Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
25 вересня 2020 р. справа № 520/5690/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з викликом (повідомленням) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про (з урахуванням уточнень): 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 (далі за текстом - ВЧ) з приводу не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 16.09.2015р. по 03.11.2016р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.11.2016р.; 2) зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.09.2015р. по 03.11.2016р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.11.2016р.; 3) визнання протиправною бездіяльності з приводу не нарахування та невиплати матеріальної допомоги за 2016 рік, одноразової допомоги на початкове обзаведення, підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з призначенням на військову посаду та переїздом в інший населений пункт; 4) зобов'язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу за 2016 рік, одноразову допомогу на початкове обзаведення, підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з призначенням на військову посаду та переїздом в інший населений пункт - м. Конотоп Сумської області.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку по грошовому забезпеченню, заборгувавши виплати з грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з матеріальної допомоги за 2016 рік, з одноразової допомоги на початкове обзаведення, з підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з призначенням на військову посаду та переїздом в інший населений пункт.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 з поданим позовом не погодився, зазначивши, що заявник проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 05.06.2020р. було допущено заміну відповідача - Військової частини НОМЕР_1 та відповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 (далі за текстом - владний суб'єкт, військова частина, ВЧ НОМЕР_2 ), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що відсутність особисто складеного письмового рапорту позбавляє військовослужбовця права на отримання відповідних виплат.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З травня 1997р. по листопад 1998 року заявник проходив строкову військову службу у Лавах Збройних Сил України за призовом.
20.11.1998р. заявник по завершенню служби прийнятий на військовий облік у Горностаївському РВ Херсонської області (а.с.17).
З 08.08.2014р. по 02.10.2015р. заявник проходив військову службу за призовом в особливий період на підставі Указу Президента України, згідно з наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 04.02.2015р. №26 направлявся для участі в антитерористичній операції.
Копією посвідчення від 16.09.2015р. серії НОМЕР_4 підтверджені обставини набуття заявником статусу учасника бойових дій.
21.10.2015р. заявник по завершенню служби прийнятий на військовий облік у Горностаївському РВК Херсонської області (а.с.17).
З 30.03.2016р. по 03.11.2016р. заявник проходив публічну військову службу за контрактом.
У період 30.03.2016р. заявник обіймав штатну посаду курсанта у Військовій частині НОМЕР_5 , а у період 22.04.2016р.-03.11.2016р. обіймав штатну військову посаду у Військовій частині НОМЕР_2 .
Протягом 2016р. у період 22.04.2016р.-25.07.2016р., 04.08.2016р.-29.08.2016р., 10.09.2016р.-12.09.2016р., 27.09.2016р.-23.10.2016р. заявник брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території м.Авдіївка Донецької області, що підтверджено копією довідки Військової частини НОМЕР_6 від 03.11.2016р.
Наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_6 від 03.11.2016 р. заявника було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу без проведення грошової компенсації за не використані протягом 2016р. дні додаткової відпустки учасника бойових дій, а також без виплати матеріальної допомоги за 2016 рік, одноразової допомоги на початкове обзаведення, підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з призначенням на військову посаду та переїздом в інший населений пункт.
28.11.2016р. заявник по завершенню служби прийнятий на військовий облік у запасі (а.с.17).
Не погодившись із повнотою розрахунку при звільненні з військової служби, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, положеннями ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
Пунктом 12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту” передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
У свою чергу Указом Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 “Про часткову мобілізацію” постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини з приводу отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням заявника виникли в особливий період.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” як спеціальним актом права.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відтак, суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про юридичні наслідки дії особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток.
Натомість суд вважає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019р. по зразковій справі №620/4218/18.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено із заявником усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2016 року.
Оскільки за матеріалами справи судом достеменно установлено, що військова служба заявника була припинена 02.10.2015р. і розпочата знов лише з 30.03.2016р., то вимога про грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у порядку п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015р. підлягає відхиленню.
З огляду на викладене, суд доходить до переконання про те, що заявник має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у порядку п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за час усієї військової служби протягом 2016р., тобто за період 30.03.2016р.-03.11.2016р.
До даної вимоги з огляду на правову природу відпустки як оплачуваного часу відпочинку від несення служби (виконання роботи чи завдань) суд вважає за необхідне поширити правовий режим захисту права на отримання винагороди за виконану роботу (коштів за заробітною платою).
Тому суд вважає, що вимога про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежена строком давності.
За епізодом спору стосовно виплати матеріальної допомоги за 2016р. суд керується наступними міркуваннями.
Згідно з ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Протягом 2016р. положення наведеної статті закону були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - постанова КМУ №1294) та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008р. №260; далі за тестом - Інструкція № 260).
Так, відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ №1294 повноваження з приводу надання матеріальної допомоги кваліфіковано у якості права керівника, практична реалізація якого поставлена у залежність від параметрів асигнувань.
Аналогічна умова для виплати матеріальної допомоги міститься і у п.33.3 Інструкції №260.
Згідно з п.3 наказу Міністра оборони України від 27.01.2016р. № 44 виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за окремим рішенням Міністра оборони України.
За відсутності як згаданого вище окремого рішення Міністра оборони України, так і асигнувань, а також з огляду на правовий висновок постанови Верховного Суду від 06.09.2020р. у справі № 815/3165/17 з приводу правової природи управлінського рішення про виплату матеріальної допомоги як права, обумовленого існуванням фінансових ресурсів, а не імперативного обов”язку, позов за даним епізодом задоволенню не підлягає.
До того ж у відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 14.02.2018р. у №814/966/16, згідно з яким відсутність письмового звернення військовослужбовця з приводу призначення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань унеможливлює проведення відповідних виплат.
За епізодом спору стосовно виплати одноразової допомоги на початкове обзаведення суд керується наступними міркуваннями.
Відповідно до розділу XXVIII Інструкції № 260 військовослужбовцям, які прослужили не менше шести місяців на строковій військовій службі і прийнятим на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, та військовослужбовцям, прийнятим безпосередньо після закінчення строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, після вступу до виконання обов'язків за посадами, на які вони призначені, виплачується одноразова допомога на початкове обзаведення в таких розмірах: на строк до 3 років включно - посадовий оклад і оклад за військовим званням; на строк понад 3 роки - два посадові оклади та два оклади за військовим званням. У разі продовження військової служби за новим контрактом одноразова допомога на початкове обзаведення не виплачується.
Військовослужбовцям, прийнятим на військову службу із запасу, одноразова допомога на початкове обзаведення не виплачується.
З наведеної норми Інструкції №260 чітко та однозначно слідує, що право на отримання одноразової допомоги на початкове обзаведення надано: 1) військовослужбовцям строкової військової служби тривалістю понад 6 місяців, які продовжили безперервну військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; 2) військовослужбовцям, прийнятим на військову службу за контрактом безпосередньо після закінчення строкової військової служби.
За матеріалами справи судом достеменно установлено, що військова служба заявника була припинена 02.10.2015р.
21.10.2015р. заявник по завершенню служби був прийнятий на військовий облік у запасі Горностаївському РВК Херсонської області (а.с.17).
30.03.2016р. заявник знов розпочав проходження військової служби за контрактом, але із запасу.
Тому позов за даним епізодом підлягає залишенню без задоволення.
За епізодом спору стосовно виплати підйомної допомоги у зв'язку з призначенням на військову посаду та переїздом в інший населений пункт суд керується наступними міркуваннями.
Згідно з ч.3 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Протягом 2016р. положення наведеної статті закону були деталізовані приписами Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (затверджена наказом Міністра оборони України від 22.10.2001р. №370; далі за текстом - Інструкція №370).
У період 30.03.2016р. заявник обіймав штатну посаду курсанта у Військовій частині НОМЕР_5 , а у період 22.04.2016р.-03.11.2016р. обіймав штатну військову посаду у Військовій частині НОМЕР_2 .
За визначенням Інструкції №370 особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.2 Інструкції №370 розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.
Згідно з п.6 Інструкції №370 військовослужбовцям, які призначені на посади у військову частину і прибули після отримання цією військовою частиною директиви про передислокацію в інший пункт, підйомна допомога виплачується один раз - після прибуття в пункт нової постійної дислокації військової частини поза пунктом попереднього місця служби військовослужбовця.
У силу пунктів 18 та 18.2 Інструкції №370 відповідно до підйомна допомога, в тому числі на членів сім'ї, не виплачується: якщо місце проживання військовослужбовців у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини; підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим, у тому числі безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше, або зі збереженням посади за місцем служби незалежно від строку навчання.
Суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Оскільки заявник прибув до місця дислокації Військової частини НОМЕР_2 не з іншого місця проживання, а по завершенню короткотермінового навчання, а матеріали справи не містять доказів приймання заявником справ за штатною військовою посадою в іншій військовій частині, то права на отримання згаданої виплати заявник не набув.
Тому позов за даним епізодом підлягає залишенню без задоволення.
Оскільки вказані виплати та допомоги стосуються отримання коштів у зв'язку з проходженням військової служби та позивачем заявлені вимоги про протиправну бездіяльність з приводу неотримання додаткових виплат, а спеціальний закон не містить жодних застережень з питання встановлення строків звернення до суду з приводу неотриманнях сум, то у силу ч.6 ст.7 КАС України до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Відтак, строк звернення до суду у спірних правовідносинах слід також визнати необмеженим будь-яким часовим проміжком.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та інтересів заявника у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження лише за епізодом грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій у період 30.03.2016р.-03.10.2016р., що є підставою для часткового задоволення позову.
Решту вимог позову слід визнати такими, що не підлягають до задоволення у зв'язку із відсутністю порушеного права.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 143, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частині НОМЕР_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_7 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2016 року по 03.11.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.11.2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_7 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2016 року по 03.11.2016 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.11.2016 року.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя О.В.Старосєльцева