25 вересня 2020 року м. Київ справа №320/2649/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з жовтня 2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити виплату призначеної пенсії з 01 жовтня 2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка утворилася з жовтня 2017 року, в місячний строк.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно у жовтні 2017 року припинено виплату позивачці пенсії з посиланням на відсутність у останньої паспорта громадянина України.
Згідно з ухвалою від 24.03.2020, суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення та встановив строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали позивачу.
Відповідно до ухвали від 17.04.2020, суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання.
Відповідач надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що виплату пенсії позивачці припинено правомірно, оскільки у останньої відсутній діючий паспорт громадянина України.
У судовому засіданні 01.07.2020 судом прийнято рішення про розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, оцінивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
Позивачка з 17.01.1992 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та до жовтня 2017 року отримувала пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З жовтня 2017 року виплату пенсії позивачці припинено.
У грудні 2019 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій зазначила, що протягом декількох років з невідомих причин їй не виплачується пенсія (т. 1, а.с. 25).
Бучанський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 27.12.2019 №59 повідомив позивачку про те, що в матеріалах її пенсійної справи міститься виписка з паспорту серії НОМЕР_1 виданого Відділом внутрішніх справ Ірпінського міськвиконкому 17.06.1980. Копія паспорту громадянина України відсутня.
Також зазначено, що заявниці неодноразово було наголошено на необхідності отримання паспорту громадянина України та повідомлено про відсутність підстав для отримання пенсії за паспортом серії НОМЕР_1 виданого Відділом внутрішніх справ Ірпінського міськвиконкому 17.06.1980.
Останній раз виплата пенсії була проведена у жовтні 2017 року, після цього виплата пенсії припинена у зв'язку із відсутністю дійсного паспорта громадянина України (т. 1, а.с. 26).
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення виплати призначеної пенсії, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте, згідно з матеріалів справи слідує, що виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з відсутністю у позивачки паспорта громадянина України.
Водночас Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як перевірка місця фактичного проживання пенсіонера.
З цих підстав суд критично оцінює посилання відповідача на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 як підставу для припинення виплати позивачці пенсії, оскільки наведені положення Закону №1058-IV не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Отже, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних дій.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо заявленого клопотання у прохальній частині позову про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до ч. 1 до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з хвалою суду від 27.05.2020 позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, тому, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з жовтня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії з 01 жовтня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка утворилася з жовтня 2017 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.