ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2020 року м. Київ № 640/9764/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову від 07 квітня 2020 року №КВ277/1996/АВ/ТД/ФС-84.
Мотивуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_1 стверджує про відсутність порушення положень частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідачу надавалися документи, а саме: копія наказу від 13.02.2020, копія трудового договору від 13.02.2020. При цьому, позивач вказала, що повідомлення про прийняття працівника на роботу до податкової служби було направлено засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису о 09 годині 10 хвилин 16 лютого 2020 року, а отже працівник був допущений до роботи в той же день після відправлення такого повідомлення. З урахуванням викладеного, позивач вважає постанову відповідача протиправною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
03 червня 2020 року (вх.№ 03-14/75692/20) до суду від начальника Головного управління Держпраці у Київській області - Семчука Р.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Так, відповідач вказує на те, що 16.02.2020 в ході інспекційного відвідування було опитано працівника ОСОБА_2 , який під час інспекційного відвідування працював без офіційного оформлення трудових відносин. Відповідно до наданих письмових пояснень, ОСОБА_2 зазначив, що працює вже приблизно два місяці з режимом роботи з 08:00 до 22:00 на посаді продавця. В цей день ФОП ОСОБА_1 не надала документи щодо належного оформлення ОСОБА_2 . 18.02.2020 ФОП ОСОБА_1 було надано документи щодо оформлення ОСОБА_2 , а саме трудовий договір від 13.02.2020, наказ про призначення від 13.02.2020 та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, квитанція №2 ДФС з зазначенням про прийняття 16.02.2020 о 21:27 год. Отже, повідомлення було сформовано вже після візиту інспектора. Таким чином, начальник Головного управління Держпраці у Київській області - Семчук Р.І. вказує на правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
22 червня 2020 року (вх.№ 03-14/85570/20) до суду від ФОП ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій остання вказала, що згідно з нормами пункту 14 Порядку №577, у разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції. Відповідно до квитанції №1 податкова служба прийняла повідомлення про прийняття працівника на роботу 16 лютого 2020 року о 09 год. 10 хв., а перевірка почалась 16 лютого 2020 року о 17 год. 00 хв. Таким чином, як зауважує позивач, відповідач не має законних підстав робити висновки щодо порушення позивачем вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
На підставі наказу №751 від 12.02.2020 та направлення №277 від 12.02.2020 посадовою особою Головного управління Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
16.02.2020 інспектором праці Павловим М.С. сформовано вимогу про надання/поновлення документів №277, якою вимагається від позивача надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування.
В подальшому, 18.02.2020 року посадовою особою Головного управління Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ 277/1996/АВ (далі - акт).
Згідно з висновками акту, в ході проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності у магазині за адресою: АДРЕСА_1 встановлено наступні обставини: «у ході інспекційного відвідування було опитано одного працівника, який під час інспекційного відвідування працював без офіційно оформлених трудових відносин, а саме продавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роботодавцем ФОП надано документи, а саме: трудовий договір БН від 13.02.2020, повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу, копію паспорту та ідентифікаційного коду, квитанцію №2 ДФС з зазначенням про прийняття пакету документів 16.02.2020 о 21 год. 27 хв. щодо працевлаштування ОСОБА_2 . Таким чином встановлено, що станом на день інспекційного відвідування 16.02.2020 у ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності у магазині за адресою: АДРЕСА_1 - виявлено 1 (одного) працівника без оформлення трудових відносин, який виконував роботу продавця ОСОБА_2 .
1) У порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України працівника ОСОБА_2 допущено до роботи без повідомлення Державної фіксальної служби про прийняття працівника на роботу.
2) повідомлення про прийняття працівників на роботу не подано до територіальних органів Державної фіксальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівників, а саме щодо ОСОБА_2 .».
07.04.2020 першим начальником Головного управління Держпраці у Київській області Семчуком Романом Івановичем прийнято постанову №КВ277/1996/АВ/ТД/ФС-84, якою вирішено, зокрема, на підставі положень абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накласти на позивача штраф у розмірі 47230,00 грн. (далі - оскаржувана та/або спірна постанова).
Не погоджуючись з прийнятою відповідачем постановою, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті суд керується положення чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
При цьому відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року №1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі по тексту - Порядок №823).
Пунктами 2, 3 Порядку №823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці та її територіальними органами.
Відповідно до підпункту 5 пункту 5 Порядку №823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань, зокрема є повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
За приписами пункту 8 Порядку №823 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Згідно з пунктом 9 Порядку №823 тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів.
Пунктом 13 Порядку №823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право:
1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;
2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;
3) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:
відсутності службового посвідчення;
коли на офіційному веб-сайті Держпраці не оприлюднено уніфікованої форми акта інспекційного відвідування;
4) вимагати припинення інспекційного відвідування у разі перевищення визначеного пунктом 9 цього Порядку максимального строку здійснення такого заходу;
5) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження до акта інспекційного відвідування;
6) вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності) перед поданням акта інспекційного відвідування для підпису об'єктом відвідування або уповноваженою ним посадовою особою;
7) перед підписанням акта інспекційного відвідування бути поінформованим про свої права та обов'язки;
8) вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства;
9) вимагати нерозголошення комерційної таємниці або конфіденційної інформації об'єкта відвідування;
10) оскаржувати в установленому законодавством порядку неправомірні дії інспектора праці;
11) отримувати консультативну допомогу від інспектора праці з метою запобігання порушенням під час проведення інспекційних відвідувань;
12) фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
13) оскаржувати відповідно до пункту 26 цього Порядку припис та/або вимогу інспектора праці.
У відповідності до пункту 14 Порядку №823 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування, зокрема ненадання на письмову вимогу інспектора праці інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 10 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, перевищення строків проведення інспекційного відвідування, визначених пунктом 9 цього Порядку, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування із зазначенням відповідних підстав, який у разі можливості підписується об'єктом відвідування або іншою уповноваженою ним особою.
З аналізу викладених вище вимог законодавства про працю, вбачається, що інспектори праці під час здійснення інспекційного відвідування зобов'язані пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення та надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування.
Відтак, вимоги пункту 8 Порядку №823 щодо надання посвідчення та направлення ФОП ОСОБА_1 інспектором праці були виконані у повному обсязі.
Також, відповідно до пунктів 16, 17, 18 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Другий примірник акта залишається в інспектора праці.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Відповідно до пункту 24 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Крім того, частиною першою статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України).
Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (пункти 3, 4, 5 Порядку №509).
Пунктом 6 Порядку № 509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Положеннями пунктів 7, 8 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, нормами статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.
Як зазначено в акті перевірки та в оскаржуваній постанові, позивачем, у порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 .
У детальному описі виявленого порушення зазначено, що під час проведення інспекційного відвідування, «у ході інспекційного відвідування було опитано одного працівника, який під час інспекційного відвідування працював без офіційно оформлених трудових відносин, а саме продавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роботодавцем ФОП надано документи, а саме: трудовий договір БН від 13.02.2020, повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу, копія паспорту та ідентифікаційного коду, квитанція №2 ДФС з зазначенням про прийняття пакету документів 16.02.2020 о 21 год. 27 хв. щодо працевлаштування ОСОБА_2 . Таким чином встановлено, що станом на день інспекційного відвідування 16.02.2020 у ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності у магазині за адресою: АДРЕСА_1 - виявлено 1 (одного) працівника без оформлення трудових відносин, який виконував роботу продавця ОСОБА_2 »
Отже, в акті інспекційного відвідування №КВ277/1996/АВ від 18.02.2020 відповідач зазначає, що станом на час інспекційного відвідування позивач надав трудовий договір від 13.02.2020, наказ від 13.02.2020, повідомлення про прийняття працівника, копії паспорту та коду працівника, а також квитанцію №2 ДФС із зазначенням про прийняття пакету документів щодо працевлаштування працівника - ОСОБА_2 16.02.2020 о 21 год 27 хв.
На підставі даних з квитанції №2 ДФС, інспектор зробив висновок щодо порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України.
Даний висновок відповідача протирічить вимогам чинного законодавства, а саме Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 №557 (далі по тексту - Порядок №577).
Так, відповідно до пункту 11 Порядку №577 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня.
Відповідно до пункту 12 Порядку №577 друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючі органи електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого (зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття (реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та підписувача (підписувачів) електронного документа та автора квитанції).
За нормами пункту 14 Порядку №577, у разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до квитанції № 1 податкова служба прийняла повідомлення про прийняття працівника на роботу 16 лютого 2020 року о 09 год. 10 хв., а перевірка почалась 16 лютого 2020 року о 17 год. 00 хв.
Таким чином, матеріали справи, а саме наказ від 13.02.2020, трудовий договір від 13.02.2020, повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу, яке було направлено засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису о 09 годині 10 хвилин 16 лютого 2020 року свідчить про те, що працівник був правомірно допущений до роботи в той же день після відправлення такого повідомлення.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункти 29).
У відповідності до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, враховуючи наявність у матеріалах справи наказу від 13.02.2020, трудового договору від 13.02.2020, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу, яке було направлено засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису о 09 годині 10 хвилин 16 лютого 2020 року, тобто до початку інспекційного відвідування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування постанови №КВ277/1996/АВ/ТД/ФС-84 від 07.04.2020 року.
Частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
З цією метою ним надано суду копію договору про надання правової допомоги від 28 квітня 2020 року №28-04/2020, копію додаткової угоди від 28 квітня 2020 року до вказаного договору, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 04 травня 2020 року №28-04/2020, квитанцію від 28 квітня 2020 року №0.0.1690678961.1 на суму 20 000, 00 грн.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 28 квітня 2020 року №28-04/2020, укладеним між ОСОБА_1 (замовником) та адвокатом Цибульською Оленою Василівною (адвокат), предметом договору є надання правової допомоги щодо складання поцесуальних документів замовнику, підписувати від його імені заяви, клопотання та інше та представляти його інтереси в суді по справі щодо оскарження постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07.04.2020 , що буде розглядатись в Окружному адміністративному суді м. Києва та в судах всіх інстанцій в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до пункту 5.1 договору розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору.
У відповідності до додаткової угоди від 28 квітня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 28 квітня 2020 року №28-04/2020, вартість послуг з надання правової допомоги згідно договору від 28 квітня 2020 року №28-04/2020 щодо представництва інтересів замовника за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, яка буде розглядатись в Окружному адміністративному суді міста Києва, становить 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень).
Обґрунтовуючи розмір заявленої суми позивач посилався на те, що відповідно до умов договору ним, понесені наступні витрати на професійну правничу допомогу, які наведені в акті приймання-передачі наданих послуг від 04 травня до 2020 року до договору про надання правової допомоги від 28 квітня 2020 року №28-04/2020№7-1, а саме:
1.1) підготовка проектів юридичних документів (оформлення позовної заяви, звернень, запитів, претензій, клопотань, заяв, тощо) з питань замовника; юридичні консультації, які надаються за запитами замовника в усній формі; підготовка проектів рішень, протоколів та інших документів;
1.2) представлення інтересів замовника в Окружному адміністративному суді міста Києва за позовом ОСОБА_1 та інших підприємствах, організаціях та установах всіх форм власності (державної, приватної), в тому числі надання клопотань, звернень, пояснень, укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу зі згоди замовника.
За виконану роботу замовник сплатив адвокату винагороду у розмірі 20000, 00 грн. (двадцять тисяч гривень).
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев'ятий частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), фактично виконаних адвокатом, часу витраченого на виконання відповідних робіт, а отже позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу в адміністративній справі в розмірі 20 000,00 грн.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 72-73, 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Головного управління Держпраці у Київській області Семчука Романа Івановича від 07 квітня 2020 року №КВ277/1996/АВ/ТД/ФС-84.
3. Стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 40 копійок).
4. Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 )
Відповідач: Головне управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214, адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10)