Справа № 640/8440/19 Суддя першої інстанції: Аверкова В.В.
23 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, -
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі - Відповідач-1, УПФ в Станично-Луганському районі), Пенсійного фонду України (далі - Відповідач-2, ПФ України) про:
- визнання неправомірними дій ПФ України щодо невиплати призначеної за віком пенсії з 15.01.2018 року;
- нарахування ОСОБА_1 пенсії з 15.01.2018 року, врахувавши середньомісячний заробіток за останні 60 місяців за період до 31.12.1991 року;
- зобов'язання ПФ України провести виплату ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії з урахуванням заборгованості, що виникла з 15.01.2018 року, шляхом перерахування коштів на рахунок в банку в Португалії;
- зобов'язання ПФ України видати ОСОБА_1 пенсійне посвідчення;
- стягнення з цивільних відповідачів майнової шкоди у розмірі 20 356,98 грн.;
- нарахування інфляції на пенсію, які вчасно не виплатили з 15.01.2018 року, і на матеріальний збиток, і на день набуття чинності рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, Позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами наявності у нього правових підстав для отримання пенсії з 15.01.2018 року, по-друге, матеріалами справи підтверджується щоквартальне проведення виплат пенсії Позивачу шляхом перерахування до Португалії за місцем проживання, по-третє, Позивачем не надано довідки про заробітну плати для обчислення пенсії, а відтак Відповідачем-2 правомірно здійснено її обрахунок за будь-якій 60 календарних місяців страхового стажу підряд, по-четверте, доказів звернення із заявою про видачу пенсійного посвідчення матеріали справи не містять.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у повному обсязі задовольнити адміністративний позов:
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу пенсію, починаючи з 15.01.2018 року у розмірі не нижче мінімальної пенсії, згідно Закону;
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу недоотриману пенсію з вини Відповідача на січень 2020 року в сумі 35 333,20 грн.;
- на момент подачі позову 29.05.2019 року:
а) стягнути матеріальні збитки з Відповідача в сумі 20 628,85 грн.;
б) плюс судовий збір, плюс затрати понесені Позивачем для передачі ОАС міста Києва 776,08 грн. плюс 38,68 грн. за пересилку;
в) плюс інфляція, починаючи з травня 2018 року до дня переведення грошей на рахунок Позивача;
г) відсутність можливості отримання пенсії з вини Відповідача на січень 2020 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в загальній сумі 35 333,20 грн.;
- стягнути з ПФ України 25 000,00 грн. морального збитку;
- розрахувати і нарахувати Позивачу інфляцію за неотримання пенсії з січня 2018 року і завданого матеріального збитку з травня 2019 року;
- з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в загальній сумі 20 628,85 грн.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що, по-перше, Відповідач-1 повинен був призначити Позивачу пенсію на підставі поданих ним документів з 15.01.2018 року, по-друге, органом Пенсійного фонду України не було виконано обов'язку з витребування додаткових документів для призначення пенсії. Крім того, вказує на безпідставність неврахування судом заяви про зміни позовних вимог. Окремо зазначає, що судом не було надано оцінки доводам Позивача про заподіяну йому матеріальну і моральну шкоду, а також виплату Відповідачем-2 пенсії у розмірі, меншому від мінімально встановленої.
Після усунення визначених в ухвалі від 18.02.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліки ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.03.2020 року. У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з необхідністю витребування документів у відповідачів, а також надходженням від Окружного адміністративного суду міста Києва запиту про направлення справи для виправлення описки.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач звертався до Відповідача-2 із запитами про надання інформації щодо пенсійного забезпечення, на які останнім надані відповіді листами від 31.05.2017 року №16891/02-24, від 12.06.2017 року №18637/02-24, від 21.06.2017 року №19769/02-24, від 17.07.2017 року №22638/02-24, від 11.08.2017 року №25557/02-24, від 21.11.2017 року №36684/02-24, від 09.10.2017 року №31920/02-24, від 18.07.2018 року №15131/29-11, від 28.09.2018 року №21143/29-11, від 01.03.2019 року №4601/29-11, від 28.09.2018 року №21143/29-11, від 10.05.2019 року №13259/29-100.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 26.03.2018 року Позивач звернувся до Відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до заяви військовий квиток, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання (реєстрації) особи, заяву про призначення/перерахунок пенсії, паспорт/посвідку, свідоцтво про шлюб, трудову книжку або документи про стаж. У свою чергу, серед переліку документів, яких недостатньо для призначення пенсії зазначено документи про стаж, що визначені порядком підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджених постановою КМ України від 12.08.1993 року №637 (навчання 02.01.1990 року - 17.05.1993 року) - строк подання до 25.06.2018 року. При цьому, на пам'ятці пенсіонеру міститься відмітка, що Позивач диплом надавати не буде у зв'язку з втратою; довідку про заробітну плату до 2000 року надавати не буде (т. 1 а.с. 266-267).
З 10.05.2018 року Позивачу призначено пенсію за віком, переказ якої відповідно до Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення здійснюється щоквартально до Португалії за місцем проживання ОСОБА_1 та становить 121,62 грн. щомісячно (т. 1 а.с. 12).
Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.02.2019 року №13/Ш-1 (т. 1 а.с. 45) та від 14.12.2018 року №10127/01-18 (т. 1 а.с. 46) ОСОБА_1 надано відповіді на запити останнього щодо призначення йому пенсії та пенсійного забезпечення, в яких наведено причини призначення пенсії з 10.05.2018 року та підстави її обчислення саме у вищевказаному розмірі.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 24, 26, 27, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи не підтверджується можливість призначення Позивачу пенсії з 15.01.2018 року та обчислення її в іншому, ніж вказано, розмірі, а також не підтверджено, що Позивач звертався до Відповідачів із заявою про видачу пенсійного посвідчення.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп?Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Положеннями ст. 24 Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де: ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ст. 16 Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованої Законом України від 21.12.2011 року №4209-VI (далі - Угода) компетентна інституція кожної з Договірних Держав визначає, чи відповідає певна особа умовам набуття права на пенсію з урахуванням, у разі необхідності, положень статті 15.
Якщо певна особа відповідає таким умовам, компетентна інституція розраховує суму пенсії виключно та безпосередньо на основі страхового стажу, набутого за законодавством, яке ця інституція застосовує.
Компетентна інституція Договірної Держави, яка надає пенсію згідно з пунктом 2, ураховує виключно доходи, отримані відповідною особою на території цієї Договірної Держави.
Якщо загальна тривалість страхового стажу, набутого за законодавством однієї з Договірних Держав, менша одного року і якщо за цим законодавством не було набуто права на пенсію виключно на основі цього стажу, компетентна інституція відповідної Договірної Держави не зобов'язана надавати допомогу за згаданий стаж.
Згідно з пунктом 4 зазначений страховий стаж ураховується компетентною інституцією іншої Договірної Держави так, ніби його набуто за її законодавством.
Якщо загальна сума пенсії, яку повинні сплатити компетентні інституції обох Договірних Держав, є меншою, ніж мінімальна сума, передбачена законодавством Договірної Держави, на території якої проживає відповідна особа, компетентна інституція цієї Договірної Держави сплачує цій особі за період проживання на її території додаткову суму в розмірі різниці між двома зазначеними сумами.
За приписами п. 1 ст. 10 Адміністративної домовленості стосовно процедури застосування Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення, які набрали чинності з 01.03.2012 року (далі - Адміністративна домовленість), працівник або його утриманець, який проживає у Португалії чи в Україні, подає заяву до компетентної установи тієї Договірної Держави, де проживає ця зацікавлена особа, відповідно до процедур, передбачених законодавством, яке застосовує ця установа.
Відповідно до п. п. 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Згідно п. 2.4 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Пунктами 4.1, 4.7 Порядку №22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З матеріалів справи вбачається, що учасниками справи не заперечується про набуття Позивачем права на призначення пенсії за віком з 15.01.2018 року та первинне звернення останнього із заявою про призначення такої пенсії 26.03.2018 року, тобто у межах встановленого ст. 45 Закону строку. Проте, оскільки протягом встановленого строку ОСОБА_1 не були надані документи, які підтверджують необхідний стаж для призначення пенсії, рішенням Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 25.06.2018 року, викладеним у листі від 02.07.2018 року №5325/03-22, у призначенні пенсії було відмовлено.
Разом з тим, зазначаючи про те, що указане рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області ОСОБА_1 не оскаржувалося, судом першої інстанції не було враховано таке.
У додаткових поясненнях від 06.06.2019 року у справі №640/8440/19, поданих до постановлення ухвали від 23.07.2019 року про відкриття провадження у справі, міститься позовна заява (т. 1 а.с. 110-115), в якій ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні пенсії з 15.01.2018 року, визнати протиправним та скасувати рішення від 25.06.2018 року Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України здійснити призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу стаж роботи, зазначений у трудовій книжці, з 15.01.2018 року, у розмірах, визначених ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058.
Судом першої інстанції указана заява була повернута Позивачу у зв'язку з тим, що, по-перше, у ній було змінено предмет і підстави позову (ч. 1 ст. 47 КАС України), по-друге, до останньої не було надано доказів направлення такої заяви та доданих до неї документів на адресу відповідачів (ч. 7 ст. 47 КАС України). Водночас, Окружний адміністративний суд міста Києва залишив поза увагою, що заборони щодо зміни предмету і підстав позову до відкриття провадження у справі процесуальний закон не містить, а подання такої заяви через електронний суд вказує на відсутність обов'язку з подання її копії відповідно до кількості учасників справи.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Як вже було підкреслено вище, відповідно до п. 1 ст. 10 Адміністративної домовленості для отримання пенсії по інвалідності, за віком, у зв'язку із втратою годувальника, а також пенсії за вислугу років, відповідно до Статей 15 і 16 Угоди, працівник або його утриманець, який проживає у Португалії чи в Україні, подає заяву до компетентної установи тієї Договірної Держави, де проживає ця зацікавлена особа, відповідно до процедур, передбачених законодавством, яке застосовує ця установа.
Пунктом 3 статті 10 Адміністративної домовленості передбачено, що якщо заява подається до установи, іншої ніж згадані у пунктах 1 і 2 цієї Статті, така установа негайно пересилає заяву до тієї установи, до якої вона мала бути поданою, вказуючи дату отримання заяви.
Дата, згадана у пункті 3, вважається датою подання заяви до останньої установи (п. 4 ст. 10).
За правилами ст. 11 Адміністративної домовленості Подання заяв, про які йде мова у Статті 10 цієї Домовленості, має здійснюватися відповідно до таких правил:
a) До заяви додаються необхідні супровідні документи, і вона має бути викладена відповідно до форми, встановленої законодавством:
э) Договірної Держави, на території якої проживає заявник, у випадку, передбаченому пунктом 1 Статті 10;
ээ) Договірної Держави, під дію якого працівник перед цим підпадав, у випадку, передбаченому пунктом 2 Статті 10.
b) Точність інформації, наданої заявником, повинна бути підтверджена офіційними документами, що додаються до бланку заяви, або підтверджена компетентними органами Договірної Держави, до якої належить установа, яка отримала таку заяву;
c) Наскільки це можливо, заявник повинен вказати установу або установи обох Договірних Держав, де працівник був застрахований, а також роботодавця чи роботодавців, на яких він працював у згаданих Державах.
Відповідно до ст. 12 Адміністративної домовленості при розгляді заяви про надання допомоги, установа, яка отримала таку заяву, використовує формуляр зв'язку, надсилаючи її копію до компетентної установи іншої Договірної Держави.
Передача формуляру зв'язку відбувається замість супровідних документів, за умови, якщо дані, що містяться у формулярі, засвідчені установою-відправником, яка підтверджує, що оригінали документів, які містяться у особовій справі відповідають даним, наведеним у формулярі.
Процедури, яких повинні дотримуватися компетентні установи, визначені у ст. 13 Адміністративної домовленості.
Так, указаною статтею передбачено, що установа, яка отримує заяву, зазначає на бланку формуляра, передбаченої Статтею 12 цієї Домовленості, дату подання заяви, страховий стаж, набутий працівником відповідно до законодавства, яким він керується, а також можливі права, що виникають на підставі цього стажу.
Компетентна установа іншої Договірної Держави заповнює форму зв'язку, вказуючи страховий стаж, набутий відповідно до законодавства, яке вона застосовує, та можливі права, яких набуває заявник, у разі необхідності використовуючи підсумовування страхового стажу, як це передбачено Статтею 15 Угоди. Установа негайно повертає примірник цього формуляра, заповненого таким чином, до установи, що отримала заяву.
Після отримання примірника формуляра зв'язку, установа, яка отримала заяву, вивчивши права на отримання допомоги, у разі необхідності використовуючи підсумовування страхового стажу, як це передбачено Статтею 15 Угоди, повідомляє про своє рішення компетентну установу іншої Договірної Держави.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що положення Угоди базуються на пропорційному принципі, за яким кожна Держава призначає і виплачує пенсію за страховий стаж, набутий на її території, та за своїм національним законодавством. У разі необхідності, коли не виконуються вимоги за власним законодавством, іншою Державою ураховується страховий стаж, набутий за законодавством кожної з Договірних Держав для набуття, збереження або відновлення права на пенсію, так, ніби цей стаж набуто за її законодавством за умови, що вони не перекривають один одного.
Отже, частина пенсії за страховий стаж, набутий на території Португалії, призначається португальською стороною, а за страховий стаж набутий на території України - українською стороною. У випадку недостатньої тривалості страхового стажу, необхідного за законодавством кожної з Договірних Держав, пенсія призначається шляхом підсумовування португальського та українського страхового стажу лише для набуття права на пенсію.
Судовою колегією враховується, що сама по собі довідка про заробітну плату у Португалії за період з 2000 року по 2012 рік, надана ОСОБА_1 18.04.2018 року, не може вважатися належним документом для врахування стажу роботи в іншій Договірній Державі, який дає право на призначення пенсії за віком, оскільки Угодою та Адміністративною домовленістю передбачена необхідність саме складання формуляра зв'язку.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що у зв'язку з поданням Позивачем 26.03.2018 року заяви про призначення пенсії за віком до Відповідача-1, останнім було 03.10.2018 року складено формуляр зв'язку щодо заяви про призначення пенсії для направлення до Португалії. При цьому, як було встановлено раніше, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу було прийнято Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 25.06.2018 року, тобто до моменту направлення на адресу іншої Договірної Держави формуляру. При цьому доказів направлення цього формуляру до Португалії матеріали справи не містять.
Водночас, згідно даних формуляру від 15.10.2018 року, направленого Португалією до України у зв'язку з поданням ОСОБА_1 заяви 10.05.2018 року до компетентної установи країни проживання (Португалії), період страхового стажу Позивача у Португальській Республіці склав 12 років (з 16.10.2000 року по 24.11.2012 року). Таким чином, на момент подання 26.03.2018 року заяви про призначення пенсії за віком страховий стаж ОСОБА_1 складав більше 32 років, що давало йому право на призначення пенсії за віком саме з 15.01.2018 року.
Несвоєчасне складання та незабезпечення направлення органами Пенсійного фонду України на адресу Республіки Португалія формуляру у зв'язку з поданням Позивачем заяви про призначення пенсії 26.03.2018 року, на переконання судової колегії, свідчить про те, що рішення від 25.06.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області передчасно та без наявних на те правових підстав.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги, які безпідставно не були розглянуті судом першої інстанції, про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні пенсії з 15.01.2018 року та про визнання протиправним та скасування рішення від 25.06.2018 року Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про відмову у призначенні пенсії, а також вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України здійснити призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 з 15.01.2018 року підлягають задоволенню.
Колегією суддів відхиляються посилання Апелянта щодо неврахування судом першої інстанції факту виплати Позивачу пенсії у меншому, ніж мінімально встановлений, розмірі, оскільки, як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог, відповіді дії Відповідача-2 не охоплюються предметом даного спору.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим позицію суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позовних вимог про перерахування коштів на рахунок в банку в Португалії, оскільки зі змісту листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 27.06.2019 року №16567/Ш-4 та №16934/Ш-6 (т. 1 а.с. 231-232) вбачається, що виплати пенсії проводяться щоквартально шляхом перерахування до Португалії за місцем проживання згідно Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 року № 4-5.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про необхідність врахування середньомісячного заробітку за останні 60 місяців за період з 31.12.1991 року, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 40 Закону визначено порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, відповідно до положень якої для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу, заробітна плата (дохід) обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу).
У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за попередні місяці для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується щомісячна середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за наявний попередній місяць з наступним перерахунком коефіцієнта заробітної плати (доходу) після отримання даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за місяць (місяці), що передує зверненню за призначенням пенсії.
При обчисленні коефіцієнта заробітної плати (доходу) за періоди сплати страхових внесків за застрахованих осіб, зазначених у пунктах 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та за періоди, які включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, враховується мінімальний розмір заробітної плати.
Відповідно до п. 1.7 Порядку №22-1 якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Оскільки, як було вірно зазначено судом першої інстанції, матеріалами справи не підтверджено подання Позивачем документів, необхідних для визначення права особи на призначення пенсії, зокрема, довідки про заробітну плату для обчислення пенсії відповідно до ст. 40 Закону, то Відповідачем-1 у відповідності до положень законодавства нараховано ОСОБА_1 пенсію на підставі наявних документів за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги врахувати середньомісячний заробіток за останні 60 місяців за період з 31.12.1991 року не підлягають задоволенню. При цьому, надання до суду документів щодо періоду роботи ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) з 01.09.1973 року по 20.07.1975 року (т. 2 а.с. 28), з 14.12.1993 року по 03.07.1995 року (т. 2 а.с. 29) не може мати висновок про безпідставність неврахування таких документів органами Пенсійного фонду України з огляду на те, що належних і допустимих доказів як подання цих документів Відповідачу-1, так і неврахування їх останнім. До того ж, як вірно підкреслено Відповідачем-2, на пам'ятці пенсіонеру, доданої до заяви від 26.03.2018 року про призначення пенсії (т. 1 а.с. 266-267), Позивачем було зроблено власноручний запис про те, що довідку про заробітну плату до 2000 року, а також копію диплома ОСОБА_1 , надавати не буде.
Викладене, у свою чергу, свідчить й про необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України здійснити призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу весь стаж роботи, зазначений у трудовій книжці.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити про передчасність позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії у розмірах, визначених ст. 28 Закону, оскільки обчислення страхового стажу та визначення розміру пенсії є повноваженнями органів Пенсійного фонду України, які реалізовуються у процесі прийняття рішення про призначення пенсії, тож, з огляду на те, що право Позивача на призначення пенсії виникло з 15.01.2018 року, то на цьому етапі зазначена вимога є передчасною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі № 484/4004/17 та від 01.10.2019 року у справі № 804/3646/18.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача-1 видати Позивачу пенсійне посвідчення, яку суд першої інстанції визнав необґрунтованою, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ч. 4 ст. 44 Закону особам, яким призначено пенсію, органи Пенсійного фонду видають пенсійні посвідчення.
Видача пенсійного посвідчення для пенсіонерів здійснюється безоплатно.
Порядок видачі, зразок та форма пенсійного посвідчення затверджуються правлінням Пенсійного фонду.
Відповідно до п. 4.9 Порядку №22-1 документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається відповідно до Порядку оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 03 листопада 2017 року № 26-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2017 року за № 1464/31332.
Механізм оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії визначається Порядком оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 03.11.2017 року №26-1 (далі - Порядок №26-1).
За правилами п. 2 розд. 1 Порядку №26-1 пенсійні посвідчення виготовляються на підставі заяви на виготовлення пенсійного посвідчення (додаток 1) особи, якій призначено пенсію, що подається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування особи на обліку як одержувача пенсії.
Відповідно до п. 1 розд. 2 Порядку №26-1 виготовлення пенсійних посвідчень здійснюється на підставі заяви на виготовлення пенсійного посвідчення та таких відомостей: 1) реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); 2) прізвища, імені та по батькові; 3) дати народження; 4) статі; 5) номера особового рахунку; 6) виду пенсії (за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років); 7) групи, підгрупи, причини інвалідності із зазначенням у відповідних випадках нозологічних форм захворювань; 8) терміну дії посвідчення.
Пунктами 1-4 розд. 5 Порядку №26-1 визначено, що пенсійне посвідчення видається особі, якій призначено пенсію, особисто або її законному представнику у разі пред'явлення документів, що дають змогу територіальному органу Пенсійного фонду (банку) ідентифікувати одержувача пенсій та його законного представника, а також документів, що підтверджують статус законного представника (відповідне посвідчення, свідоцтво про народження, рішення суду тощо), та додатково у разі, якщо законний представник є резидентом, - документів, виданих відповідними контролюючими органами, що засвідчують його реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
Видача пенсійних посвідчень здійснюється зазначеним у заяві територіальним органом Пенсійного фонду України, електронних пенсійних посвідчень - зазначеним у заяві відділенням банку.
Видача пенсійних посвідчень територіальним органом Пенсійного фонду здійснюється під підпис у журналі обліку пенсійних посвідчень за формою згідно з додатком 6 до цього Порядку.
У разі звернення одержувача пенсії до відділення банку банк здійснює ідентифікацію його особи. Активація банківського платіжного додатка на електронному пенсійному посвідченні (шляхом введення ПІН-коду) та введення ПІН-коду до електронного цифрового підпису здійснюються одержувачем пенсії. Разом з електронним пенсійним посвідченням видається інструкція щодо його використання.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів звернення Позивача із відповідною заявою до Відповідача-1 про видачу пенсійного посвідчення. При цьому, порядок оформлення пенсійного посвідчення було роз'яснено ОСОБА_1 . Пенсійним фондом України у листі від 27.08.2019 року №18130/Ш-11 (т. 2 а.с. 27). З урахуванням наведеного висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в указаній частині відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Щодо позовних вимог про стягнення з цивільних Відповідачів на користь Позивача майнову шкоду у сумі 20 356,98 грн., нарахувати інфляцію на пенсію, яку Позивачу вчасно не віддали з 15.01.2018 року і матеріальний збиток на день набуття чинності рішенням суду, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
До позовної заяви ОСОБА_1 були надані документи, які, підтверджують придбання останнім авіаквитків, квитків на автобус і поїзд, а також виготовлення копій документів для суду та витрат, пов'язаних з орендою квартири на час проживання в Україні (т. 1 а.с. 56-68). Разом з тим, як було встановлено вище, питання призначення пенсії за законодавством України громадянам, які проживають на території Португальської Республіки, врегульовано Угодою та Адміністративною домовленістю і не потребує особистого звернення особи до органів Пенсійного фонду України. До того ж, прибуття в Україну з метою особистого звернення із заявою про призначення пенсії не було зумовлене жодними протиправними діями органів Пенсійного фонду України, які б спонукали ОСОБА_1 здійснити відповідні витрати, а відтак підстави для стягнення коштів в сумі 20 356,98 грн. з Відповідачів відсутні. За таких обставин також не підлягають задоволенню вимоги Позивача про нарахування інфляції на вказану суму.
Щодо вимог про нарахування інфляції на пенсію, яку своєчасно не виплатили ОСОБА_1 , судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 46 Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту вказаних нормативних приписів випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
За правилами ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Наведені вище норми встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; вказують на визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 згаданого Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Приписи п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведену правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 19.12.2011 року у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 року у справі №21-2003а16), яка у подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 24.01.2019 року у справі №159/1615/17 та від 28.12.2019 року у справі №520/8992/19.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку свідчить, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Водночас, оскільки на момент вирішення даного спору Позивачу не перераховувалася пенсія з 15.01.2018 року, то підстави для покладення на Відповідача-2 обов'язку з виплати компенсації втрати частини доходів відсутні, позаяк такі вимоги є передчасними.
Щодо вимоги зобов'язати Відповідача провести виплату Позивачу призначеної пенсії за віком з урахуванням заборгованості, що виникла з 15.01.2018 року шляхом перерахування коштів на рахунок у банку в Португалії, то, як було підкреслено вище, виплати пенсії проводяться щоквартально шляхом перерахування до Португалії за місцем проживання згідно Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 року № 4-5. Підстави стверджувати про те, що після проведення перерахунку пенсії суми останньої не будуть перераховані Відповідачем-2 на рахунок Позивача в установлені чинним законодавством порядок і спосіб, відсутні.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для призначення Позивачу пенсії саме з 15.01.2018 року, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про необґрунтованість позовних вимог у повному обсязі, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 з 15 січня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 25 червня 2018 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Пенсійний фонд України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323) здійснити призначення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 15 січня 2018 року, провівши її перерахунок та виплату з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст постанови складено та підписано « 23» вересня 2020 року.