ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2020 року м. Київ №640/16501/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СавВАТС"
до Виконавчого органу Київської міської ради Департаменту
містобудування та архітектури
про відмову у видачі дозволу, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СавВАТС" (03037, м. Київ, вул. Клименко, 37, код ЄДРПОУ 16305477) з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик,32), в якому просить суд зобов'язати виконавчий орган Київської міської ради, Департамент містобудування та архітектури урахувати помилку з нанесенням червоної лінії на Генеральному плані м. Києва, щоб позивач зміг отримати "Містобудівні умови та обмеження для проектування складу" та видати ТОВ "СавВАТС" дозвіл (Декларацію (СС1) на початок будівельних робіт), будівництва складу металопрокату.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що головною причиною відмови у видачі Дозволу на будівництво є Генеральний план м. Києва, затверджений Рішенням Київської міської Ради від 28.03.2002 року №370/184, через чотири роки укладення Договору №90-5-00036 від 24.03.1998 року на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі (у письмову провадженні).
Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Ухвала суду про відкриття спрощеного позовного провадження з пропозицією надати суду відзив на позовну заяву надсилалась відповідачеві за зареєстрованим місцезнаходженням та була вручена уповноваженому представнику відповідача 17.10.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням викладеного, суд вирішив розглядати справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.1998 року, між Київською міською державною адміністрацією в особі голови адміністрації Омельченка О.О. та приватним підприємством «СавВАТС» укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, згідно з яким Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 16.02.98 №297 надає, а мале приватне підприємство «СавВАТС» приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,397 га, в тому числі: адміністративно-побутовий корпус - 0,0252 га, склади - 0,5400га; майстерня - 0,0072 га; допоміжна та прилегла територія - 0,8193 га згідно з планом землекористування, що додається.
Відповідно до п. 1.2 Договору земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років для будівництва та експлуатації критих складів з цехами первинної переробки металопрокату у пров. Охотському в Харківському районі.
Судом встановлено, що ТОВ "СавВАТС" неодноразово зверталось до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) з проханням надання містобудівних умов та обмежень для отримання Дозволу об'єкта будівництва складу зберігання металопрокату.
За результатами розгляду листів Департаментом містобудування та архітектури повідомлено, що вказана товариством земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території лісів та лісопарків, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони за період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, що не відповідає вимогам містобудівної документації та місцевому рівні.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII (далі - Закон №2780-XII) при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема:
розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;
урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;
інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;
участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;
захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.
Відповідно до статті 17 цього Закону містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
Більш докладне регулювання правовідносин у сфері містобудівної діяльності передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон №3038-VI).
За змістом частини першої статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад (ч.2 статті 16 Закону №3038-VI).
Згідно зі статтею 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Частинами першою, другою статті 18 Закону №3038-VI передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Відповідно до статті 25 Закону № 3038 режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Згідно з частиною четвертою статті 26 цього Закону право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
За змістом частини першої статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.
У відповідності до визначень, зазначених у статті 1 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Згідно частин третьої, четвертої статті 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм законодавства у сфері містобудівної діяльності, слід зазначити, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі та відповідно до генерального плану розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні.
Відтак, наміри забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи саме із генерального плану.
Позивач стверджує, що Генеральний план м. Києва, затверджений Рішенням Київської міської Ради від 28.03.2002 року №370/184, через чотири роки після укладення договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 24.03.1998 №90-5-00036, згідно з яким Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 16.02.98 №297 надає, а мале приватне підприємство «СавВАТС» приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,397 га, в тому числі: адміністративно-побутовий корпус - 0,0252 га, склади - 0,5400га; майстерня - 0,0072 га; допоміжна та прилегла територія - 0,8193 га згідно з планом землекористування, що додається.
Тобто, в генеральному плані , який затверджено набагато пізніше від укладеного договору, червона лінія частково йде по будівлях та орендованій землі товариства.
Загальний порядок затвердження та внесення змін до генерального плану передбачено статтею 17 Закону № 3038.
З метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон на основі генерального плану населеного пункту розробляється план зонування території. Він встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації (ст. 18 Закону № 3038).
Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Він розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції (ст. 19 Закону № 3038).
З огляду на вищенаведене, у разі необхідності надання містобудівних умов, які не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, необхідно вносити зміни до відповідної містобудівної документації у порядку, передбаченому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СавВАТС" відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа