Рішення від 24.09.2020 по справі 640/23260/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року м. Київ №640/23260/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України у м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо не перерахунку та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податку НОМЕР_1 ) належного йому пенсійного забезпечення, відповідно до заяви від 23.10.2019 -протиправною;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок пенсійного забезпечення ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податку НОМЕР_1 ) та виплатити одноразово, своєчасно недоотримані суми пенсій з 01.01.2018 р, з урахуванням надбавок, встановивши основний розмір пенсії 90% від грошового забезпечення, з вислугою років 36 років, виходячи із наступних видів грошового забезпечення : посадового окладу; кладу за військове звання; процентної надбавки за вислугу років - 40%; надбавки за стаж шифрувальні роботи понад 5 років - 10%; робота з таємними виробами, носіями, документами - 20%; надбавка за особливо важливі завдання - 10%, премія - 10%.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є пенсіонером військової служби, який отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вважає, що відповідачем проведено у 2018 році позивачу перерахунок пенсії з розрахунку 70% грошового забезпечення за відсутності на те правових підстав. Також зазначає, що відповідачем протиправно не було враховано для обрахунку пенсії додаткових видів грошового забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що осадові особи пенсійного органу при перерахунку пенсії позивачу діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який передбачений чинним законодавством України, оскільки на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії встановлений максимальний розмір пенсії становив 70% відповідних сум грошового забезпечення. Також, зазначив, що пенсійний орган здійснює перерахунок пенсії на підставі довідок виданих уповноваженого органу, з якого особи були звільнені, та з урахуванням відомостей що наведені у них.

20 січня 2020 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги в повному обсязі та зазначено, що відзив на позовну заяву є безпідставним і необґрунтованим.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду країни у місті Києві та отримує пенсію з грудня 2006 року відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги років 36 років в розмірі 90% від суми його грошового забезпечення, що підлягає врахуванню для призначення пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, управлінням пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії позивача починаючи з 01.01.2018. Однак, пенсію перераховано виходячи з 70% грошового забезпечення, а не 90% як було встановлено при її первинному перерахунку.

23 жовтня 2019 року представник позивача подав до відповідача заяву, в якій просив здійснити перерахунок пенсійного забезпечення позивача з 01.01.2018, встановивши основ-ий розмір пенсії 90% грошового забезпечення з вислугою 36 років, а також здійснити нарахування і виплату недоотриманих сум пенсії з 01.01.2018, з урахуванням: посадового окладу; окладу за військове звання; процентної надбавки за вислугу років 40%; надбавка за особливо важливі завдання 100%; надбавка за стаж шифрувальні роботи понад 5 років 10%;робота з таємними виробами, носіями, документами 20%; премія 10%.

Листом від 31.10.2019 року №266196/02 відповідач повідомив представнику позивача про правомірність перерахунку і виплати пенсії відповідно до ст.ст. 13, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та на підставі наданої уповноваженим органом довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.03.2018 про відсутність підстав для вчинення інших дій.

Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо зменшення розміру до 70% грошового забезпечення, неврахування інших видів грошового забезпечення та виплати пенсії не в повному розмірі, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу

20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).

Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, якы під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Позивачу, як було встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, пенсія призначена виходячи із 90% сум грошового забезпечення .

У статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII вносились зміни Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 07 липня 2011 року № 3668-VI та Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внаслідок яких максимальний розмір пенсії при її призначенні змінено з 90% до 80%, а з 01 травня 2014 року до 70%.

Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії.

Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд доходить висновку, що положення статті 13 Закону № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 відсотків від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після 01.04.2014, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.

Всупереч наведеного, при здійснені перерахунку пенсії позивачу на підставі Постанови №103, управління пенсійного фонду застосувало норми, які регулюють питання саме призначення пенсії, що є безпідставним.

Так, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Вказана позиція щодо застосування норм права до спірних правовідносин, міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження № К/9901/849/17).

Крім того, аналогічні за змістом висновки відображені в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 року за наслідками розгляду зразкової справи № 240/5401/18-а. Дане рішення оскаржене в апеляційному порядку. За наслідками розгляду Великою палатою Верховного суду 16.10.2019 року прийнято рішення, яким апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду від 04.02.2019 року у зразковій справі № 240/5401/18-а без змін.

Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність дій управління пенсійного фонду щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 90% на 70% при проведені її перерахунку на підставі Постанови № 103 та, відповідно, про наявність підстав для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, починаючи з 1 січня 2018 року, виходячи з 90% від відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

Щодо перерахунку і виплати позивачу пенсії з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення, які виплачувались позивачу при проходженні ним військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно з постановою Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №160/8324/19 з 05.03.2019 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової над-бавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати особа має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262 та статті 9 Закону №2011 (п. 38).

До того ж рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №826/3858/18 залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019, в якій суд касаційної інстанції серед іншого вказав на те, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України (п. 39).

Разом з цим, до моменту отримання належної довідки від відповідача у пенсійного органу не виникає обов'язку з перерахунку пенсії позивача (п. 40).

Зважаючи на те, що підставою для проведення перерахунку пенсії є відповідна довідка уповноваженого органу й органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії, враховуючи вищевказаний висновок Верховного Суду щодо необхідності отримання пенсійним органом після 05.03.2019 нової довідки для виникнення у нього обов'язку з перерахунку пенсії з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.

Під час розгляду вказаної справи, доказів отримання позивачем довідки з зазначенням інших видів грошового забезпечення, та подачі її до органів Пенсійного фонду України або доказів самостійного визначення відповідачем видів грошового забезпечення, з яких було проведено перерахунок пенсії позивачу, суду не надано.

Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача в цій частині, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться перерахунок розміру пенсії, відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, тобто покладення обов'язку на відповідача діяти не у відповідності до Порядку, означає спонукання до виходу за межі своїх повноважень.

Також, позивачем не надано суду доказів оскарження дій уповноваженого структурного підрозділу щодо складання та направлення відповідачу на підставі вимог Порядку № 45 довідки з визначеними у ній видами грошового забезпечення, для перерахунку пенсії позивача, лише у вигляді посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, зобов'язання надати довідку з урахуванням інших видів грошового забезпечення, як не було заявлено таких вимог і в межах розгляду даної справи.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2019 року у справі №240/6263/18 висловив правову позицію стосовно відсутності у територіальних органів Пенсійного фонду України самостійно визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовцям при здійсненні їм перерахунку пенсії на підставі отриманих довідок про грошове забезпечення, до яких не увійшли додаткові види грошового забезпечення, тому, суд у даній адміністративній справі, не визнаючи вказану справу типовою, не відступає від правової позиції Верховного суду щодо встановлення у органів Пенсійного фонду України відсутності повноважень самостійного визначення складових грошового забезпечення, які враховуються при перерахунку пенсії позивачу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині зменшення розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2018 року виходячи із основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Абзацом 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

Позивачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., на підтвердження чого до позовної заяви додано:

копію договору від 27.09.2019 року №059/19 про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між позивачем (Клієнт) та Адвокатським Бюро "Олександра Травянка" в особі адвоката Травянка О.І. (Виконавець); згідно з п. 1.1 договору Виконавець зобов'язується за дорученням Клієнта надати йому правову допомогу щодо захисту законних прав та інтересів в Окружному адміністративному суді міста Києва щодо перерахунку пенсійного забезпечення Клієнта; згідно з п. 4.1 договору гонорар Виконавця оформлюється додатком до даного договору;

попереднього розрахунку суми судових витрат ОСОБА_1 у зв'язку з наданням йому правової (правничої) допомоги згідно до Договору №058/19 від 2.09.2019 року, про надання правової (правничої) допомоги, згідно з яким попередній розрахунок вартості надання правової (правничої) допомоги на стадії підготовки справи до подачі в суд, яка становить 1003,50 грн. за одну годину роботи адвоката; сума адвокатської винагороди за виконану роботу згідно з договором від 27.09.2019 №058/19 становить 5000 грн.;

акта приймання-передачі наданої правничої допомоги згідно з договором від 27.09.2019 №058/19, відповідно до якого узгоджена сторонами вартість наданих Виконавцем Клієнту послуг склала 5000 грн., з них:

- первинна консультація клієнта, узгодження правової позиції, аналіз та підбір судової практики по подібним правовідносинам - 1 год. 00 хв.;

- складання та надсилання заяв, скарг, адвокатських запитів тощо - 1 год. 00 хв.;

- підготовка до звернення до суду, збір необхідних доказів - 1 год. 00 хв.;

- складення та подання позовної заяви до суду - 1 год. 00 хв.;

- складання та подання відповіді на відзив відповідача, підготовка інших заяв, скарг, клопотань в межах відкритого провадження - незалежно від кількості часу;

- підготовка та участь у судових засіданнях: загальний порядок, спрощене прова-дження (з викликом та без виклику сторін) - незалежно від кількості часу.

прибуткового касового ордеру від 27.09.2019 №156/19, згідно з яким Адвокатським Бюро "Олександра Травянка" від позивача прийнято оплату на підставі договору від 27.09.2019 №058/19 в сумі 5000 грн.;

свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.05.1994 №374/10.

На підтвердження доказів оплати правової допомоги до матеріалів справи надано копію прибуткового касового ордеру від 27.09.2019 №156/19, яка на думку суду не є належним доказом на підтвердження оплати позивачем наданих послуг правової допомоги, з огляду на наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Проте, таких доказів позивачем та його представником суду надано не було.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу стягненню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" підстави для розподілу судових витрат відсутні

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Пенсійного фонду України у м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо не перерахунку та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податку НОМЕР_1 ) належного йому пенсійного забезпечення, відповідно до заяви від 23.10.2019 -протиправною.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок пенсійного забезпечення та виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податку НОМЕР_1 ) відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, виходячи із загального відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа

Попередній документ
91779120
Наступний документ
91779122
Інформація про рішення:
№ рішення: 91779121
№ справи: 640/23260/19
Дата рішення: 24.09.2020
Дата публікації: 28.09.2020
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (01.12.2020)
Дата надходження: 01.12.2020
Предмет позову: про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії