25 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/144/16-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення грошових коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому з урахуванням об'єднання позовних вимог просив:
- визнати незаконною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти по відшкодуванню моральної шкоди в сумі 6000,00 грн., завданої протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік при звільненні; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 41697,60 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти та відшкодування моральної шкоди в сумі 6000,00 грн., завданої йому протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік при його звільненні.
15.07.2020 року постановою Верховного Суду вказану справу в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
І. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог (в частині щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) зазначив, що заборговані розрахункові кошти, в частині компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік, що належали останньому до виплати в день звільнення (виключення із списків частини - 16.07.2014 року), виплачені відповідачем лише 26.02.2015 року.
Відтак зазначив, що 26.02.2015 року отримавши компенсацію за невикористані 34 дні щорічної основної відпустки за 2014 рік, отримав фактичні підстави порушеного права та інтересу, які стосуються належного та своєчасного проведення розрахунку при звільненні в 2014 році.
Отже, на думку позивача посадовими особами відповідача порушено його право на належний та своєчасний розрахунок при звільненні, відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, статей 116, 117 КЗпП.
Вважає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 41697, 60 грн.
2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов (в частині щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), в обґрунтування якого заперечив, щодо заявлених вимог з огляду на наступне.
Зазначив, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 41 від 20.02.2015 внесено зміни до п. 1 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 129 від 16.07.2014 року в частині виплатити позивачу грошової компенсації за 34 доби невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2014 рік. Згідно розрахунку компенсації за невикористану відпустку №1585 від 25.02.2015 року по роздавальній відомості №75, капітану ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік при звільненні в сумі 3220,65 грн.
Вважає, що позивачем при пред'явленні позову невірно здійснений розрахунок грошових коштів, а саме - розмір позовної вимоги про стягнення середнього заробітку в сумі 41 697 грн, 60 коп. Зокрема, при проведенні розрахунків позивач виходив із виплаченої, йому за липень 2014 року суми 5770,78 грн, що на думку відповідача є невірним визначенням вихідної розрахункової суми, а при проведенні розрахунку розміру позовних вимог вихідною сумою необхідно рахувати 4741,20 грн.
Окрім того вважає, що похідна позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв'язку із відмовою в задоволенні основної вимоги про порушення прав у публічно-правовому спорі (визнання протиправною бездіяльності) є безпідставною та задоволенню не підлягає.
3. Позивачем (після закриття підготовчого провадження у справі) також подано до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, а також 21.09.2020 року заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку у розмірі 538 214 грн 40 коп, шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вказані вимоги позивач зазначив, що відповідачем 04.09.2020року йому виплачено компенсацію за невикористані 11 днів щорічної відпустки за 2014 рік на картковий рахунок.
Отже, в зв'язку з виплатою відповідачем 04.09.2020року компенсації за невикористані 11 днів щорічної відпустки за 2014 рік - сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку становить 538 214,40 грн.
Позивач також звертав увагу суду на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Позивач вважає, що має право на отримання відшкодування середнього заробітку (без застосування принципу співмірності) за весь час затримки виплати всіх вказаних сум, належних йому при звільненні у 2014 році за весь період прострочення відповідачем виплат всіх належних сум, посилаючись при цьому на відповідну судову практику.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. 24.07.2020 року адміністративну справу №824/144/16-а ухвалою суду прийнято до провадження Чернівецьким окружним адміністративним судом, з розглядом цієї справи за правилами загального позовного провадження. (т.4 а.с.102)
2. 28.08.2020 року усною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.4 а.с.108-109)
3. В ході судового розгляду справи, позивачем неодноразово подавались заяви про збільшення (зміну) розміру позовних вимог в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідача, подання звіту, колегіальний розгляд справи, тощо, які залишені судом без розгляду, з огляду на клопотання позивача про залишення таких заяв без розгляду, оскільки спірні правовідносини слід вирішити з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог, що відображено в протоколі судового засідання. (т.4а.с.165-173)
ІІІ. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. 25.09.2020 року позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. В судовому засіданні подав заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
2. Представник відповідача в судовому засіданні подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження, проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві.
3. Враховуючи приписи статті 194 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
ІV. ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. 19.07.2017 року рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових коштів, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
2. Зазначеним рішенням суду, а також згідно рішень апеляційної та касаційної інстанції (окрім іншого) встановленні наступні обставини.
Наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 19 березня 2014 року №38 капітан ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення на посаду “офіцер відділення формування та відправки команд і партій ІНФОРМАЦІЯ_3 ” з 19.03.2014 року (т.1, а.с.17).
Наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 16 липня 2014 року №129 капітана ОСОБА_1 , офіцера відділення формування та відправки команд і партій ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував поза штатом та прибув після лікування з госпіталю (військова частина НОМЕР_1 м. Чернівці), звільнено наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 червня 2014 року №39 у запас за пунктом “д” (у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань) частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, направлено для зарахування на військовий облік до Чернівецького МВК Чернівецької області, а також виключено із списків особового складу військкомату та всіх видів забезпечення (т.1,а.с.18).
22 липня 2014 року позивач звернувся до військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату із заявою вх. № Д-93 від 24.07.2014 року, в якій просив провести з ним остаточні розрахунки по всім видам забезпечення. (т.1,а.с.19)
31 липня 2014 року на підставі роздавальної відомості № 284 за липень 2014 року ОСОБА_1 фактично виплачено 1002,81 грн. грошового забезпечення.
05 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою від 31.07.2014 р. за вх. № Ж-117, в якій просив надати йому повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні. (т.1,а.с.21)
08 серпня 2014 року відповідачем на заяву ОСОБА_1 від 31 серпня 2014 року надано детальний розрахунок виплат, які йому належали при звільненні, згідно якого ОСОБА_1 виплачено 1002,81 грн. за період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року. (т.1,а.с.23).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 41 від 20.02.2015 р. внесено зміни до п. 1 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 129 від 16.07.2015 та зазначено: пункт 1 наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 16 липня 2014 року № 129 доповнити абзацом: “Відповідно до абзацу 3 пункту 1.4 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію за 34 доби невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2014 рік”.
Згідно розрахунку компенсації за невикористану відпустку №1585 від 25.02.2015 р. по роздавальній відомості №75 капітану ОСОБА_2 виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік при звільненні в сумі 3220,65 грн. (т.1, а.с.60, т.2, а.с.104).
07.08.2014 року за № 3597 та 08.08.2014 року за № 3638 відповідачем на заяву ОСОБА_1 від 05.08.2014 року надано лист відповідь та детальний розрахунок виплат, які йому належали при звільненні, згідно якого ОСОБА_1 виплачено 1002,81 грн. за період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року. (т.1 а.с.23).
Щодо виплати ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік Чернівецьким обласним військовим комісаріатом констатовано, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 41 від 20.02.2015 року було внесено зміни до пункту 1 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 129 від 16.07.2015 року та зазначено: пункт 1 наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 16 липня 2014 року № 129 доповнити абзацом: “Відповідно до абзацу 3 пункту 154 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію за 34 доби невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2014 рік”.
Із змісту розрахунку компенсації за невикористану відпустку №1585 від 25.02.2015 року видно, що на виконання наказу № 41 від 20.02.2015 року головним спеціалістом ВФЗ службовцем ЗСУ Стадник О.М. 24.02.2015 року проведено розрахунок компенсації за невикористану відпустку капітану ОСОБА_1 , який склав 3358,35 грн., а з урахуванням відповідних утримань до виплати підлягає 3220,65 грн. (т. 1 а.с. 90 ).
Згідно нарахувальної відомості № 74 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Чернівецького МВК за лютий 2015 року видно, що капітану ОСОБА_2 нараховано компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік в сумі 3220,65 грн. Вказана сума перерахована платіжним дорученням № 379 від 24.02.2015 року. (т. 1 а.с. 150).
29.12.2015 року на адресу Чернівецького ОВК надійшла заява ОСОБА_1 від 24.12.2014 року за вх. Д-140, в якій позивач просив надати йому повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні.
Із змісту заяви видно, що ОСОБА_1 звертаючись із вказаною заявою погодився з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 було видано наказ та згідно розрахунку компенсації № 1585 від 25.02.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_4 по роздавальній відомості № 75 було виплачено заборговану компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік в сумі 3220,65 грн., як за 34 доби невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2014 рік.
Чернівецьким ОВК розглянуто заяву ОСОБА_1 від 29.12.2015 року (вх. № Д-140) та листом від 11.01.2016 року № 75 надано відповідь про те, що відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” проведено розрахунок та виплачена компенсація за невикористану відпустку в розрахунку 1/12 частини за кожен повний календарний місяць до кінця календарного року. (т. 2 а.с. 16).
3. 12.09.2017 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року та прийняту нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік в сумі 1086,52 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
4. 15.07.2020 року Постановою Верховного Суду постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, в частині відмови позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду. В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року залишено без змін.
5. Судом встановлено, що 04.09.2020 року позивачеві виплачено компенсацію за невикористані 11 днів щорічної відпустки за 2014 рік в сумі 1086,52 грн, що вбачається з відмітки на виконавчому документі. (т. 4 а.с.154)
V. ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Верховним Судом зазначена справа направлена на новий розгляд в частині позовних вимог, щодо стягнення з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 41697,60 грн.
Відтак, досліджуючи спірні правовідносини суду необхідно встановити розмір простроченої заборгованості роботодавця на день звільнення, період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, що власне і зазначив Верховний Суд у своєму рішенні повертаючи справу на новий розгляд.
2. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в зазначеній вище частині, суд з урахуванням різних підходів, різного тлумачення та різного застосування норм матеріального права, як на рівні апеляційних інстанцій, а так само і на рівні цивільної і адміністративної палат касаційних інстанцій, зазначає таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
3. Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, яку в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України суд враховує до спірних правовідносин.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовим не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.
4. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року та інформацією із довідки про грошове забезпечення, визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 16.04.2017 ), який становить, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в сумі 538214,40 грн.
Фактично, позивачем під час судового розгляду справи, як і зазначалось вище неодноразово змінювалась сума, яка на його думку підлягає стягненню з відповідача. Разом з тим, предмет позову, а так само підстави звернення до суду, по своїй суті не змінились.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
5. Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору, фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
6. Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд вбачає підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні позивача керуючись такими мотивами.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
7. Як вбачається із матеріалів справи розмір виплаченої заборгованості у вигляді компенсації за невикористані 34 дні щорічної основної відпустки за 2014 рік становить 3220,65 грн. Зазначена сума фактично отримана позивачем 25.02.2015 року. А за 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік - 1086,52 грн, яка фактично виплачена 04.09.2020 року, що підтверджується матеріалами справи, та власне і не заперечувалось учасниками справи.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Враховуючи наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. (пункт 94.5 рішення)
З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (16.07.2014) розмір облікової ставки НБУ становив 12,5 % річних.
Отже, враховуючи виплачену суму заборгованості за невикористані 34 дні щорічної основної відпустки за 2014 рік - 3220,65 грн, період затримки такої виплати (з 16.07.2014 - дата звільнення по 25.02.2015 - дата фактично отримання, складає 7 місяців), 12,5 % (облікова ставка НБУ станом на 16.07.2014 ) річних від цієї суми становитиме 402,58 грн, а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 16.07.2014 по 25.02.2015) - 234,83 грн, з розрахунку (402,58/12х7).
Аналогічний розрахунок слід провести враховуючи виплачену заборгованість у вигляді компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік - 1086,52 грн, період затримки такої виплати (з 16.07.2014 - дата звільнення по 04.09.2020 року - дата фактично отримання, що складає 6 років), 12,5 % (облікова ставка НБУ станом на 16.07.2014) річних від цієї суми становитиме 135,82 грн, а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 16.07.2014 по 04.09.2020) - 814,92 грн, з розрахунку (135,82х6).
Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 1049,75 грн (з розрахунку 234,83 + 814,92), яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (16.07.2014) по час фактичного розрахунку з позивачем, та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
Наведені вище мотиви суду у спірних правовідносинах повністю відповідають правовій позиції Верховного суду, від якої на час прийняття рішення Верховний суд не відступав.
8. Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, саме тривалість періоду затримки виплат є причиною зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на те, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм закону щодо компенсації щорічної основної відпустки зі сторони відповідача. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах розгляду попередньої адміністративної справи. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства, що регулюють виплату грошового забезпечення за невикористану відпустку.
9. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами стягнення грошового утримання або його складових (в тому числі і компенсації за невикористані відпустки) не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 1049,75 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
10. Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
2. Враховуючи те, що позивача при зверненні до суду звільнено від сплати судового збору, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплати компенсації за невикористану відпустку, за увесь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1049,75 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач - Чернівецький обласний військовий комісаріат (вул. О.Кобилянської, 32, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ: 08118534)
Суддя О.В. Боднарюк