ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 вересня 2020 року № 640/7577/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсії з вересня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованості з пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року в сумі 30 065, 67 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), заборгованість з пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року в сумі 30 065, 67 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 09.07.1997 року йому призначено пенсію за віком довічно, також він є внутрішньо переміщеною особою. З вересня 2018 року відповідач припинив останньому виплату пенсії, при цьому, поновлено виплату пенсії з грудня 2018 року. 23.01.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо виплати заборгованості по пенсії за вересень, жовтень та листопад 2018 року, на що отримав відповідь, де вказано, що виплату пенсії позивачу поновлено з вересня 2018 року, проте, невиплачені кошти за вересень-грудень 2018 року будуть виплачені після прийняття окремого порядку тощо. З огляду на те, що право на отримання пенсії гарантоване Конституцією України та не може бути обмежене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
02.12.2019 року представником відповідача через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове страхування», як внутрішньо переміщена особа. Після прийняття окремого порядку щодо здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період. Також, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення судових витрат зі сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 України, пенсіонером за віком довічно, що підтверджується доданою до позовної заяви копією посвідчення № НОМЕР_1 .
Згідно довідки від 20.10.2016 року №500 позивач має статус внутрішньо переміщеної особи.
Рішенням №803 від 22.11.2017 року Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації управління праці та соціального захисту населення скасовано дію довідки про взяття на облік ВПО гр. ОСОБА_1 .
Як вказує позивач у позовній заяві, з вересня 2018 року припинено виплату пенсії з невідомих причин, у зв'язку з чим він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з питанням щодо пояснення підстав припинення здійснення виплат та їх подальшого поновлення, на що в усному порядку отримав відповідь, що незважаючи на зміну постійного місця проживання та реєстрацію місця проживання в м. Києві, позивачу необхідно надати відповідну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно довідки від 08.10.2018 року №0000629783 позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи. Виплату пенсії поновлено позивачу з грудня 2018 року.
23.01.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості пенсії за період з вересня по листопад 2018 року.
Відповідач листом від 13.02.2019 року №28887/02/А-946 повідомив, що «згідно Витягу з рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виплату пенсії позивачу поновлено з вересня 2018 року. Кошти, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Порядок призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335). Також зазначено, що після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів позивача.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Закон №1058-IV).
Відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини 1 статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно матеріалів справи, пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося. Окрім того, відповідачем не заперечується наявність заборгованості з виплати пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 (далі також - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20.06.2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до положень статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що довідку про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи від 08.10.2018 року №0000629783, ніким не скасовано та є чинною.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання суб'єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.
Необхідно звернути увагу на те, що у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що статтею 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03, № 37943/06) від 14.10.2010 року.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Також, у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Водночас, як встановлено судом, відповідачем не прийнято жодного розпорядження (рішення) про припинення виплати пенсії позивачу.
У своїх листах відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та на ту обставину, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим, виплата заборгованості буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13.12.2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Також, Суд у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (справа "Ґавенда проти Польщі" від 14.03.2002 року).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто, вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд наголошує, що відсутність встановленого порядку виплати пенсії за минулий час не може позбавляти права пенсіонера на отримання соціальної виплати за відсутності інших встановлених на те підстав.
Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. (стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що відповідачем не доведена правомірність не виплати заборгованості пенсії за спірний період.
Беручи до уваги вищевикладене, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно із наявної у справі квитанції від 23.04.2019 року №0.0.1335259672.1 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, то поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 768,40 грн.
Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 1 частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 11.03.2019 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено Договір №2019/03-01 про надання правової допомоги.
На виконання вимог укладеного договору, між сторонами складено акт приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2019 року, додатковий договір №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №2019/03-1 від 11.03.2019 року, квитанцію від 29.11.2019 року на суму 2500 грн., сплачену позивачем за послуги правової (правничої) допомоги за договором №2019/03-01 від 11.03.2019 року.
У зв'язку із цим позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн, що підтверджується вищевказаними документами та їх змістом. З аналізу вказаних документів вбачається детальний опис робіт, що були виконані адвокатом з метою захисту прав позивача.
Суд вважає вказані витрати позивача на правничу допомогу обґрунтованими, співмірними з обставинами справи та характером спору, а також підтвердженими належними доказами. Разом з цим, відповідачем не доведено протилежного. Тому, понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн підлягають поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсії з вересня 2018 року;
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), заборгованості з пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року в сумі 30 065, 67 грн.;
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), заборгованість з пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року в сумі 30 065, 67 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії за період з вересня 2018 року по листопад 2018 року відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року;
6. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суми пенсійних виплат за один місяць.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) суму сплаченого судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Повне рішення складено 24.09.2020 року
Суддя Л.О. Маруліна