14 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4240/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Козак А.К.
представників позивача - Зязюн Ю.А., Брюховецький О.В.
представника відповідача - Боровик Ю.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позовні вимоги:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9650-51/4798 У від 09.08.2019 про сплату недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 22 668,09 грн.
Під час розгляду справи суд
07.08.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/4240/20, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9650-51/4798 від 09.08.2019 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що відповідно до статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Оскільки позивач з 2017 року не отримував доходу від підприємницької діяльності, то, на його думку, не був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок. Також вказував, що з 26.01.2017 і по цей час працює на посаді підсобного робочого у Приватному підприємстві "Поло-Інвестбуд", є застрахованою особою та страхові внески за 2017-2020 роки сплачував на його користь роботодавець. Вважав, що таким чином мета сплати страхових внесків досягнута, а тому сплата страхових внесків позивачем як фізичною особою-підприємцем призведе до їх подвійного зарахування.
01.09.2020 до суду від ГУ ДПС у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач станом на 25.08.2020 за період перебування на обліку податкову звітність не подавав. Вказував, що згідно з даними інтегрованої картки платника, по єдиному внеску за позивачем рахувалась заборгованість з єдиного внеску, у зв'язку з чим відповідачем 09.08.2019 сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в розмірі 22 668,09 грн. Стверджував, що відповідно до Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці є платниками ЄСВ, які, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника. Вказував, що Закон №2464-VI не містить виключень та не передбачає такої умови для звільнення від сплати єдиного внеску, як наявність трудових відносин, нарахування та сплата ЄСВ роботодавцем.
11.09.2020 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких останній наголошував, що позивач з 26.01.2017 по теперішній час працевлаштований на підприємстві "Поло-Інвестбуд" та податкову звітність за період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2020 року до податкового органу не подавав; дохід отримував тільки від роботодавця ПП "Поло-Інвестбуд". Крім того, вказував, що обґрунтування відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 у справі №620/2449/19.
У судовому засіданні 14.09.2020 представники позивача позов підтримали, просили суд задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні 14.09.2020 представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 18.12.2001 по 30.04.2020 перебував на обліку в Кременчуцькій ОДПІ (м. Кременчук). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за його рішенням здійснена 30.04.2020.
09.08.2019 у зв'язку із наявністю за позивачем заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 22 668,09 грн на підставі даних ІКП по єдиному внеску сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9650-51/4798 на суму 22 668,09 грн.
Позивач, вважаючи вимогу ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9650-51/4798 від 09.08.2019 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, у разі, якщо позивач протягом 2017-2020 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства. Також нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Висновки щодо правозастосування
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 та від 02.04.2020 у справі №620/2449/19.
Суд зазначає, що в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) станом на 31.07.2019 за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) рахується заборгованість в сумі 22 668,09 грн.
За доводами контролюючого органу, усупереч обов'язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 7331,07 грн; за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн; за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн; за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн; за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн; за І квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн; за II квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн.
Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка склала 22 668,09 грн.
Позивач з 26.01.2017 працює на посаді підсобного робочого у Приватному підприємстві "Поло-Інвестбуд", що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , однак за цей період йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також наданими до суду позивачем довідками Приватного підприємства "Поло-Інвестбуд" /а.с. 28, 65/ підтверджено, що позивач з 26.01.2017 по теперішній час працює на посаді підсобного робочого відповідно до наказу від 25.01.2017 №9/К.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів вбачається, що Приватним підприємством "Поло-Інвестбуд" нараховано та виплачено податки за працівника - ОСОБА_1 у наступних розмірах: за 2017 рік - у розмірі 6451,20 грн, за 2018 рік - у розмірі 8047,98 грн, за І та ІІ квартал 2019 року - 4521,80 грн.
За інформацією із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за 2017-2020 роки за ОСОБА_1 сплачувалися страхові внески /а.с. 30/.
Крім того, ГУ ДПС у Полтавській області у відзиві на адміністративний позов указано, що з 2013 року позивач податкову звітність до Кременчуцького ДПІ (м. Кременчук) не подавав.
Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність.
Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Крім того, цим законом не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Наданою позивачем до суду копією виписки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-7 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем єдиного внеску за застраховану особу (позивача) протягом спірного періоду.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.
Відтак, відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-9650-51/4798 про необхідність сплати ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску у розмірі 22 668,09 грн.
Резюмуючи, з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України слід визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-9650-51/4798.
Отже, позовну заяву ОСОБА_1 належить задовольнити у повному обсязі.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ 43142831) задовольнити повністю.
Вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-9650-51/4798 від 09 серпня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з ОСОБА_1 - визнати протиправною та скасувати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.09.2020.
Головуючий суддя І.С. Шевяков