Справа № 640/15739/20
23 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Органічна хімія" Національної академії наук України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року, суддя Амельохін В.В., у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Органічна хімія" Національної академії наук України до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанови,-
Державне підприємство "Органічна хімія" Національної академії наук України звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання дій державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) щодо накладення арешту на рахунки ДП "ОРГІМ" НАН України, призначені для виплати заробітної плати - протиправними; скасування постанови про арешт коштів боржника від 17.06.2020 року (ВП №62337995).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що накладення арешту на рахунок позивача, який призначений для виплати заробітної плати призведе до порушення прав працівників ДП "ОРГІМ" НАН України у сфері оплати праці.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 червня 2020 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем відкрито виконавче провадження про стягнення заборгованості у розмірі 561 341, 96 грн, щодо примусового виконання виконавчого листа №640/14751/19 виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 14.02.2020 року.
15 червня 2020 року в межах виконавчого провадження державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем встановлено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику.
16 червня 2020 року державним виконавцем на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" направлена вимога про надання відомостей про залишки коштів, про наявні арешти коштів, про наявні зупинення видаткових операцій на рахунках боржника.
17 червня 2020 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем прийнята постанова про арешт коштів боржника, якою встановлено звернення стягнення на кошти на рахунках боржника.
Вважаючи дії державного виконавця протиправними та не погоджуючись з оскаржуваною постановою в частині, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VІІІ cторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання (ст. 4 Закону).
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Виконавець зобов'язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Загальний порядок звернення стягнення на кошти боржника визначено у розділі VII Закону № 1404-VIII. Так, згідно з частиною першою та другою статті 48, частиною третьою статті 52, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Крім того, положеннями частин першої та другої статті 52 Закону № 1404-VIII, виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Водночас, положеннями статті 52 Закону № 1404-VIII також визначено, що не підлягають арешту кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Тобто, у випадку накладення державним виконавцем арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, передбачено відповідний порядок дій банку, іншої фінансової установи, при цьому постанова про арешт коштів боржника в цій частині не підлягає до виконання.
З вищенаведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, державний виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб'єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати. З установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника, на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, якій використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.
Також, ПАТ КБ "ПриватБанк", на яке нормами статті 52 Закону України "Про виконавче провадження покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Разом з тим, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною п'ятою статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
З наведених норм права вбачається, що зобов'язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.
У разі виникнення в боржника зобов'язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.
Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов'язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов'язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.
Вищезазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року за наслідками перегляду справи № 905/361/19, в якій досліджено правовідносини щодо накладення арешту на рахунки боржників, у порядку статей 52, 56 Закону № 1404-VIII, з яких останніми здійснюється виплата заробітної плати та постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 у справі № 1.380.2019.006270.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, боржник звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов'язання з виплати заробітної плати та просив зняти арешт з р/р НОМЕР_1 для виплати заробітної плати своїм працівникам. На заяву боржника від 23.06.2020 року відповідачем надано відповідь від 24.06.2020 року, згідно з якої відмовлено у знятті арешту.
30 липня 2020 року, позивач надав до суду першої інстанції довідку, згідно якої заборгованість по виплаті заробітної плати становить 812 846, 42грн.
Разом з тим, позивачем не зазначено, з якого саме номеру рахунку потрібно зняти арешт.
Водноч, в матеріалах справи наявний лист Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" №46-13/4994/7139-БТ від 24.06.2020 року, згідно з яким арешт накладено на грошові кошти, що містяться на рахунку № НОМЕР_2 . Даний рахунок відкрито з метою надання послуг з розрахунково - касового обслуговування, які пов'язані із переказом грошей з рахунку (на рахунок) видачу грошей у тому числі у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій (в тому числі, але не виключно - виплата заробітної плати працівникам та сплата податків).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державним підприємством "Органічна хімія" Національної академії наук України не надано достатніх доказів на підтвердження обставин, щодо того, на якому рахунку знаходяться кошти передбачені для виплати заробітної плати.
Крім того, позивачем не зазачено з якої саме суми він просить зняти арешт та з якого рахунку.
Колегією суддів також не встановлено, що боржник звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов'язання з виплати заробітної плати в певному розмірі та просив не накладати або зняти арешт з відповідної суми коштів на рахунку для виплати заробітної плати своїм працівникам.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) перебувало зведене виконавче провадження №62390973 про стягнення грошових коштів з Державного підприємства "Органічна хімія" Національної академії наук України про стягнення боргу в розмірі 950301,56 грн, до складу якого входить АСВП: 62337995 з примусового виконання виконавчого листа № 640/14751/19 від 14.02.2020 року виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про стягнення з ДП "Органічна хімія" Національної академії наук України на користь ГУ ПФУ в м.Києві заборгованість в розмірі 561341,96 грн та АСВП: 62376989 з примусового виконання вимоги №№ Ю-37063-10 У від 06.04.2019 року виданої Головним Управлінням ДПС у м.Києві про стягнення заборгованості на користь держави з єдиного соціального єдиного внеску з Державного підприємства "Органічна хімія" Національної академії наук України в розмірі 302 079,46 грн.
17.09.2020 року державним виконавцем отримано відповідь податкової служби про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців з рахунками боржника, що підтверджується запитом про наявні рахунки від 17.06.2020 року (ІС ДП «НАІС» (21)).
У зв'язку з цим, 17.09.2020 року державним виконавцем керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено для подальшого виконання до банківської установи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністаивний позов не підлягає задоволенню, оскільки державний виконавець при прийнятті постанови про накладення арешту на кошти боржника від 17.06.2020 року ВП №62337995 діяв в межах чинного законодавтсва та у спосіб передбачений законом.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Органічна хімія" Національної академії наук України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.