Номер провадження 2/754/2582/20
Справа №754/15115/19
Іменем України
08 вересня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Гергель В.А.
за участі: позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про перегляд розміру аліментів,
Позивач, ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про перегляд розміру аліментів, мотивуючі заявлені вимоги, тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2011 року між нею та Відповідачем було розірвано шлюб. Від цього шлюбу народилась донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з нею. Донька навчається у сьомому класі Русанівського ліцею Дніпровського району міста Києва.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, наразі колишній чоловік працює програмістом в компанії Luxoft в Республіці Польща (м. Вроцлав), також він здобув ступінь аспіранта в Національному Університеті ім. Тараса Шевченка за спеціальністю кібернетика, та вважає, що це є підставою вважати, що його фінансове становище є, як мінімум задовільним. Окрім того, як докази сприятливого фінансового становища Відповідача додає копію Генерального договору банківського вкладу № 330 від 11.09.2009, виписку по особовому рахунку та іноземне платіжне доручення від і 11.09.2009.
Вказує, що Відповідач почав виплачувати аліментні платежі лише після рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.11, № справи: 2-6192/11. Наразі Відповідач виплачує всього 2 000 (дві тисячі) гривень в місяць на утримання і дитини. Однак, на її думку, ця сума не покриває солідарних зобов'язань по утриманню дитини, покладених на відповідача відповідно до чинного Сімейного кодексу України.
Позивач повідомляє, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , та від цього шлюбу народилася дитина ОСОБА_7 .
Крім того, мотивуючи заявлені вимоги, Позивач зазначає, що вона забезпечує дитину всім необхідним, але її дохід не дозволяє покрити цілком витрати, що здійснюються нею на утримання доньки та її особисті витрати, тому вона вимушена відмовлятися від деяких особистих побутових потреб, що у жодному разі не є задовільним. Вважає, що оскільки у разі, якби відповідач надавав матеріальну допомогу на утримання спільної дитини, їй би не довелось би суттєво обмежувати свої особисті побутові потреби. Позивачем вказано, що на доньку в середньому витрачається від 20 до 26 тисяч на один календарний місяць з яких: харчування 6 000 тис; комунальні витрати на людину 400 грн.; освіта 1900 грн.; позашкільна освіта 5100; відпочинок на канікулах 5400; одяг 2100 грн.; побутова техніка 400 грн.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання його неповнолітньої доньки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій сумі, в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень щомісячно до досягнення донькою вісімнадцяти років.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2019 року відкрито провадження в справі. Призначено підготовче судове засідання по названій справі. Визначено строк для подання Відповідачем відзиву на позов у вигляді п'ятнадцяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про відкриття провадження.
02.12.2019 року ОСОБА_4 подано Відзив на позовну заяву, у прийняті якого судом відмовлено, та залучено до матеріалів справи як письмові пояснення по справі (а.с.76-79).
27.01.2020 року Відповідач, ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини, яка надійшла до суду 07.02.2020 року. У прийняті зустрічної позовної заяви відмовлено, у зв'язку з порушенням строків на підставі ч. 1 ст. 193 ЦПК України.
Позивач протягом підготовчого розгляду справи вимоги позову підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача протягом підготовчого розгляду проти задоволення вимог позову заперечував.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.07.2020 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про перегляд розміру аліментів. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила задовольнити з підстав викладених в позові.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені позивачем вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволені, оскільки вони безпідставні та ніякими належними доказами не підтвердженні.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2011 року, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований у Відділі реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції за актовим записом №656-розірвано.
Також, вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі Ѕ частини від встановленого прожиткового мінімуму на території України на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.10.2011 року і до повноліття дитини.
Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , змінила прізвище на ОСОБА_1 .
Як на підставу позовних вимог про збільшення розміру аліментів на утримання дитини позивач вказує, що визначений за рішенням суду розмір аліментів є недостатнім для матеріального утримання доньки, витрат на її харчування, навчання, відпочинок, розвиток, подорожчання комунальних послуг. Вважає, що розмір аліментів підлягає збільшенню до розміру 12000 грн., щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення так і у бік покращення.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Так, Сімейний кодексУкраїни передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.
У статті 192СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Відносно платника аліментів враховується також зміна складу осіб, які зобов'язані за законом надавати утримування.
Погіршення або поліпшення стану здоров'я платника або одержувача аліментів враховується судом як підстава для зміни розміру аліментів.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Водночас, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вимагаючи зміни розміру аліментів у даному випадку, позивач мала довести факт зміни будь-якої з обставин, зазначеної вст. 192 СК України.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем перед судом не доведено, а як наслідок судом не встановлено обставин зміни матеріального чи сімейного стану відповідача, що дало б підстави стверджувати про можливість збільшення розміру аліментів. Так само судом не встановлено обставин поліпшення стану здоров'я відповідача чи погіршення стану здоров'я позивача, що в силу закону також могло б слугувати (у разі встановлення) підставою для збільшення розміру аліментів.
Доводи позивача про необхідність стягувати аліменти у збільшеному розмірі не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем не надано доказів про зміну матеріального стану - у відповідача в бік покращення, а у позивача - в бік погіршення.
Жодних інших підстав для збільшення розміру аліментів позивачем не наведено, доказів наявності таких підстав, всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України, не подано.
Ч. 7 ст. 81 ЦПК України імперативно встановлює, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Оскільки позивачем не доведено, що від дня постановлення судового рішення про стягнення з відповідача аліментів змінились сімейне становище та матеріальний стан платника або одержувача аліментів, виникли інші обставини, що відіграють суттєву роль в житті позивача, відповідача чи їх дитини, і що є підставою для збільшення розміру аліментів, суд, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до висновку про наявність правових підстав для залишення позову без задоволення.
Відповідно дост.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду заяви позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, рішенням суду відмовлено, суд прийшов до висновку про віднесення судових витрат на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 181, 192 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247,258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про перегляд розміру аліментів залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2020 року.
Суддя