24 вересня 2020 року м.Одеса Справа 420/5282/20
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення з відповідача за весь час затримки виплати всіх сум, що належали позивачу в день звільнення 07.02.2019 року по день фактичного розрахунку 26.03.2020 року середній заробіток в сумі 90 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2019 року по справі №420/7028/19, яке набрало законної сили визнано, що станом на день звільнення, а саме 07.02.2019 року позивач мав право на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Надалі як вказує позивач, 20.03.2020 року на його картковий рахунок на виконання вищенаведеного рішення зараховано кошти у розмірі 27 990,25 грн.
Водночас позивач вказав на те, що 26.03.2020 року ним було отримано кошти за неотримане речове майно в сумі 29 731,79 грн., що як визнано рішенням від 10.06.2020 року у справі №420/3096/20 є не всією сумою належною для виплати позивачу при його звільненні.
Таким чином позивач вказує на те, що з урахуванням встановлених фактів у вищезазначених рішеннях по справам №420/7028/19 та №420/3096/20 він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати йому грошового забезпечення у періоді з 07.02.2019 (дата звільнення) по 26.03.2020 року (дата останнього розрахунку з відповідачем), а тому у відповідача виник обов'язок щодо сплати позивачу компенсації за затримку таких виплат.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що відносини щодо виплати присуджених ОСОБА_1 за судовими рішеннями грошових коштів, не підлягають застосування положень статті 117 КЗпПУ до таких правовідносин, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу.
Ухвалою суду від 24.06.2020 року суд відкрив позовне провадження в адміністративній справі та вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 25.08.2020 року судом вирішено продовжити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Також вищенаведеною ухвалою зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати до суду в строк для надання відзиву належним чином засвідчену копію довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням.
Позивач та представники відповідача до судового засідання не з'явились.
Разом з тим від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із відсутності потреби заслухати свідка чи експерта та з урахуванням клопотання наданого позивачем, суд ухвалою від 14.09.2020 року закрив підготовче провадження у справі та продовжив її розгляд в порядку письмового провадження.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Так, прапорщика ОСОБА_1 , старшого інструктора (заступника командира 3-го взводу командира 1-го відділення) 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення, наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині від 07 лютого 2019 року № 29, у зв'язку зі звільненням наказом командира військової частини НОМЕР_1 №5 о/с від 01.02.2019 року за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
- виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;
- направлено на військовий облік до Подільського РВК Одеської області;
- наказано виплатити премію за періщ з 01.02 по 07.02.2019 року в розмірі 130 %, та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років;
- наказано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 (одинадцять) років служби у розмірі 66981 гривень 75 копійок;
- наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 4 (чотири) доби щорічної основної відпустки за 2019 рік. Одноразову допомогу для оздоровлення отримував;
- зазначено, що матеріальна допомога не виплачувалась;
- зазначено, що вислуга років на військовій службі складає: у календарному обчисленні: 21 рік 10 місяців 07 днів; у пільговому обчисленні: 26 років 10 місяців 22 дні.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, вище окреслені обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2019 року по адміністративній справі №420/7028/19, яке набрало законної сили.
Надалі вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, ОСОБА_1 25.11.2019 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2019 року по справі №420/7028/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно.
Вказане вище рішення від 10.02.2019 року по справі №420/7028/19 набрало законної сили 12.03.2020 року.
Таким чином, вищевказаним рішенням встановлено наявність заборгованості відповідача по виплаті позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, яка мала б бути виплаченою позивачу при його звільненні.
Як встановлено судом на виконання вищенаведеного рішення відповідачем 20.03.2020 року нараховано ОСОБА_1 належну йому суму компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 27 990,25 грн., що підтверджується відповідною довідкою «ПриватБанку», яка наявна в матеріалах справи (а.с.11).
Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.03.2020 року на картковий рахунок позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 також нараховано позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 29 731,79 грн. (а.с.10).
Однак вважаючи вищенаведену суму компенсації за неотримане речове майно такою, що виплачено не в повній мірі, позивач 09.04.2020 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просив суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та несплати всієї суми компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити недораховану суму компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 11633,05 грн.
Вищенаведений адміністративний позов ОСОБА_1 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року по справі 420/3096/20 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та несплати ОСОБА_1 всієї суми компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 недораховану суму компенсації вартості неотриманого речового майна в розмірі 11180,28 грн. (одинадцять тисяч сто вісімдесят гривень двадцять вісім копійок) та сплатити вказану компенсацію з урахуванням утримання належних до сплати податків і зборів.
Вказане рішення суду від 10.06.2020 року по справі №420/3096/20 набрало законної сили 07.08.2020 року.
З огляду на вказане, суд зазначає, що вищезазначеним рішенням встановлено наявність заборгованості відповідача по виплаті позивачу компенсації вартості неотриманого речового майна в розмірі 11180,28 грн., які мали б бути виплачені позивачу при його звільненні.
Разом з тим, судом також встановлено, що позивач 28.05.2020 року також звертався до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом по справі №420/3095/20 з приводу визнання протиправною бездіяльності відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.06.2015 року по 02.02.2019 року.
Разом з тим, рішенням суду від 12.05.2020 року по справі №420/3095/20 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням від 12.05.2020 року по вказаній справі, ОСОБА_1 25.05.2020 року подав апеляційну скаргу.
Судом встановлено, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року по справі №420/3095/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення від 12.05.2020 року скасовано. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.06.2015 року по 07.02.2019 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 07.02.2019 року, з урахуванням вже виплачених сум індексації за період з 01.06.2015 року по 07.02.2019 року у разі їх здійснення.
З огляду на означене та враховуючи прийняті рішення, які набрали законної сили, позивач вказує на те, що відповідачем допущено порушення строку розрахунку при звільненні, а отже є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зазначає, що питання виплати середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичної виплати грошового забезпечення працівникам служби цивільного захисту спеціальним законодавством не врегульовані, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що до даних спірних правовідносин підлягає застосуванню трудове законодавство.
Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічну правову позицію було також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, відповідно до якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17 зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховної Палати Верховного суду.
Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За таких умов суд враховує вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду та не приймає до уваги посилання відповідача, що дія статті 117 КЗпП не розповсюджується на суми виплат, які були визначені судовим рішенням.
Як вже було встановлено судом, 20.03.2020 року та 26.03.2020 року з урахуванням рішень Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2019 року по справі №420/7028/19 та від 10.06.2020 року по справі №420/3096/20, які набрали законної сили Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно та несплачено всієї суми компенсації вартості за неотримане речове майно.
При цьому суд враховує, що відомостей стосовно виконання станом на день розгляду цієї справи постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року по справі №420/3095/20, якою Військову частину НОМЕР_1 також зобов'язано виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 07.02.2019 року, з урахуванням вже виплачених сум індексації за період з 01.06.2015 року по 07.02.2019 року у разі їх здійснення - в матеріалах справи не містяться та сторонами не надавалось.
Також як й не міститься відомостей щодо виплати відповідачем компенсації вартості неотриманого речового майна в розмірі 11180,28 грн. на виконання рішення від 10.06.2020 року №420/3096/20.
З огляду на що в межах заявлених позовних вимог та наявних матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду цієї справи датою останнього розрахунку відповідачем з ОСОБА_1 є - 26.03.2020 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача з військової служби (07.02.2019 року), відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині адміністративного позову підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що період затримки виплати позивача складає 282 робочих днів та обраховується з дня після звільнення позивача з посади, а саме з 08.02.2019 року (перший день після звільнення позивача) по 25.03.2020 року включно (останній день затримки перед днем виплати компенсації вартості за неотримане речове майно).
Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_1 від 07.09.2020 року №104 виданої Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ м. Одеса, сума заробітної плати позивача за грудень 2018 року - січень 2019 року (2 місяці, що передують події, з якої пов'язана виплата) складає 23447,06 грн. (а.с.65).
Судом встановлено, що кількість календарних днів за два місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 , а саме за грудень 2018 року та січень 2019 року складає 41 робочих днів.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 571,88 грн. (23447,06 грн./41 календарні дні) за 1 робочий день.
У зв'язку із чим, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 161 270, 16 грн. (із розрахунку 571,88 грн. * 282 робочих днів).
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так судом встановлено, що з урахуванням рішень суду від 10.02.2019 року по справі №420/7028/19 та від 10.06.2020 року по справі №420/3096/20 позивач мав право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 27 990,25 грн. та на недоплачену частку компенсації вартості неотриманого речового майна в розмірі 11 180,28 грн., що в загальному розмірі становить 39 170,53 грн. (27 990,25 + 11 180,28) позивач просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 90 000,00 грн., що в 3 рази перевищує розмір невчасно виплаченої загальної суми за судовими рішеннями.
При цьому істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 39 170, 53 грн. / 161 270, 16 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 24, 29%.
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню сума у розмірі 39 172, 52 гривень із розрахунку 571,88 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 24,29% (істотності частки недоплаченої суми) х 282 (робочих днів затримки розрахунку).
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотної частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивача та стягнути на його користь з Військової частини НОМЕР_1 за весь час затримки виплати всіх сум, що належали йому в день звільнення 07.02.2019 року по день фактичного розрахунку 26.03.2020 року середній заробіток в сумі 39 172,52 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що позивач звільнений на підставі п.13 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, оскільки є учасником бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 02.06.2015 року (а.с.16).
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за весь час затримки виплати всіх сум, що належали ОСОБА_1 в день його звільнення 07.02.2019 року по день фактичного розрахунку 26.03.2020 року середній заробіток в сумі 39 172,52 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволенні іншої частини позивних вимог відмовити
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.