Справа № 420/7370/19
25 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871; вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
06 грудня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в порушення строків встановлених ст.118 ч.7 ЗК України та не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2019 року із урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.06.2016 року №333, у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.12.2019 року о 12:27:37 справа №420/7370/19 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 11.12.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.
11.01.2020 року за вх.№1120/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.01.2020 року за вх.№ЕП/273/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.03.2020 року.
За клопотанням сторін підготовче засідання, призначене на 10.03.2020 року, відкладено на 26.03.2020 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року провадження у справі №420/7370/19 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 року провадження у справі №420/7370/19 поновлено, призначено підготовче засідання на 12.08.2020 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.09.2020 року.
08.09.2020 року за вх.№ЕП/13872/20 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив.
Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду у порядку письмового провадження.
В обґрунтування вимог позову та у відповіді на відзив представник позивача вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб'єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми. На думку представника позивача, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у своєму листі про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначило, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 .
Крім цього, на законодавчому рівні не закріплено такої підстави відмови, як не віднесення бажаної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а надання відповіді у вигляді листа не відповідає положенням ЗК України.
У відзиві на позовну заяву представник Головного управління вказує, що несформована земельна ділянка, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 5121483000:01:002:0553, відноситься до земель колишньої колективної власності, які надавалися громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель КСП «Світанок». З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» 01.01.2019р. землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Враховуючи те, що відповідач не розпоряджається бажаною до відведення земельною ділянкою, відповідач вважає, що позивачу надано обґрунтовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою від 28.10.2019р. № КО- 975/0-745/6-19.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
23.09.2019 р. до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області адвокатом Ковальчук О.М. подано заяву від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій заявники просили надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,00 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області або мотивовані відмові в наданні вказаного дозволу. До клопотання було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру заявників (а.с. 12-13).
На це клопотання 28.10.2019р. (вих. №КО-975/0-745/6-19) надано відповідь листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із рекомендаціями звернутися з окремими клопотаннями щодо кожного із заявників (а.с.14), а також зазначено, що земельні ділянки, зазначені у графічних матеріалах, не відносяться до земель державної власності.
23.09.2019р. представник позивача подав до Головного Управління Держгеокадастру у Одеській області запит на отримання публічної інформації, на який отримав лист «Про надання інформації» від 30.09.2019р. (вих. №ПІ-462/0442/0/63-19) за результатами розгляду запитів із повідомленням, що за інформацією, наданою Відділом у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка загальною площею 75,22 га, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0527 та земельна ділянка загальною площею 43,11 га, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номером 5121483000:01:002:0554, 5121483000:01:002:1214, 5121483000:01:002:0609, 5121483000:01:002:0596, розташовані на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населених пунктів), відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарною сільськогосподарського виробництва. Дані земельні ділянки знаходяться в колективній власності КСП «Світанок», згідно державного акту на право колективної власності на землю серія ОД від 15.02.1996 р. (а.с. 15-17).
14.11.2019 р. (вих. № 458) Дмитрівською сільською радою Болградського району Одеської області у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що земельна ділянка, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0554, 121438000:01:002:0596, 5121483000:01:002:1214, 5121483000:01:002:0609 та загальною площею 70 га, відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням пасовища. Дана земельна ділянка не перебуває у комунальній власності громади, земля не розпайовувалась, державний акт не оформлявся. Стосовно ділянки, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121438000:01:003:0527, 5121438000:01:003:0368, остання відноситься до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Даною земельною ділянкою розпоряджається Болградська районна державна адміністрація. Дана ділянка загальною площею 23 га кадастрового номера не має, та перебуває в оренді ТОВ «Агрофірма Дмитрівка» (а.с. 19).
Вважаючи бездіяльність у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатну приватизацію земель - порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.
Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.
Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
У свою чергу, ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що питання про надання у власність земельних ділянок відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, отримавши заяву (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Натомість, відповідач за результатами розгляду клопотання позивача від 23.09.2019р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не прийняв жодного з рішень, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Ухвалення такого рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Таким чином, всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19.
За приписами ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19 зроблено висновок, що обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, в межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа, без будь-якого розгляду питання по суті (а.с.14).
Положення ст.118 ЗК України не містять обов'язку щодо індивідуального звернення громадян України із заявою про надання відповідного дозволу чи заборони звертатись із колективною заявою, як то було зроблено позивачем в особі предстанвка за клопотанням від 23.09.2019р.
Відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з тих, які він повинен був прийняти за законом.
Отже, наданий відповідачем лист від 28.10.2019р. (вих. №КО-975/0-745/6-19) на адресу позивача не може вважатись відмовою у наданні такого дозволу, оскільки питання не було вирішене у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 820/4433/17.
Суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015 р., накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, п. 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 р. у справі № 815/905/17.
Крім того, при розгляді клопотання позивача від 23.09.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області порушено визначений. ч. 7 ст. 118 ЗК України місячний строк розгляду відповідних клопотань (відповідь надана 28.10.2019р.).
Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені діючим законодавством України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачем клопотання.
У зв'язку з викладеним, наявні підстави для визнання противоправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.09.2019 р.
Суд акцентує увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, суд не надає оцінки доводам відповідача викладеним у відзиві на позовну заяву з приводу наявності у відповідача визначених законодавством підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки останні не знайшли свого відображення у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 28.10.2019р. (вих. №КО-975/0-745/6-19).
Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання від 23.09.2019 р. про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом, у формі наказу.
Разом з тим, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області не було розглянуто по суті заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд приходить до висновку про передчасність вимог позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області та відсутності підстав для задоволення вказаних вимог.
Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа “РуїзТоріха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 гривень, згідно квитанції №52412 від 05 грудня 2019 року, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_2 звернувся з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а 03.02.2020 року за вх.№4890/20 представник позивача звернувся із заявою про стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 8000 грн. з відповідача.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
03.02.2020 року за вх.№4890/20 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу (у сумі 8000грн.) До заяви надано опис юридичних послуг від 31.01.2020 року, Акт прийому-передачі юридичних послуг від 31.01.2020 року та прибутковий касовий ордер на суму 8000грн.
Відповідно до ч.ч.1,7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечує проти покладення на нього витрат на адвоката, посилаючись на відсутність доказів їх понесення позивачкем (не наданий договір про надання правової допомоги).
Суд такий аргумент відхиляє з огляду того, що адвокатом Ковальчуком та клієнтом Мокан І.І. підписано Акт (Додаток 1 до договору №2/20 від 09.08.2019р.) прийому-передачі юридичних послуг, тобто позивачкою погоджено погодинний розрахунок вартості послуг.
У матеріалах справи міститься Ордер серії ОД №298430 від 23.09.2019 року, у якому визначено, що представництво адвокатом клієнта здійснюється на підставі Договору №2/21 від 09.08.2019 року (а.с.22).
Згідно Опису юридичних послуг та Акту прийому-передачі до Договору правової допомоги №2/21 від 09.08.2019 року позивачу було надано наступні послуги:
1. Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1 година, що складає 500 грн.;
2. Складання та підготовка клопотання, запиту до ГУ Держгеокадастру у Одеській області - 3 години (1 клопотання, 2 запити), що складає 1500 грн.;
3. Написання позовної заяви про визнання протиправним відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язання вчинити дії - 3 години, що складає 3000 грн.;
4. Написання одного клопотання/заяви до суду та інших процесуальних документів - 5 документів, що складає 2500 грн.;
5. Написання відповіді на відзив - 1 година, що складає 500 грн.;
Згідно наявного у матеріалах справи Прибуткового касового ордеру позивачем було сплачено адвокату кошти за надання професійної правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було подано позов, 14.01.2019 року за вх.№ЕП/273/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву та саме витрати на складання таких документів підлягають розподілу між сторонами за правилами ст.139 КАС України разом із судовим збором за подання позовної заяви.
Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, “розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги”.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд погоджується з наявністю фактичного понесення витрат, проте в рамках розгляду даної справи відсутні документальні підтвердження надання окремих видів юридичних послуг. Так, представник позивача вказує на підготовку 5 клопотань з процесуальних питань, однак ці клопотання не мали обов'язкового характеру. Крім цього, складання запитів та клопотань до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відбулось до порушення прав позивача оскаржуваним листом від 28.10.2019 року, а тому такі документи не можуть вважатись пов'язаними із судовим розглядом даної справи.
Таким чином, з урахуванням встановлених ч.9 ст.139 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень 00 коп. - за складання позовної заяви та відповіді на відзив)
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871; вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.09.2019 р. у вигляді порушення строків розгляду клопотання та неприйняття рішення у формі наказу.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) розглянути клопотання від 23.09.2019 р. про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом, у формі наказу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500(три тисячі п'ятсот)грн. 00коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян