Справа № 420/7188/20
23 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління ДСА України в Одеській області (вул.Бабеля,2, м.Одеса, 65005), за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м.Одесі (вул.Черняховського,6, м.Одеса, 65009) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного звернувся з позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м.Одесіза результатом якого позивач просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України від 29.12.2017 року позивач призначений на посаду судді Суворовського районного суду м.Одеса. За період з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року йому мала бути нарахована суддівська винагорода, розрахована за фактично відпрацьовані робочі дні, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року,- посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., але із врахуванням обмежень за період: з 18.04.2020 по 30.04.2020 року мені недонараховано 33056,19 грн., з 01.05.2020 року по 31.05.2020 року недонараховано 86772,50 грн., за період з 01.06.2020 року по 30.06.2020 року недонараховано 26031,75 грн., за період з 01.07.2020 року по 31.07.2020 року недонараховано 67908,91 грн., що підтверджується довідками відповідача. Позивач зазначає, що отримавши 03.05.2020 року довідку відповідача про розмір заробітної плати за квітень 2020 року, він дізнався, що розмір її виплати не відповідає розміру установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402АШ (далі -Закон №1402), у зв'язку з чим вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення та звернувся до суду.
Ухвалою суду від 05.08.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16.09.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову з наступних мотивів. Відповідач зазначає, що право працюючого професійного судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в якому чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що прямо кореспондується зі ст. 130 Конституції України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 29.12.2017 року ОСОБА_1 призначений на посаду судді Суворовського районного суду м.Одеса.
Позивач вважає, що з січня по 18.04.2020 року суддівська винагорода йому була виплачена у повному обсязі відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
З довідок про суддівську винагороду, наданих позивачем вбачається що розмір її виплати не відповідає розміру установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402VIII (далі -Закон №1402), у зв'язку з чим звернувся до суду.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормамиКонституції УкраїнитаЗакону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проте, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зробив висновок, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд зробив висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01 червня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказане свідчить про протиправність дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47712,70 грн., а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню судом.
Порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року - день прийняття рішення Конституційним Судом України у наведеній справі.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, тому правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також вважає,що не підлягає задоволенню клопотання представника відповідача від 16.09.2020 року (вхідний №14699/20) про залучення до справи в якості співвідповідача ДСА України, оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем та поновлення прав позивача у спосіб, визначений судом, знаходиться у виключній компетенції відповідача та не потребує прийняття додаткових рішень чи дій з боку ДСА України.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 90, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління ДСА України в Одеській області (вул.Бабеля,2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945), за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м.Одесі (вул.Черняховського,6, м.Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 38016923) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул.Бабеля,2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945)щодо нарахування та виплати судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул.Бабеля,2, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945)нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами,встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко
.