Справа № 646/6362/15-к Головуючий 1 інстанції - ОСОБА_1 ,
Провадження № 11кп/818/561/20 Головуючий апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст.ст. 171, 296 КК України
20 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові дану справу за апеляційною скаргою прокурора на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.07.2016 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.07.2016 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Сальниця Хмельницького району Вінницької області, українця, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, працюючого директором ТОВ «АТП «Карусель», не судимого, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 171 та ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 296 КК України і виправданий.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину за наступних обставин.
ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «АТП «Карусель» та виконуючи, згідно до статуту підприємства та посадових інструкцій, організаційно-розпорядчі функції, без оформлення у передбачений законодавством України спосіб правочинну на перевезення людей, в тому числі в порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», 19.02.2014 р., в ранковий час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, маючи умисел на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді недопущення поширення інформації про події, які відбувались під час масових заходів великої кількості людей, більше 100 осіб, у вигляді пікету, пов'язаного з недопущенням залучення курсантів Академії внутрішніх військ МВС України до подій пов'язаних з розгоном демонстрантів руху «Євромайдан» у м. Києві, який відбувся поблизу Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м. Харків, пл. Повстання, З, у засобах масової інформації шляхом створення різних перепон та обмежень щодо виконання журналістами професійної діяльності та бажаючи їх настання, діючи у співучасті з невстановленими під час досудового розслідування особами у виді пособництва, шляхом надання транспортного засобу - автобусу марки «БАЗ - Еталон», моделі «А079.14», зеленого кольору, з бортовим номером «1143», державний номер реєстрації « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_11 , який перебував у розпорядженні ТОВ «АТП «Карусель», надав вказаний транспортний засіб у користування добре організованим та заздалегідь підготовленим невстановленим слідством особам у кількості більше чотирьох осіб, які мали при собі заздалегідь заготовлені предмети для нанесення тілесних ушкоджень, що безпосередньо вказувало на наявність у них мети вчинення умисних правопорушень, у тому числі спричинення тілесних ушкоджень, і які 19.02.2014 р., у проміжок часу з 12.00 год. до 14.00 год., знаходячись неподалік від буд. №35 по вул. Коцарській у м. Харкові, сіли у вказаний автобус та, під керуванням водія ОСОБА_11 , на наданому ОСОБА_7 транспортному засобі, виїхали до території, розташованої неподалік від Академії внутрішніх військ МВС України, де наділи на себе зелені жилети із світловідбиваючими стрічками і маски («балаклави»), з метою неможливості їх упізнання, більшість з яких взяли у руки заздалегідь заготовлені предмети для нанесення тілесних ушкоджень, та, у проміжок часу з 16.00 год. до 20.00 год., перебуваючи неподалік від в'їзних воріт до Академії внутрішніх військ МВС України зі сторони пл. Повстання у м. Харкові, скоїли умисні дії, пов'язані з перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів телеканалу «СТБ», ПрАТ «ММЦ-СТБ» у складі кореспондента регіональної мережі програми «Вікна-Новини» ОСОБА_9 та відеооператора ОСОБА_10 , які в той момент, у зв'язку із своєю професійною діяльністю, здійснювали відеозапис подій, що відбувались. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне перешкоджання професійній діяльності журналістів у вигляді недопущення поширення інформації про події, які відбувались, вказані невстановлені особи здійснили напад на вказаних журналістів, пов'язаний з перешкоджанням здійсненню відеозапису на місці подій шляхом створення різних перепон та обмежень щодо виконання журналістами професійної діяльності, в результаті чого журналісти програми «Вікна-Новини» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не здійснили покладені на них професійні обов'язки.
Прокурор звинувачує ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 171 КК України, а саме у співучасті у виді пособництва в умисному перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів за вищенаведених обставин.
Крім того, ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується в тому, що 19.02.2014 р., в ранковий час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, маючи умисел на хуліганство, діючи у співучасті з невстановленим під час досудового розслідування особами у виді пособництва, шляхом надання засобів, а саме транспортного засобу - автобусу марки «БАЗ - Еталон», моделі «А079.14», зеленого кольору, з бортовим номером «1143», державний номер реєстрації « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_11 , який перебував у розпорядженні ТОВ «АТП «Карусель», надав вказаний транспортний засіб у користування добре організованим та заздалегідь підготовленим невстановленим слідством особам у кількості більше чотирьох осіб, які мали при собі заздалегідь заготовлені предмети для нанесення тілесних ушкоджень, що безпосередньо вказувало на наявність у них мети вчинення умисних правопорушень, у тому числі спричинення тілесних ушкоджень і які 19.02.2014, у проміжок часу з 12.00 год. до 14.00 год., знаходячись неподалік від буд. №35 по вул. Коцарській у м. Харкові, сіли у вказаний автобус та виїхали до території, розташованої неподалік від Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 3, де наділи на себе зелені жилети із світловідбиваючими стрічками і маски («балаклави») та, у проміжок часу з 16.00 год. до 20.00 год., перебуваючи неподалік від в'їзних воріт до Академії внутрішніх військ МВС України зі сторони пл. Повстання у м. Харкові, реалізуючи свій злочинний умисел на хуліганство, вказані невстановлені особи здійснили напад на ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , які там знаходились як журналісти телеканалу «СТБ», ПрАТ «ММЦ-СТБ» та нанесли ОСОБА_10 більше двох ударів у різні частині тіла, такі як голова, тулуб та кінцівки, в результаті чого останньому було спричинено тілесні ушкодження.
В результаті неправомірних дій ОСОБА_7 , який виступив співучасником у виді пособництва та сприяв, шляхом надання засобів, вчиненню злочинів іншими співучасниками, потерпілий ОСОБА_10 , згідно висновку судово-медичної експертизи №1299-ая/14 від 24.04.2014, отримав ушиблену рану на голові, яка за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Прокурором обвинувачується ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 296 КК України, а саме співучасті у виді пособництва в хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, за вищезазначених обставин.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу із доповненнями, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.1 ст.171, ч.5 ст. 27 ч.4 ст.296 КК України та призначити йому покарання за ч.5 ст.27 ч.1 ст.171 КК України у вигляді 2 років обмеження волі, за ч.5 ст.27 ч.4 ст.296 КК України - у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточно покарання за сукупністю злочинів у вигляді 5 років позбавлення волі (т.2 а.с. 164-169, 187).
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що:
-суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки - протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ;
-судом визнано недопустимими такі докази, як протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у зв'язку з порушенням ч. 7 ст. 223 КПК України, а саме відсутністю понятих та застосування відеозапису із перервами під час слідчих дій (т.2 а.к.п. 183-202). Однак, як пояснили в судовому засіданні потерпілі, переривання запису під час проведення слідчого експерименту пов'язано з технічними моментами роботи камери та вони підтверджують свої покази і дії під час проведення цієї слідчої дії, тому прокурор вважає вказані докази належними та допустимими;
-обвинувачений на проголошення вироку не з'явився, тому відповідно до п.3 ч.2 ст.412 КПК України судове рішення у будь-якому разі, на думку прокурора, підлягає скасуванню, так як судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого.
Крім того, прокурор в апеляційній скарзі просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, посилаючись на те, що вони неповністю були досліджені судом першої інстанції, а саме:
-протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 із долученими дисками та роздруківками інформації (т.2 а.к.п.96-99, 108-111, т.3 а.к.п.23-31,37-41, 253);
-протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (т.2 а.к.п.183-202);
-протокол огляду документів, диску з відеозаписом, скріншотів з інтернет-ресурсу (т.l а.к.п.205-251);
-протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 (т.2 а.к.п.82-86);
-викликати до судового засідання та повторно допитати потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 .
Захисником ОСОБА_18 , подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких захисник просить відхилити вказану апеляційну скаргу, а вирок суду першої інстанції залишити без змін (т.2 а.с. 194-203).
На обґрунтування своєї позиції зазначив, що судом першої інстанції постановлено законний обґрунтований виправдувальний вирок при чіткому додержанні всіх норм процесуального та матеріального права, із повним та всебічним дослідженням всіх обставин справи, висновки суду у даному вироку відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
ОСОБА_7 повідомив суду, що ніколи не був знайомий та не підтримував ніяких стосунків ні з якими хуліганами, озброєними групами осіб, так званими «тітушками» та ін.; таким особам автобуси ТОВ «АТЇЇ «Карусель» він не надавав, не здійснював пособництва іншим шляхом; кого саме перевозив водій ТОВ «АТП «Карусель» ОСОБА_11 19.02.14 року в той день обвинуваченому відомо не було. Вказані покази ОСОБА_7 підтверджено численними свідками.
Крім того, обидва злочини, які інкримінуються ОСОБА_7 , характеризуються наявністю прямого умислу на їх вчинення, проте жоден свідок та інший доказ, досліджений в судовому засіданні, не підтверджує наявності умислу у ОСОБА_7 на вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст.27 ч.1 ст.171, ч.5 ст. 27 ч.4 ст.296 КК України.
Іншими учасниками кримінального провадження даний вирок не оскаржувався.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор підтримала апеляційну скаргу, подану прокурором у кримінальному провадженні, просила її задовольнити та скасувати виправдувальний вирок суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Крім того зазначила, що судом безпідставно визнано недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які на думку прокурора, зібрані відповідно до вимог КПК і є належними та допустимими доказами по вказаному кримінальному провадженню.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив відхилити її, а виправдувальний вирок суду залишити без змін, вказавши, що пред'явлене йому обвинувачення з самого початку було необґрунтованим й базувалося на припущеннях.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримала позицію її підзахисного, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора та зазначила, що судом ретельно вивчено всі докази по справі; допитані всі свідки, що були заявлені як стороною обвинувачення так і стороною захисту; прокурор в апеляційній скарзі не довів в чому полягає неповнота дослідження судом доказів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що даний вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.07.2016 року відносно ОСОБА_7 переглядався в апеляційному порядку і ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08.02.2017 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з вирок суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду прокурор подав касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 14.06.2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08.02.2017 року щодо ОСОБА_7 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (т.6 а.с. 34-37).
Відповідно до приписів ст. 439 КПК України встановлено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вказівок касаційного суду, вжив заходів щодо завчасного вручення всім учасникам судового розгляду доповнень до апеляційної скарги прокурора, а також виклику в судове засідання потерпілих та свідків.
Разом з тим, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, надіславши відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності, підтримавши раніше надані покази (т.6 а.с. 128).
Відповідно до рапорту оперуповноваженого ВКП Основ'янського ВП ГУНП в Харківській області від 13.08.2020 року свідок ОСОБА_19 перебуває на лікарняному та не в змозі прибути до суду; свідок ОСОБА_16 тривалий час відсутній за адресою проживання, засоби зв'язку не дійсні; свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_15 відмовились відвідувати судове засідання.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника про можливість проведення судового розгляду за відсутності потерпілих та свідків, ураховуючи, що вони були допитані та висловили свою позицію в суді першої інстанції, колегія суддів визнала за можливе проводити апеляційний розгляд за їх відсутності.
Разом з тим, апеляційним судом було відмовлено у задоволені клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, перелік яких наведено в апеляційній скарзі, оскільки як в апеляційній скарзі, так і під час розгляду даного клопотання в судовому засіданні апеляційного суду прокурором не наведено обґрунтування підстав їх повторного дослідження, які б узгоджувалось і з положенням ч. 3 ст. 404 КПК України.
Фактично вказане клопотання прокурора обумовлено тим, що на його переконання, суд першої інстанції, дослідивши повністю надані стороною обвинувачення докази, зробив їм невірну оцінку та прийшов до висновку про не доведення ними вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих злочинів, тобто до висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до приписів ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Як встановлено п.1 ч.3 ст.374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються, в тому числі, підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Суд першої інстанції, оцінивши та проаналізувавши докази у справі, зокрема показання потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , свідків, письмові докази по справі, дійшов правильного висновку, що вони не підтверджують наявність в діях обвинуваченого складу злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.171, ч.5 ст.27 ч.4 ст.296 КК України.
Висновки суду першої інстанції перевірено в ході апеляційного перегляду, підстав для сумнівів у правильності висновку щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих йому злочинів не встановлено.
Відповідно до п.1,2,3 ч.1 ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора.
Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні нею зроблено не було.
Потерпілим від злочину «пособництво в умисному перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів» та «пособництво в хуліганстві», які інкриміновані органом досудового розслідування ОСОБА_7 є журналісти програми «Вікна-Новини» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тобто особи, які знаходились в трудових відносинах із засобами масової інформації.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 171 КК України, характеризується лише прямим умислом. Тобто, винний повинний усвідомлювати, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста шляхом створення будь-яких перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобом масової інформації і бажає вчинити саме такі дії.
Крім того, злочин, передбачений ч.4 ст. 296 КК України - хуліганство, з суб'єктивної сторони, також характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. Мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, не персоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється в поступках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб.
Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_7 мав умисел на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, з метою недопущення поширення інформації про події, які відбувались під час масових заходів у вигляді пікету, пов'язаного з недопущенням залучення курсантів Академії внутрішніх військ МВС України до подій пов'язаних з розгоном демонстрантів руху «Євромайдан» у м. Києві, який відбувся поблизу Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м. Харків, пл. Повстання, З, у засобах масової інформації шляхом створення різних перепон та обмежень щодо виконання журналістами професійної діяльності.
Крім того, ОСОБА_7 обвинувачувався органом досудового розслідування в тому, що він мав умисел на хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю у вигляді завдання потерпілій особі побоїв чи іншого насильства, з метою спричинення тілесних ушкоджень, вчиненого групою осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень.
Ухвалюючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення та надав їм об'єктивну правову оцінку.
Так, орган досудового розслідування, посилався в обвинувальному акті на наступні докази винуватості ОСОБА_7 : показання потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , показання свідків; протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 із долученими дисками та роздруківками інформації; протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; протокол огляду документів, диску з відеозаписом, скріншотів з інтернет-ресурсу; протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 .
На підставі свідчень ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та протоколу огляду документів, диску з відеозаписом, скріншотів з інтернет-ресурсу районним судом першої інстанції було встановлено, що 19.02.2016 року поблизу Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м.Харків, пл.Повстання,3, відбулись масові заходи активістів «Євромайдану». Бійці спецпідрозділу «Беркуту» відігнали активістів від воріт Академії внутрішніх військ МВС України, після чого люди в зелених жилетах, масках та з палками, так звані «тітушки», у кількості приблизно 100 осіб відганяли активістів від навчального закладу.
Зокрема, з показань потерпілої ОСОБА_9 , наданих у судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що вона є кореспондентом регіональної мережі програм «Вікна-Новини». 19.02.2014р. близько 13 годин вона разом із відеооператором ОСОБА_10 робили репортаж біля Академії внутрішніх військ МВС України. Біля магазину «Борисфен» на перехресті пл. Повстання-вул.Б.Хмельницького у м. Харкові бачили та зняли на відеокамеру зелену маршрутку № 219, а в ній чоловіки спортивної статури, водія не розгледіла. Близько 17 годин вони з ОСОБА_10 знову повернулись до Академії внутрішніх військ МВС України, та вона бачила як із зеленої маршрутки, яка була трошки в іншому місці (номера не знає), виходили спортивні молодики з палками, одягали жилети та маски, та направлялись до Академії, де активісти Євромайдану не випускали курсантів. Правоохоронні органи пропускали цих молодиків, один з них повернувся до них та намагався вибити ногою відеокамеру у ОСОБА_10 та ще декілька людей у жилетах погнались за ними, щоб нанести тілесні ушкодження. Вона добігла до бійців «Беркуту», вихопивши камеру у ОСОБА_10 , а він біг за нею, де вже бійці «Беркуту» розбили ОСОБА_10 голову та нанесли їй тілесні ушкодження, також розбили камеру. Люди в жилетах їй тілесних ушкоджень не наносили та які саме ушкодження нанесли ОСОБА_10 не знає, але саме вони спочатку перешкодили їм у журналістській діяльності. Також пояснила, що біля Академії внутрішніх військ МВС України 19.02.2014р. знаходилось декілька зелених маршруток у різних місцях. Вона не знає з якої саме маршрутки вийшли люди, що напали на них з ОСОБА_10 . Їх було біля Академії близько 50 осіб. Ті, що напали могли приїхати і на іншій маршрутці, наприклад №244. Про будь-який зв'язок ОСОБА_7 з людьми в жилетах їй не відомо, але він, як директор АТП, повинен цікавитись кому та для чого надає автобуси.
Потерпілий ОСОБА_10 пояснив в суді першої інстанції, що працює оператором регіональної мережі програм «Вікна-Новини». 19.02.2014р. разом з кореспондентом ОСОБА_9 робив відеоматеріал як активісти Євромайдану заблокували ворота Академії внутрішній військ МВС України. Близько 13 годин біля вул. Б.Хмельницького у м.Харкові знімав маршрутку № 219, в якій зачинились спортивні молодики, водія не розгледів. Близько 17-30 того ж дня він бачив, як від вул..Б.Хмельницького йшли «тітушки», маршрутку він вже тоді не бачив. Всього біля Академії зібралось близько 80 «тітушек» у масках, бронежилетах, він їх знімав. Тоді, один з них, який був без маски повернувся до нього та ногою намагався розбити відеокамеру, але не вдалося, та ще близько 4 «тітушек» стали кричати «Що ви тут знімаєте?», та протягом 30 секунд нанесли близько 10 ударів по голові та іншим частинам тіла. Оскільки він прикривав голову руками, то лише сильно напух палець, інших тілесних пошкоджень не було. Вони з ОСОБА_9 добігли до бійців «Беркуту», де бійці розбили камеру, що була у ОСОБА_9 , розбили йому голову та нанесли інші ушкодження. «Тітушки» голову йому не розбивали, та чи приїхали вони на маршрутці №219 йому невідомо. Про зв'язок ОСОБА_7 з «тітушками» йому нічого невідомо, але вважає, що директор АТП повинен знати для яких цілей надає транспорт та повідомити про тих, хто його замовляв.
Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 були допитані в суді першої інстанції, проте вони не бачили побиття журналістів, про зв'язок ОСОБА_7 з «тітушками» їм нічого не відомо. Крім того, свідок ОСОБА_19 пояснив суду, що зі слів потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 йому відомо, що камеру розбили бійці «Беркут».
Свідок ОСОБА_16 пояснив в суді першої інстанції, що 19.02.2014 року в обідній час він перебував на трамвайній колії по вул. Конєва у м. Харкові, коли побачив журналістку з мікрофоном з логотипом «СТБ» та оператора з камерою. Журналісти бігли від Академії внутрішніх військ МВС України в сторону вул. Б.Хмельницького, за ними гналися 3-4 «тітушки», один з «тітушек» вдарив оператора ногою по корпусу, інший палицею в район лопатки, потім «тітушки» відстали. Журналістка та оператор забігли у ряди бійців «Беркуту», які стали їх бити. Бійці «Беркуту» забрали камеру та мікрофон, і розтрощили їх. Крім того, пояснив, що 19.02.2014 р. він бачив лише один автобус біля вул. Б.Хмельницького, при цьому не бачив, щоб водій автобусу спілкувався з кимось з «тітушек». Йому невідомо, що водій автобусу, чи ОСОБА_7 взагалі знайомий з кимось з «тітушек».
Свідок ОСОБА_11 пояснив в суді першої інстанції, що у лютому 2014 р. працював на автобусі по маршруту «219» водієм в АТП «Карусель». ОСОБА_7 був директором АТП. 19.02.2014р. близько 11-30 йому подзвонив начальник гаражу ОСОБА_20 , наказав їхати до Ленінської адміністрації у м.Харкові. Там до нього в автобус сів незнайомий чоловік та вони поїхали на вул.Кацарську у м.Харкові, по дорозі загрузили палки. Біля магазину «Дом техники» на вул.Кацарській в автобус сіло близько 15 осіб, ким були ті люди, йому невідомо. Потім вони поїхали до Академії внутрішніх військ МВС України, і зупинились на вул.Б.Хмельницького, де його автобус стали знімати журналісти. Оскільки він зупинився на пішохідному переході, то від'їхав до Главпоштампу, де люди вийшли та перенесли палки у покинуту будівлю. Що вони робили далі, він не бачив. На вулиці було багато людей у жилетах, з палками. Чи були серед них люди, що привіз він, йому невідомо. Однак людей було більше, ніж він привіз. Він залишився чекати людей, що привіз. Вони повернулись близько 19-00, та він їх відвіз на вул.Кацарську. Про побиття журналістів біля Академії внутрішніх військ йому стало відомо від працівників міліції на допиті. Про те, що він разом з людьми перевозив палки він ні ОСОБА_21 , ні ОСОБА_7 не говорив. Йому невідомо про зв'язок ОСОБА_7 з «тітушками». В період заворушень у 2014р. він та інші водії регулярно перевозили працівників міліції, надавали їм можливість зігрітись в автобусах, так було і в ТОВ «Красносердолік», де він зараз працює водієм.
В ході слідчого експерименту (протокол, т.2 а.к.п.82-86) ОСОБА_11 надав аналогічні пояснення з приводу руху автобуса та подій 19.02.2014 року.
ОСОБА_12 , допитаний в якості свідка пояснив, що працює начальником гаражу АТП «Карусель», за вказівкою директора АТП ОСОБА_7 неодноразово організовував транспорт для перевезення правоохоронців. На початку 2014р. дуже часто були замовлення про забезпечення транспортом міліції. Як правило, автобуси направлялись до ХМР. 19.02.2014р. він за вказівкою ОСОБА_7 дав розпорядження водію ОСОБА_11 , щоб той на автобусі «маршрут 219» підприємства їхав до ХМР, але адресу точно не пам'ятає, можливо і в інше місце. Про перевезення «тітушек», або інших бандитів ОСОБА_7 вказівок не давав, та він ОСОБА_11 не казав. Куди їздив ОСОБА_11 йому було не відомо, під час поїздки він не пам'ятає, щоб водій йому дзвонив. Повернувся ОСОБА_11 на автобусі після 18 години, кого та куди возив не розповідав. ОСОБА_7 з «тітушками» не знайомий, на підприємстві їх ніколи не бачив, про «тітушек» чув лише із засобів масової інформації, також про події 19.02.2014р. біля Академії внутрішніх військ дізнався із засобів масової інформації. Характеризував ОСОБА_7 позитивно.
Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні, під час ухвалення вироку, обвинувачений ОСОБА_7 повністю заперечував свою вину у вчиненні злочинів, що йому інкримінуються й пояснив, що працює директором АТП «Карусель». 11.01.2013р. департаментом транспорту ХМР з його підприємством укладено договір, де одним із обов'язків АТП «Карусель» є надання транспорту на вимогу департаменту для забезпечення перевезень під час масових заходів. Тому протягом десяти років його підприємство регулярно виділяє автобуси на замовлення департаменту транспорту ХМР для перевезення працівників міліції, прокуратури, журналістів, дітей. Департамент транспорту жодного разу не просив виділити автобуси для «тітушек», або інших хуліганів. Інші підприємства - перевізники також постійно надають автобуси на вимогу департаменту транспорту. 19.02.2014 р. йому, як звичайно, подзвонив співробітник департаменту транспорту та попросив надати автобус. Він доручив організувати надання автобусу начальнику гаража ОСОБА_12 . Той виділив автобус з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_11 . ОСОБА_11 йому не дзвонив та не повідомляв про якісь екстрені події під час поїздки 19.02.2014р. Після від ОСОБА_12 він дізнався, що автобус під керуванням ОСОБА_11 їздив у район Кінного ринку у м.Харкові. А через 2-3 дні він із засобів масової інформації дізнався про заворушення біля Академії внутрішніх військ МВС України. Та через деякий час із засобів масової інформації дізнався про побиття журналістів. Йому були незнайомі журналісти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як і особи, яких називають «тітушками». До побиття журналістів та пошкодження їх майна він немає жодного відношення.
Проаналізувавши покази свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 колегією суддів встановлено, що вони повністю узгоджуються із показами ОСОБА_7 щодо звернень департаменту транспорту ХМР до перевізників м.Харкова з проханням надати транспорт для здійснення перевозок під час масових заходів.
Отже, перевіривши доводи сторони обвинувачення та захисту, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, надавши об'єктивну правову оцінку доказам у кримінальному провадженні, дійшов правильного висновку про те, що вони не доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, що йому інкримінуються органом досудового розслідування.
Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що жоден свідок, допитаний у суді першої інстанції, не показав про вчинення ОСОБА_7 жодних дій, які передбачені диспозицією ч.5 ст.27, ч.1 ст.171, ч.5 ст.27 ч.4 ст.296 КК України чи про його зв'язок із особами, яких привіз ОСОБА_11 до Академії внутрішніх військ МВС України, та які приймали участь в розгоні ативістів і напали на журналістів ОСОБА_26 та ОСОБА_10 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що у даному кримінальному провадженні не здобуто беззаперечних доказів того, що ОСОБА_7 переслідував мету, зазначену в обвинувальному акті.
Більш того, не здобуто переконливих доказів, що дії обвинуваченого були направлені на сприяння «тітушкам» 19.02.2014 року розганяти акції протесту активістів «Євромайдану», не доведено умисел ОСОБА_7 на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, що виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про надання автобусу на усну вимогу департаменту транспорту ХМР, на виконання укладеного між підприємством АТП «Карусель» та департаментом Договору №25-2013, в ході судового розгляду справи не були спростовані і, в свою чергу, узгоджуються з показами свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 .
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі проаналізував та врахував протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , які, на думку прокурора, свідчать про обізнаність ОСОБА_7 про події, що відбувалися біля Академії внутрішніх військ МВС України.
Надаючи оцінку вказаному апеляційному доводу, колегія суддів визнає його неспроможним оскільки районним судом вказані протоколи із долученими дисками та роздруківками інформації були досліджені в повному обсязі, що підтверджується аудіозаписом судового засідання та підтверджено стороною захисту під час слухання справи в апеляційній інстанції. Зазначені докази були проаналізовані судом та зроблено висновок, що 19.02.2014р. о 9-46, 11-51 на мобільний номер ОСОБА_7 надходили виклики з міського номеру НОМЕР_3 , що належить департаменту транспорту ХМР, після чого о 9-48 та об 11-52 того ж дня ОСОБА_7 подзвонив ОСОБА_12 , що не заперечувалось ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_12 .
Колегія суддів вважає, що даний висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, а доводи прокурора стосовно того, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 були більш пізні телефонні розмови в той же день - об 16:40, 18:02, 18:05, 18:07 жодним чином не підтверджують факту обізнаності ОСОБА_7 про події того дня та про осіб, яким було надано автобус, оскільки надані стороною обвинувачення протоколи тимчасового доступу до інформації про зв'язок та місцезнаходження абонентів ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 із долученими дисками та роздруківками інформації не містять змісту розмов вказаних осіб, а тому є недостатнім доказом для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора з приводу рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 й вважає їх безпідставними.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Із змісту протоколів слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т.2 а.к.п. 183-202) вбачається, що вказані слідчі дії проводилися з використанням відеозапису на цифрову відеокамеру без залучення понятих. Однак, в протоколах слідчого експерименту з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначено, що у зв'язку з технічними можливостями весь запис слідчої дії записано двома файлами, а на самому відеозаписі зафіксовано як слідчий оголосив про перерву по технічним причинам. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протоколи слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неналежними та недопустимими доказами, адже вказані слідчі дії проведено з порушенням ч.7 ст.223 КПК України.
Прокурор як на підставу скасування судового рішення вказує відсутність обвинуваченого ОСОБА_7 в залі суду під час проголошення вироку.
Однак, слід зазначити, що ст.366 КПК України визначає, що після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання
Згідно з ч.2 ст.371 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, вирок постановлюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. При цьому, зміст наведених вище положень КПК України не вказує на те, що після виходу із нарадчої кімнати суд повинний був з'ясовувати хто з учасників судового розгляду з'явився та вживати, у разі необхідності, заходів щодо виклику учасників судового провадження. Навпаки, ч. 1 ст. 376 КПК України прямо визначає, що судове рішення оголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Як вбачається із матеріалів справи, у судовому засіданні від 22.06.2016 року після останнього слова обвинуваченого ОСОБА_7 , суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення вироку та повідомив дату й час його проголошення - 08.07.2016 року о 10:00 (т. 2 а.с. 143-144).
Відповідно до журналу судового засідання від 08.07.2016 року, суд о 10:08 год. вийшов з нарадчої кімнати та проголосив вирок (т.2 а.с. 146). Під час проголошення вироку були присутні прокурор та захисники ОСОБА_18 та ОСОБА_27 . Обвинувачений ОСОБА_7 на проголошення вироку не з'явився за станом здоров'я, що підтверджується медичною довідкою (т.2 а.с. 160).
Таким чином, враховуючи вимогу закону про негайне проголошення судового рішення після виходу суду з нарадчої кімнати та відсутність законної можливості відкладення засідання, в якому було проголошено вирок, з метою забезпечення участі в засіданні осіб, що не з'явилися, суд першої інстанції проголосив вирок за відсутності обвинуваченого. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції кримінальний процесуальний закон, право обвинуваченого на захист при цьому порушено не було, копія вироку в той же день була вручена захисникам ОСОБА_18 та ОСОБА_27 (т.2 а.с. 157-158).
Крім того, ч. 3 ст. 409 КПК України гарантує, що суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, тому колегія суддів даний довід прокурора вважає безпідставним і необґрунтованим.
Відповідно до приписів ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України.
Статтею 11 КК України визначено, що злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Отже, надавши об'єктивну правову оцінку дослідженим під час судового розгляду доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що жоден з доказів, на які посилається сторона обвинувачення, не доводить вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинах, а, навпаки, усі вони підтверджують його невинуватість у пред'явленому обвинуваченні.
Колегія суддів вважає, що перевіривши та оцінивши сукупність доказів, наданих органом досудового розслідування, суд першої інстанції дійшов очевидного висновку про те, що доказів, які б беззаперечно, без сумніву доводили вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 171 та ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України, стороною обвинувачення не надано, тому правильно розтлумачив сумніви стосовно доведеності вини обвинуваченого на його користь.
Відповідно до приписів ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На думку суду апеляційної інстанції, зазначені висновки суду першої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам справи.
Виправдовуючи ОСОБА_7 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, суд першої інстанції дотримався приписів кримінального процесуального закону, зазначених в ст.ст. 373-374 КПК України і навів у вироку конкретні, беззаперечні обґрунтування мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення, тому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є об'єктивними і всебічними, оскільки базуються на безсторонній оцінці наданих стороною обвинувачення та захисту доказах.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо наявності достатніх доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 171 та ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України, базуються на положеннях обвинувального акту, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, тому суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, адже вони повністю спростовані висновками суду першої інстанції у виправдувальному вироку, які колегія суддів вважає правильними.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів не встановила. Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків щодо виправдання обвинуваченого, в апеляційній скарзі прокурора не наведено.
За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку і задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.07.2016 року, яким ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 171 та ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України визнано невинуватим та виправдано, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4