справа №380/4162/20
17 вересня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 - в/ч НОМЕР_1 (далі - відповідач -1, військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 - в/ч НОМЕР_2 (далі - відповідач-2, військова частина НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 - військової частини НОМЕР_1 та Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.08.2017;
- стягнути з Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у сумі 41209,67 грн;
- стягнути з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 у сумі 11937,65 грн;
- стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати у сумі 1961,28 грн, сплачені за проведення судово-економічної експертизи та 3000 грн, сплачені за правову допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що станом на день прийняття наказів про виключення його зі списків особових складів, військовими частинами протиправно не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка гарантована чинними законодавством України, зокрема, Законом України від 06.03.2003 № 491-IV “Про індексацію грошових доходів населення”, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”. На звернення позивача щодо виплати йому індексації відповідач-1 повідомив, що кошторисними призначеннями військової частини НОМЕР_1 не передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з липня 2015 року, відповідно за період з 09.06.2016 по 01.08.2017 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. На звернення позивача щодо виплати йому індексації відповідач-2 не прийняв ніякого рішення про нарахування та виплату індексації, а лише скерував довідку про грошове забезпечення позивача. У квітні 2020 року позивач звернувся до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судово-економічної експертизи для підрахунку суми, яка документально підтверджує розмір індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.08.2017, яку відповідач зобов'язаний йому нарахувати та виплатити. Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3062 від 08.05.2020 дослідженням поданих документів документально підтверджується розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.08.2017 відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282-VII «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, в загальній сумі 53 147,32 грн, з яких за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 у сумі 11 937,65 грн, та за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у сумі 41 209,67 грн.
Відповідач-1 позов не визнає. У відзиві на позовну заяву представник відповідача-1 зазначає, що не може здійснити виплату коштів при відсутності у нього відповідних асигнувань. Вказує на те, що індексація є компенсацією, яку нараховують у зв'язку зі зростанням цін відносно встановленого грошового забезпечення військовослужбовця, однак, в період з 2008 по 2015 рік не відбулося жодних інфляцій і підвищень грошових доходів населення по відношенню до посад військової частини НОМЕР_1 , оскільки остання створена лише у 2015 році з відповідними посадами і посадовими окладами. Відповідно, військовій частині НОМЕР_1 слід брати за основу 2015 рік, тому що інфляція починає діяти з моменту створення посади (2015 рік), а не з 2008 року, тобто за попередні сім років, коли ці посади не існували. До відзиву долучено довідку про розмір нарахованої та виплаченої/невиплаченої індексації грошового забезпечення майору ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 09.06.2016 по 01.08.2017, згідно з якою визначено базовим місяцем вересень 2015 року.
У відповіді на відзив на спростування доводів відповідача-1 представник позивача покликається на те, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є січень 2008 року, в якому Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (відповідно до змін внесених Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018).
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву, в якому покликається на відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям та хибність Висновку експерта, долученого позивачем на підтвердження розміру індексації його грошового забезпечення. Вважає, що до компетенції суду не входить повноваження визначення конкретних сум індексації, оскільки це є виключно дискреційними повноваженнями підприємства відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У відповіді на відзив на спростування доводів відповідача-2 представник позивача покликається на те, що відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів, виплата яких передбачена законом.
Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою від 16.06.2020 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалила розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; ухвалою суду від 04.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з матеріалами справи, позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у 7 прикордонному загоні ( ІНФОРМАЦІЯ_2 і з 06.06.2016 відповідно до наказу № 125-ос 1 виключений зі списків частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з переведенням до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
09.06.2016 відповідно до наказу начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 232-ОС майора ОСОБА_1 зараховано до списку особового складу та постановлено на всі види забезпечення з 09.06.2020.
01.08.2017 позивач наказом начальника Краматорського прикордонного загону № 271-ОС виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням у запас за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Покликаючись на те, що на день прийняття наказів про виключення ОСОБА_1 зі списків особових складів, жодною із військових частин не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до відповідачів із заявами про виплату йому індексації грошового забезпечення.
У відповідь на заяву позивача військова частина НОМЕР_1 листом від 11.01.2020 № 11/Ш-4/8 повідомила, що кошторисними призначеннями військової частини НОМЕР_1 не передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з липня 2015 року, відповідно за період служби з 09.06.2016 по 01.08.2017 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
За результатами розгляду запитуваної позивачем інформації щодо індексації Львівським прикордонним загоном надано довідку про нараховану та виплачену індексацію грошових доходів за період з 2015 по 2016 роки ОСОБА_1 , згідно з якою індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по день вибуття (31.05.2016) позивачу не проведено по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати.
Вважаючи протиправною бездіяльність військових частин щодо не нарахування та невиплати його індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.08.2017, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених законних прав та інтересів.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абз.абз. 1, 2, 5, 6 п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами 1 - 6 п. 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Обґрунтовуючи правомірність підстав для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідачі посилаються на відсутність фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Оцінюючи наведені підстави для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачами не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ними протягом 2016-2017 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене, посилання відповідачів на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року, є безпідставними, а тому суд доходить висновку про протиправність невиплати позивачу у вказаний період індексації грошового забезпечення та відповідно про задоволення позовним вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.08.2017.
Поряд з цим, суд зауважує, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про розмір нарахованої та виплаченої/невиплаченої індексації грошового забезпечення майору ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 09.06.2016 по 01.08.2017, відповідачем-1 позивачу нарахована індексація грошового забезпечення у розмірі 2503,71 грн, при цьому базовим місяцем визначено вересень 2015 року.
Натомість позивач вважає, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення повинні бути січень 2008 року.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач-1 здійснив нарахування позивачу сум індексації грошового забезпечення, однак позивач не погоджується з розрахунком відповідача у зв'язку з неправильним, на його думку, визначенням відповідачем-1 базового місяця, спірним у цій справі є саме питання визначення базового місяця індексації грошового забезпечення.
З цього приводу суд зазначає, що базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абз. 1 і 2, п. 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Посилання відповідача-1 на те, що у 2008 році у військовій частині НОМЕР_1 не існувало такої посади, на якій позивач проходив службу, у зв'язку з чим відсутні підстави нарахувати індексацію з розрахунку підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) - січень 2008 року, спростовується наступним.
Пунктом 10-2 Порядку № 1078 передбачено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Таким чином, єдині правила нарахування індексації грошового забезпечення запроваджені як для військовослужбовців, які проходять службу, так і для новоприйнятих або переведених військовослужбовців.
Тобто, починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення, має здійснюватись з місяця, наступного за місяцем останньою підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення Уряду.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу відповідачем-1 неправильно встановлено базовий місяць, у спірний період позивачу нарахування індексації здійснювалось у занижених розмірах.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача індексації грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у сумі 41209,67 грн та про стягнення з відповідача-2 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 у сумі 11937,65 грн суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного розміру індексації грошового забезпечення позивач посилається на висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3062 від 08.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23.04.2020.
Надаючи оцінку наданому позивачем висновку експерта з урахуванням наданих відповідачем заперечень щодо нього, суд виходить з того, що відповідно до ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
З аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідачів як органів, в яких позивач проходив службу, і які виплачували йому грошове забезпечення.
Саме на відповідачів, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19.
За наведених підстав суд відхиляє висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3062 від 08.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23.04.2020.
Підсумовуючи, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у сумі 41209,67 грн та стягнення з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 у сумі 11937,65 грн задоволенню не підлягає.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За встановлених обставин, враховуючи, що відповідачем-2 нарахування не здійснювалося та базовий місяць не визначився, то слід зобов'язати Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління ДПС України - військову частину НОМЕР_2 нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.06.2016 по 06.06.2016.
Поряд з цим, враховуючи, що при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем-1 неправильно встановлено базовий місяць, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України - військової частини НОМЕР_1 нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби у цій військовій частині з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.
Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн, суд зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги № 262 від 23.12.2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Мицик і партнери»;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1024965 від 26.05.2020;
- акт виконаних робіт від 27.05.2020;
- квитанція від 26.05.2020 про оплату за надання правової допомоги відповідно до Договору № 262 від 23.12.2020.
Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно з актом виконаних робіт від 27.05.2020 виконавцем у повному обсязі виконано зобов'язання:
- вивчення документів клієнта при звільненні, документів, підтверджуючих статус учасника АТО, підготовка запитів у прикордонні загони (Краматорський та Львівський), вивчення відповідей військових частин щодо індексацій них виплат, надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального та правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год;
- підготовка документів для проведення експертизи, отримання висновку експерта, опрацювання висновку експерта - 1 год;
- складання позовної заяви та підготовка копій документів до позовної заяви - 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год - 1000 грн.
Відповідно до квитанції від 26.05.2020 ОСОБА_1 оплатив 3000 грн за надання правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 262 від 23.12.2020.
Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.
Суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Більше того, Адвокатське Об'єднання “Мицик і Парнери”, з яким позивач уклав договір про надання правової допомоги, представляє інтереси багатьох військовослужбовців по аналогічних справах, що, на думку суду, свідчить про те, що підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Також при вирішенні питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що позов задоволено частково, зокрема відмовлено в частині позовних вимог щодо стягнення конкретної суми індексації грошового забезпечення позивача, у зв'язку з чим суд констатує відсутність необхідності здійснення обрахунків невиплаченої індексації, оскільки нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідачів як роботодавців.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 1500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3062 від 08.05.2020 у розмірі 1961,28 грн, слід зазначити про те, що оскільки суд відхилив висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3062 від 08.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23.04.2020 та відмовив у стягненні на користь позивача, визначеної у ньому суми індексації грошового забезпечення, витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI , пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 - військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.06.2016 по 01.08.2017.
Зобов'язати Краматорський прикордонний загін Східного регіонального управління ДПС України - військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.06.2016 по 01.08.2017 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 - військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2016.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 - військову частину НОМЕР_2 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2016.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судового збору не здійснюється.
У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати у сумі 1961,28 грн, сплачені за проведення судово-економічної експертизи, - відмовити.
Стягнути у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 - військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - військової частини НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач-1 - Краматорський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Відповідач-2 - Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Повний текст рішення складено та підпсано 24.09.2020.
Суддя Сидор Н.Т.