25 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1063/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у перерахунку йому, ОСОБА_1 , довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 28 лютого 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 90% відсотків від суддівської винагороди в розмірі 113508,00 грн на підставі довідки ТУ ДСА України в Чернівецькій області №30 від 28 лютого 2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Позов обґрунтовано тим, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, яким визнано неконституційними положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, позивач як суддя у відставці набув право на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до норм «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, які визначають розміри суддівської винагороди працюючого судді. У зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовлено йому у здійсненні такого перерахунку.
Ухвалою суду від 28 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 28 липня 2020 року зупинено провадження у адміністративній справі №600/1063/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №620/1116/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 02 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про поновлення провадження в адміністративній справі задоволено. Поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
У наданому до суду відзиві відповідач заперечує проти позову з огляду на відсутність законних підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача згідно поданої ним заяви, оскільки пункт 24 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII не передбачає проведення перерахунків щомісячного довічного грошового утримання суддям, яким щомісячне довічне грошове утримання було обчислено на умовах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI. Вважаючи безпідставними доводи, наведені у позовній заяві, відповідач зазначив про відсутність протиправних дій по відношенню до позивача, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Клопотань про розгляд справи за участю сторін до суду не надходило.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з випискою з наказу №22 по відділу юстиції Чернівецького облвиконкому від 12 квітня 1976 року ОСОБА_1 зарахований в штат Глибоцького районного народного суду на посаду народного судді з 12 квітня 1976 року.
Відповідно до виписки з наказу №25 по відділу юстиції Чернівецького облвиконкому від 22 червня 1987 року ОСОБА_1 зарахований в штат Хотинського районного народного суду з 22 червня 1987 року.
На підставі Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 25 грудня 2014 року №59-VIII позивач звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З урахуванням зазначеної Постанови наказом Хотинського районного суду Черніевцької області від 31 грудня 2014 року №113-К позивача звільнено з посади судді вказаного суду 31 грудня 2014 року.
Як вбачається з розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, загальний стаж роботи позивача станом на 31 грудня 2014 року становив 38 років 08 місяців 18 днів.
28 лютого 2020 року на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року та Рішення Конституційного суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області видано позивачу довідку №30 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно змісту якої станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 113508,00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 63060,00 грн, доплата за вислугу років (80%) - 50448,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної вище довідки.
Листом від 06 березня 2020 року №2400-0212-8/7235 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що пункт 25 розділу XII Закону №1402-VIII, положення якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року, не передбачав проведення перерахунків щомісячного довічного грошового утримання суддям, яким щомісячне довічне грошове утримання було обчислено на умовах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07 липня 2010 року, або ж Закону України «Про статус суддів» 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року. У вказаному листі відповідач посилався також на положення статті 142 Закону №1402-VIII, згідно з якими судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Ця виплата виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Вказано, що відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судці, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. В свою чергу, положення частини четвертої статті 42 Закону №1402-VIII стосуються лише суддів, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання на умовах цього Закону, що набрав чинність 30 вересня 2016 року. З урахуванням викладеного відповідач зазначив про відсутність підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання згідно поданої позивачем довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Не погоджуючись з указаною відмовою, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно із пунктом 2 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Частиною першою статті 142 Закону №1402-VI встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
При дослідженні поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді» Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Крім цього, у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 №2-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У пунктах 15-17 вказаного рішення зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, про що зазначено в абзаці четвертому підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013.
Поряд з цим, як вбачається зі змісту абзаців п'ятого, шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Конституційним Судом України також зазначено і про те, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Крім цього, питання щодо правомірності відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці було розглянуто Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №620/1116/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/5/20).
Так, за результатами розгляду вказаної зразкової справи рішенням від 16 червня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.03.2020 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25.02.2020. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області від 25.02.2020 № 03/36-740, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Вирішуючи даний спір, Верховний Суд зазначав, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обумовлено відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020.
Отже, саме з 19 лютого 2020 року - наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020 виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
При цьому зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до пункту 59 вказаного рішення таке є зразковим для справ, у яких:
- позивачі мають статус судді у відставці та не проходили (не пройшли) кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді та (або) не пропрацювали на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання;
- відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) - територіальні органи Пенсійного фонду України - Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці після 18.02.2020 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020) з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу - судді у відставці, який не проходив (не пройшов) кваліфікаційне оцінювання суддів та (або) не пропрацював на відповідній посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020.
Дослідивши матеріали даної справи, з огляду на її суб'єктний склад та аналогічність підстав виникнення цього спору, враховуючи норми, якими врегульовано спірні відносини, та зважаючи на зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку, що справа №600/1063/20-а відповідає вказаним вище ознакам типової справи, для якої зразковим є рішення у справі №620/1116/20.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Беручи до уваги наведені вище висновки, суд вважає, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області від 28 лютого 2020 №30 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 19 лютого 2020 року, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що позивач вийшов у відставку з посади судді до завершення проходження кваліфікаційного оцінювання суддів щодо нього і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача, оформленої листом від 06 березня 2020 року №2400-0212-8/7235, у перерахунку позивачу довічного грошового утримання судді у відставці на підставі поданої ним заяви від 28 лютого 2020 року.
За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області від 28 лютого 2020 №30, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року, є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у зразковій справі №620/1116/20.
Водночас, вимога про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% відсотків від суддівської винагороди є передчасною, оскільки в даному випадку відсутні об'єктивні підстави вважати, що після здійснення перерахунку грошового утримання, права позивача будуть порушені при визначенні відсоткового значення так само, як і граничної суми. Враховуючи те, що суд захищає лише порушені, невизначені або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, то вимога в частині визначення відсоткового значення грошового утримання позивача задоволенню не підлягає з огляду на її передчасність.
Разом з тим, суд зауважує, що викладені у цьому рішенні висновки свідчать про те, що грошове утримання позивача не може відрізнятись від грошового утримання «інших суддів у відставці» виходячи із принципу єдиного статусу судді, і таке грошове утримання повинно проводитись із застосуванням одних і тих же норм права, а саме частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Водночас відповідач як суб'єкт владних повноважень у поданому до суду відзиві на позовну заяву не довів законність оскаржуваної відмови. Його доводи суперечать та не відповідають правовій позиції Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20, по відношенню до якої ця справа є типовою.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 420,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлену листом від 06 березня 2020 року №2400-0212-8/7235, у перерахунку ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 28 лютого 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області від 28 лютого 2020 №30, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2020 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк