Справа № 420/8073/20
24 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дії щодо накладення арешту та скасування постанови від 03.05.2018 року про арешт майна боржника у ВП № 56301787,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
визнати неправомірними дії старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем щодо накладення арешту на 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288;
визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем від 03.05.2018 року про арешт майна боржника у ВП № 56301787, якою був накладений арешт на 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288, оскільки перебуває в комунальній власності та не належить боржнику.
Ухвалою від 31.08.2020 року дану справу залишено без руху.
11.09.2020 р. (вх. № 36472/20) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 16.09.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням ст. 287 КАС України.
22.09.2020 року (вх. № ЕП/15083/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
23.09.2020 року (вх. № ЕП/15162/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
24.09.202 року (вх. № ЕП/15275/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про долучення доказів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем щодо накладення арешту на 67/100 частки земельної ділянки загальною площею 20134 км.м. кадастровий номер 5122383000:02:001:0288 за адресою Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, Узбережжя Чорного моря, є неправомірними, а постанова про арешт 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288 є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки вказана земельна ділянка перебуває в комунальній власності та не належить позивачу. Крім того, зазначено, що державним виконавцем порушено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, а також виконавець не здійснив в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що підставою арешту стала інформаційна довідка з Державного реєстру речових праві на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, відповідно до якої вищевказане нерухоме майно зареєстроване безпосередньо за ОСОБА_1 .
В судове засідання 24.09.2020 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, відповідач про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Судом встановлено, що 03.05.2018 року у межах виконавчого провадження ВП №56301787 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем, при примусовому виконанні постанови № 54014663 виданої 27.04.2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 265470,89 грн., винесена постанова про арешт майна боржника, а саме: на 67/100 частки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою, АДРЕСА_1 та 67/100 частки земельної ділянки заг. Площею 2013,4 кв.м. кадастровий номер 5122383000:02:001:0288 за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, Узбережжя Чорного моря.
З наданої позивачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ОСОБА_1 вбачається, що остання є виключно власником 67/100 бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 1086,7 кв.м., що складається з об'єктів нерухомого майна: корпусу для відпочинку «Б»; будинку для відпочинку «В»; будинку для відпочинку «Г»; будинку для відпочинку «Д»; будинку для відпочинку «Е»; будинку для відпочинку «Ж»; будинку для відпочинку «З»; будинку для відпочинку «И»; будинку для відпочинку «К»; будинку для відпочинку «Л»; будинку для відпочинку «М»; будинку для відпочинку «Н»; будинку для відпочинку «О»; будинку для відпочинку «П»; будинку для відпочинку «Р»; будинку для відпочинку «С»; будинку для відпочинку «Т»; будинку для відпочинку «У»; будинку для відпочинку «Ф»; будинку для відпочинку «Х»; будинку для відпочинку «Ц»; будинку для відпочинку «Ч»; будинку для відпочинку «Ш»; будинку для відпочинку «Є»; будинку для відпочинку «Ю»; будинку для відпочинку «Я»; будинку для відпочинку « 2А»; будинку для відпочинку « 2Б»; будинку для відпочинку « 2В»; будинку для відпочинку « 2Г»; будинку для відпочинку « 2Д»; будинку для відпочинку « 2Е»; будинку для відпочинку « 2Ж»; будинку для відпочинку « 2З»; будинку для відпочинку « 2И»; будинку для відпочинку « 2К»; будинку для відпочинку « 2Л»; будинку для відпочинку « 2М»; будинку для відпочинку « 2Н»; будинку для відпочинку « 2О»; будинку для відпочинку «2П»; їдальня « 2Т»; вбиральня « 2р»; душ « 2С»; надвірні споруди 1-3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, І, ІІ (а.с. 18-29), а у відповідності до Інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, вищевказана земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288 перебуває в комунальній власності (а.с. 17).
Позивач, вважаючи, що постанова про арешт майна боржника від 03.05.2018 р. є необґрунтованою, незаконною, оскільки земельна ділянка перебуває у комунальній власності та відповідачем порушено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, останній звернувся із зазначеним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІ (далі - Закон 1404-VІІ) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами ст. 1 Закону № 1404-VІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 10 цього Закону визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
У силу норм ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 48 Закону № 1404-VІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Особливості звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна фізичної особи врегульовані ст. 50 цього Закону. Так, згідно з ч.ч. 1, 3 і 4 цієї статті Закону № 1404-VІІ звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Також ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 56 зазначеного Закону встановлено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження №56301787, суд встановив, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем, при примусовому виконанні постанови № 54014663 виданої 27.04.2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 265470,89 грн., винесена постанова про арешт майна боржника, а саме: на 67/100 частки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 та 67/100 частки земельної ділянки заг. Площею 2013,4 кв.м. кадастровий номер 5122383000:02:001:0288 за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, Узбережжя Чорного моря.
Згідно інформаційної довідки наданої позивачем з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ОСОБА_1 вбачається, що остання є виключно власником 67/100 бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», гальною площею 1086,7 кв.м., що складається з об'єктів нерухомого майна: корпусу для відпочинку «Б»; будинку для відпочинку «В»; будинку для відпочинку «Г»; будинку для відпочинку «Д»; будинку для відпочинку «Е»; будинку для відпочинку «Ж»; будинку для відпочинку «З»; будинку для відпочинку «И»; будинку для відпочинку «К»; будинку для відпочинку «Л»; будинку для відпочинку «М»; будинку для відпочинку «Н»; будинку для відпочинку «О»; будинку для відпочинку «П»; будинку для відпочинку «Р»; будинку для відпочинку «С»; будинку для відпочинку «Т»; будинку для відпочинку «У»; будинку для відпочинку «Ф»; будинку для відпочинку «Х»; будинку для відпочинку «Ц»; будинку для відпочинку «Ч»; будинку для відпочинку «Ш»; будинку для відпочинку «Є»; будинку для відпочинку «Ю»; будинку для відпочинку «Я»; будинку для відпочинку « 2А»; будинку для відпочинку « 2Б»; будинку для відпочинку « 2В»; будинку для відпочинку « 2Г»; будинку для відпочинку « 2Д»; будинку для відпочинку « 2Е»; будинку для відпочинку « 2Ж»; будинку для відпочинку « 2З»; будинку для відпочинку « 2И»; будинку для відпочинку « 2К»; будинку для відпочинку « 2Л»; будинку для відпочинку «2М»; будинку для відпочинку « 2Н»; будинку для відпочинку « 2О»; будинку для відпочинку « 2П»; їдальня « 2Т»; вбиральня « 2р»; душ « 2С»; надвірні споруди 1-3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, І, ІІ (а.с. 18-29), а у відповідності до Інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, вищевказана земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288 перебуває в комунальній власності (а.с. 17).
Вказані обставини також підтверджуються інформаційими довідками виготовленими судом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна, які сформована за наступними параметрами запиту: право власності, інші речові права, іпотека, обтяження за кадастровим номером земельної ділянки 5122383000:02:001:0288; право власності, інші речові права, іпотека, обтяження за адресою/місцезнаходження: АДРЕСА_1 (а.с. 143-156).
Між тим, як вбачається з вищевказаних інформаційних довідок, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - адреса/місцезнаходження: АДРЕСА_1 , а саме: в розділі: «Відомості про право власності» зазначено: підстава виникнення права власності: рішення суду, спр. № 2-2395/10 р, 05.02.2010 року, видане Кілійським районним судом.
За вх. № ЕП/15275/20 від 24.09.2020 року позивач направив до суду рішення суду № 2-2395/10 р, 05.02.2010 року, видане Кілійським районним судом зі змісту якого вбачається, що за ОСОБА_1 визнано право власності 67/100 частини бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташована в рекреаційній зоні с. Приморське, Кілійського району, Одеської області, які складаються з: корпусу для відпочинку «Б»; прибудова літ. «Ч»; будинку для відпочинку «Є»; будинку для відпочинку «Ш»; будинку для відпочинку «Щ»; будинку для відпочинку «Ю»; будинку для відпочинку «Я»; будинку для відпочинку « 2А»; будинку для відпочинку « 2Б»; будинку для відпочинку « 2В»; будинку для відпочинку « 2Г»; будинку для відпочинку « 2Д»; будинку для відпочинку « 2Е»; будинку для відпочинку « 2Ж»; будинку для відпочинку « 2З»; будинку для відпочинку « 2И»; будинку для відпочинку « 2К»; будинку для відпочинку « 2Л»; будинку для відпочинку « 2М»; будинку для відпочинку « 2Н»; будинку для відпочинку « 2О»; будинку для відпочинку « 2П»; будинку для відпочинку « 2У»; будівлі « 2Ф»; будинку для відпочинку « 2Х,»; вмивальник « 2Ц»; душ « 2С»; туалет « 2Р»; надвірні споруди розташовані на земельній ділянці площею 0,7429 га. (а.с. 159-161).
Слід зазначити, що у силу приписів норм п. 1 і 3 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VІІ виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Крім того, ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІ, визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Таким чином, при накладені арешту на майно боржника, державний виконавець, якому доручено проведення перевірки та здійснення опису і арешту майна повинен пересвідчитися у належності такого майна боржнику на праві приватної власності.
В свою чергу, єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державний реєстр речових прав на нерухоме майно складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек. А відповідно до частини другої цієї статті, на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.
Аналогічно п. 19 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, передбачено, що після відкриття державним реєстратором розділу Державного реєстру прав та внесення до нього запису державний реєстратор присвоює об'єкту нерухомого майна реєстраційний номер. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна є ідентифікатором розділу Державного реєстру прав, відкритого державним реєстратором на такий об'єкт. Після внесення державним реєстратором запису про речове право на нерухоме майно, обтяження такого права до Державного реєстру прав такому запису присвоюється номер, який є його ідентифікатором. Дата і час державної реєстрації виникнення, переходу, припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна фіксуються автоматично та відповідають даті і часу реєстрації заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна у базі даних про реєстрацію заяв і запитів, відповідно до якої заявлено державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Як свідчать наявні у справі матеріали, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенком Сергієм Борисовичем в порушення наведених вимог ч. 3, 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» не з'ясував і не пересвідчився чи належить нерухоме майно за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське, вул. Курортна, буд. 108, станом на день відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржнику. Таким чином, старший державний виконавець не мав жодних правових підстав для накладення арешту нерухоме майно - на 67/100 частки земельної ділянки заг. Площею 2013,4 кв.м. кадастровий номер 5122383000:02:001:0288 за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, Узбережжя Чорного моря, яке не належить боржнику, а перебуває у власності інших осіб.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем порядку звернення стягнення на майно боржника при накладенні арешту на 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288, оскільки в порушення приписів ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач спочатку прийняв постанову від 03.05.2020 року про арешт майна боржника у ВП № 56301797, а вже потім направив запити державного виконавця до відповідних органів, що підтверджується запитом від 21.12.2018 року та постанову про арешт коштів боржника, яка була прийнята державним виконавцем 20.05.2019 року, тобто через рік, після того, як був накладений арешт на нерухоме майно.
Окрім того, як встановлено матеріалами справи зазначена земельна ділянка не належить позивачу на праві власності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Згідно ч.ч 3, 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема: рішення суду.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: 78656, Івано-Франківська область, Косівський район, с. Розтоки; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправними дії щодо накладення арешту та скасування постанови від 03.05.2018 року про арешт майна боржника у ВП № 56301787,- задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенка Сергія Борисовича щодо накладення арешту на 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенка Сергія Борисовича від 03.05.2018 року про арешт майна боржника у ВП № 56301787, якою був накладений арешт на 67/100 частки земельної ділянки за кадастровим номером 5122383000:02:001:0288.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2020 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.