наявність фактів вини органу, або поважних причин неотримання сум з боку позивача, разом з тим, позивачем не надано до суду жодних належних доказів зазначених обставин.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідачем в порядку передбаченому положеннями частини 1 статті 12 Закону № 2109 було нараховано та сплачено позивачу суми державної соціальної допомоги за період з 01.11.2017 по 30.11.18 року, тобто за попередній рік від дати звернення позивача із заявою про призначення такої допомоги.
Таким чином, з огляду на зазначене суд дійшов до переконання про відсутність заборгованості відповідача з виплати державної соціальної допомоги, а як наслідок і підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь громадянина України ОСОБА_1 заборгованість з виплати державної соціальної допомоги у розмірі 58 650, 00 гривень (п'ятдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят).
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні адміністративного ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя І.М. Погрібніченко