Справа № 420/6219/20
24 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства Торгівельна Фірма “АНТОШКА” (вул..Боженка, буд.19, м.Одеса, 65098) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (пр.-кт Ушакова,75, м.Херсон, 73026), за участю третьої особи Державної митної служби України Одеська митниця держмитслужби (вул..Івана та Юрія Лип, 21-А, м.Одеса, 65078) про зобов'язання Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі надати реквізити ППТФ “АНТОШКА” для оплати виниклого податкового боргу у розмірі 1461,74 грн., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства Торгівельна Фірма “АНТОШКА” до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, за участю третьої особи Державної митної служби України Одеська митниця держмитслужбиза результатом якого (з урахуванням уточнень позовних вимог) позивач просить суд:
зобов'язати Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надати реквізити ППТФ “АНТОШКА” для оплати виниклого податкового боргу у розмірі 1461,74 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 20 червня 2019 року позивач звернувся до начальника Одеської митниці ДФС про надання дозволу повернути надмірно сплачені митні платежі по митній декларації на депозитний рахунок 3734, відкритий в Державній казначейській службі України на ім'я Державної фіскальної служби України, для подальших розрахунків як авансові платежі (передплата) за митне оформлення.
За результатами опрацювання Одеською митницею ДФС заяви Позивача було повідомлено наступне. Відповідно до пункту 43.1 ст. 43 ПКУ помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Згідно інформації, що міститься у підсистемі «Податкові збори» АСМО «Інспектор» у ППТФ «Антошка» станом на 31 липня 2019 року наявний податковий борг перед ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополь (Ленінський район м. Севастополя) у розмірі 1461, 74 грн.
На підставі вищевикладеного Одеська митниця ДФС відмовила у поверненні надмірно сплачених митних платежів до того моменту, поки не буде погашено податковий борг.
Аналогічну відповідь Одеська митниця ДФС надала Позивачу на заяви від 08 січня 2020 року за №№08/01/20, 09/01/20 по новим митним деклараціям щодо повернення надмірно сплачених митних платежів.
Після отримання відмови від Одеської митниці ДФС Позивач звернувся до ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополь на що було отримано відповідь, що рахунка по цьому податку не існує, та процедури списання даного боргу також не має.
22 листопада 2019 року Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з проханням надати роз'яснення, яким чином можна погасити податковий борг, що виник більше ніж 3 роки назад, або довести процедуру списання цієї заборгованості. На що було отримано відповідь: пунктом 15.1. ст. 15 Закону №1636 передбачено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію Українисписується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації. Але на сьогодні відсутній порядок реалізації цього законодавчого положення, тому списати податковий борг згідно зі ст. 15 Закону №1636 неможливо.
Державна податкова служба України з метою врегулювання питання сплати таких боргів 04 вересня 2019 року повторно звернулось до Міністерства фінансів України. На сьогодні інформація щодо надання можливості сплати податкового боргу суб'єктами господарювання з місцезнаходженням на території ВЕЗ«Крим» від Міністерства фінансів України не надходила,
06 лютого 2020 року Позивач повторно звернувся до Відповідача з проханням надати роз'яснення, яким чином можна погасити податковий борг, що виник більше ніж З роки назад, або довести процедуру списання цієї заборгованості.
24 лютого 2020 року Відповідач надав відповідь, що прийняття рішення про визнання податкового боргу безнадійним та проведення процедури його списання в інтегрованих картках підприємства за місцем податкового обліку платника на території АР Крим є неможливим.
Позивач прагне погасити або списати даний податковий борг, свідченням чого є неодноразові звернення до Відповідача. В свою чергу Відповідач грубо порушує законне право Позивача на списання податкового боргу відповідно до п. 15.1. ст. 15 Закону №1636 і тим самим позбавляє права на повернення надмірно сплачених митних платежі. У зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача 17.08.2020 року надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого заперечував проти задоволення позовних з огляду на те, що головними умовами для списання податкового боргу юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, є: 1) зміна місцезнаходження платником податків з тимчасово окупованої території на іншу територію України та 2) виникнення податкового боргу з моменту тимчасової окупації, тобто, з 27 03.2014 року - дати набрання чинності Резолюцією № 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.
Для списання податкового боргу платника податків достатньою умовою є зміна місцезнаходження платником податків з тимчасово окупованої території на іншу територію України, але за умов виникнення такого боргу з моменту тимчасової окупації. Отже, дія вказаної норми розповсюджується виключно до платників податків - юридичних осіб із місцезнаходженням на території ВЕЗ "Крим" або тих, що змінили місцезнаходження з території ВЕЗ «Крим».
Норми Закону №1636 вказані в позовній заяві, не можуть бути застосовані до позивача, адже, з матеріалів справи вбачається та підтверджується витягом зЄдиного державного реєстру. Позивач не змінював свою податкову адресу (місцезнаходження) з території АРК Крим на іншу територію України.
Таким чином позивач є резидентом та повинен сплачувати самостійно визначені зобов'язання згідно поданої ним податкової звітності.
Відповідно до пункту 101.5 статті 101 ПК України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу.
Механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.20(3 № 577 (далі - Порядок № 577), дія якого поширюється на фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок сплати податків та зборів згідно з Кодексом.
Згідно підпункту 4.1. пункту 4 Порядку №577 передбачено, що у випадках, передбачених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, платник податків згортається до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню.
До заяви обов'язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним.
Отже, списання безнадійного податкового боргу, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу за заявою платника податків.
На підставі викладеного та відповідно до норм чинного законодавства не передбачено списання зобов'язань у зв'язку з незміною місцезнаходження заяви про списання податкового боргу від позивача не надходило.
Разом з тим, відповідач зазначає, що на даний час відсутні нормативно-правові акти, які визначають порядок виконання положень статті 5 та 12 Закону №1636, що стосується юридичних та фізичних осіб, що знаходяться та/або знаходились на території БЕЗ Крим.
Одночасно, відповідно до пункту 12.8 статті 12 Закону №1636, під час режиму тимчасової окупації валютний та платіжний режими діють з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавну платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території України, що не дає змоги надати Позивачу реквізити для сплати податкового боргу.
Від позивача 26.08.2020 року надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач посилання Відповідача на пункт 12.8 статті 12 Закону «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (надалі - Закон) в розрізі аргументації, що зазначене правило не дає відповідачу можливості надати повивачу банківські реквізити для сплати податкового боргу, є безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу суду.
Згідно до п.п.1 п.12.8. статті 12 Закону передбачено, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні систем платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території України. Позивач вважає потрібним відзначити, що вищезазначений підпункт забороняє дію системи електронних платежів Національного банку України на тимчасово окупованій території України, але, по-перше, підприємство позивача, як зазначає відповідач в своєму відзиві, не має свого місцезнаходження в Криму - на тимчасово окупованій території України, - магазин позивача на території Криму був закритий ще 30 травня 2014 року, в зв'язку з чим, у позивача і не має наміру використовувати електроні платежу НБУ на тимчасово окупованій території України; а по-друге, вищезазначений підпункт в жодній мірі не забороняє та/або не уможливлює надання реквізитів для погашення виниклого на тимчасово окупованій території України податкового боргу.
Ухвалою від 17липня 2020 року відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, щоПриватне підприємство Торгівельна фірма «Антошка» здійснювала свою діяльність па території Автономної Республіки Крим, що підтверджується Торговим патентом на провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних побутових послуг, торгівлі валютними цінностями, діяльності у сфері розваг, який був виданий ДНІ у Ленінському районі ДПС м. Севастополь, вул. Кулакова, 37. Даний патент був виданий з терміном дії з 12 березня 2013 року по 28 лютого 2018 року.
За заявами позивача від 05 червня 2014 року до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області було скасовано реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій.
На запит Позивача від 08 вересня 2014 року ДПІ у Малиновському районі повідомило, що станом па 10 вересня 2014 року по ППТФ «Антошка» за даними карток особових рахунків не має податкової заборгованості.
20 червня 2019 року позивач звернувся до начальника Одеської митниці ДФС про надання дозволу повернути надмірно сплачені митні платежі по митній декларації на депозитний рахунок 3734, відкритий в Державній казначейській службі України на ім'я Державної фіскальної служби України, для подальших розрахунків як авансові платежі (передплата) за митне оформлення.
Згідно інформації, що міститься у підсистемі «Податкові збори» АСМО «Інспектор» у ППТФ «Антошка» станом на 31 липня 2019 року наявний податковий борг перед ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополь (Ленінський район м. Севастополя) у розмірі 1461, 74 грн.
На підставі вищевикладеного Одеська митниця ДФС відмовила у поверненні надмірно сплачених митних платежів до того моменту, поки не буде погашено податковий борг.
Аналогічну відповідь Одеська митниця ДФС надала позивачу на заяви від 08 січня 2020 року за №№08/01/20, 09/01/20 по новим митним деклараціям щодо повернення надмірно сплачених митних платежів.
Після отримання відмови від Одеської митниці ДФС позивач звернувся до ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополь на що було отримано відповідь, що рахунку по цьому податку не існує, та процедури списання даного боргу також не має.
22 листопада 2019 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з проханням надати роз'яснення, яким чином можна погасити податковий борг, що виник більше ніж 3 роки назад, або довести процедуру списання цієї заборгованості.
Позивачем було отримано відповідь: пунктом 15.1. ст. 15 Закону №1636 передбачено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію Українисписується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації. Але на сьогодні відсутній порядок реалізації цього законодавчого положення, тому списати податковий борг згідно зі ст.. 15 Закону №1636 неможливо.
Державна податкова служба України з метою врегулювання питання сплати таких боргів 04 вересня 2019 року повторно звернулось до Міністерства фінансів України.
06 лютого 2020 року Позивач повторно звернувся до Відповідача з проханням надати роз'яснення, яким чином можна погасити податковий борг, що виник більше ніж З роки назад, або довести процедуру списання цієї заборгованості.
24 лютого 2020 року відповідачемнаданно відповідь, що прийняття рішення про визнання податкового боргу безнадійним та проведення процедури його списання в інтегрованих картках підприємства за місцем податкового обліку платника на території АР Крим є неможливим.
Позивач прагнучи погасити даний податковий борг, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку даному спору, суд виходить що в даному випадку спірні правовідносини регулюються ЗУ"Про звернення громадян" та виходить з наступного.
Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі -ЗУ № 393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Положеннями ч.1 ст.7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з приписами ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 цього ж Закону визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся з заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
У свою чергу, обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені у ст. 19 цього Закону, якою передбачено, що останні зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Частиною 1 ст.20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно зі ст.8 Закону №393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Разом з тим, належних та достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав. На неодноразові звернення позивача про надання реквізитів для оплати виниклого податкового боргу у розмірі 1461,74 грн. відповідачем не було надано.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів позивача, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позов необхідно задовольнити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -
Задовольнити адміністративний позов Приватного підприємства Торгівельна Фірма “АНТОШКА” (вул..Боженка, буд.19, м.Одеса, 65098) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (пр.-ктУшакова,75, м.Херсон, 73026), за участю третьої особи Державної митної служби України Одеська митниця держмитслужби (вул..Івана та Юрія Лип, 21-А, м.Одеса, 65078) про зобов'язання Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі надати реквізити ППТФ “АНТОШКА” для оплати виниклого податкового боргу у розмірі 1461,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі надати реквізити ППТФ “АНТОШКА” для оплати виниклого податкового боргу у розмірі 1461,74 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.