22 вересня 2020 року
м. Харків
справа № 621/3628/18
провадження № 22-ц/818/2730/20
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал",
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 січня 2020 року в складі судді Бібіка О.В.
У грудні 2018 ПАТ "Кредобанк" звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №RF2r-64827 від 23.06.2017 у розмірі 72132 грн 24 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп.
Позовна заява мотивована тим, що 23.06.2017 між ПАТ "Кредобанк" та відповідачем було укладено кредитний договір № RF2r-64827, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на суму 41480 грн. 00 коп. Кредитні кошти надавалися у безготівковій формі, шляхом перерахування за дорученням позичальника, яке міститься в п. 2.4 Кредитного договору (п.3.1 Доровору). У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в розмірі 72132 грн 24 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41480 грн 00 коп., заборгованості за відсотками - 25260 грн 49 коп., пені - 5391 грн 75 коп.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 26 грудня 2019 року замінено позивача ПАТ «Кредобанк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
У лютому відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ "Кредобанк" з вимогами: визнати кредитний договір №RF2r-64827 від 23.06.2017, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 недійсним.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що дійсно 23.06.2017 за пропозицією представника ПАТ "Кредобанк", будучи непоінформованим та введеним в оману щодо умов договору, підписав договір споживчого кредиту. Як він дізнався пізніше, було укладено договір на суму 41480 грн., строк погашення кредиту до 22.06.2022. Грошові кошти він отримав частково, основна сума була витрачена ним на перекредитування раніше укладеного ним договору з ПАТ "Кредобанк" від 27.04.2017.
Він є інвалідом дитинства 3 групи по слуху через що йому не було роз'яснено та не могли бути роз'яснені його права та обов'язки. При підписанні договору він не розумів наслідків угоди, сурдоперекладача запрошено не було. Крім того, він зазначив, що 9 років навчався в спеціалізованій школі, де взагалі не вивчав українську мову та літературу, відповідно не вміє розмовляти та читати українською мовою, зміст договору від 23.06.2017 не розуміє до теперішнього часу, лише в загальних рисах дізнався від рідних. Тому є підстави для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 січня 2020 року позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором №RF2r-64827 від 23.06.2017 у розмірі 72132 грн 24 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт не виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Тому позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог. Сторонами під час укладення оспорюваного договору було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, воля сторін договору була спрямована на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Доводи ОСОБА_1 про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 41480 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач є інвалідом дитинства 3 групи по слуху через що йому не було роз'яснено та не могли бути роз'яснені його права та обов'язки при підписані договору. Зміст договору відповідач не розумів, оскільки не володів українською мовою. Неналежне виконання кредитного договору відбулось через поважні причини, а саме - розірвання шлюбу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 23.06.2017 між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № RF2r - 64827 ( надалі Договір) , за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 41480 грн 00 коп. на строк 60 місяців, тобто до 22.06.2022, що підтверджується меморіальними ордерами № 35985683 та № 35985552 від 23 червня 2017 року та випискою руху коштів по рахунку. (а. с. 8-11, 12, 13, 14-15, 16, 17).
20.06.2019 ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" уклали договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами, згідно з яким відбулося переуступлення прав вимог за Договором (а. с. 115-127, 128).
Відповідно до п. 1 Договору, банк зобов'язався надати у власність відповідачу грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язується використати кредит на цілі, вказані в цьому договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених Договором.
Кредитні кошти надавались відповідачу в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів за дорученням позичальника, яке міститься в п. 2.4 Кредитного договору (п. 3.1. Договору).
Свої зобов'язання банк виконав у повному обсязі, що підтверджується рухом коштів по рахунку (а.с. 20).
Пунктом 2.3 Договору встановлено термін кредитування до 22.06.2022.
Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно разом із нарахованими процентами, відповідно до п. 2.8 Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору, позичальник зобов'язався сплачувати банку 47,99 % річних за користування кредитом.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що позичальник щомісячно сплачує банку комісію за управління кредитом відповідно до графіку платежів.
За пунктом 6.1. Договору позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 7.1 Договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором боржник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення розрахованої від суми кожного несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання позичальника, за кожен день прострочення від дати виникнення прострочення до дати, що передує даті погашення заборгованості позичальника. В будь-якому разі пені, нарахованої позичальнику на підставі цього пункту Договору не може перевищувати 15% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
У п.10.4. Договору зазначено, що шляхом підписання Договору, позичальник підтверджує, що він: до видачі кредиту ознайомився з діючими Тарифами банку та Правилами надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк», у яких зазначено умови відкриття, ведення, закриття поточних (карткових) рахунків; ознайомився із реальною річною процентною ставкою та орієнтовною загальною вартістю кредиту.
З анкети-заяви № RF2r-64827 від 21 червня 2017 року, підписаною ОСОБА_1 , вбачається, що з умовами надання кредиту позичальник ознайомлений. Вся інформація у цій Анкеті - Заяві та наданих документах є повною, вірною і актуальною на день її подання (а.с. 14-15).
Згідно інформації, яка надана споживачу до укладання договору про споживчий кредит, підписаною ОСОБА_1 23 червня 2016 року, вбачається, що споживач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних ним умов кредитування. Споживач підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в ому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за цим договором. ОСОБА_1 роз'яснено, що він має право відмовитись від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів (до 07.07.2017) у порядку та на умовах, визначених ЗУ «Про споживче кредитування». Споживач має право достроково повернути споживчий кредит без будь-якої додаткової плати, пов'язаної з достроковим поверненням (а.с. 31-34).
Таким чином наданими суду доказами доведено, що саме ОСОБА_1 21 червня 2016 року звернувся до відділення банку з метою реструктуризації боргу за іншим кредитним договором з цим же банком, та після ознайомлення з умовами кредитування 21 та 23 червня 2016 року дійшов згоди щодо укладання Договору.
09 грудня 2017 року банком на адресу позичальника направлено повідомлення-вимогу вих. № 22253/2017 від 04.12.2017 щодо погашення заборгованості у повному обсязі у зв'язку невиконанням умов кредитного договору протягом тридцяти календарних днів з дня отримання цього повідомлення (а.с. 26).
Повідомлення банку було отримано особисто позичальником 18 грудня 2017 року (а.с. 27-28).
Таким чином в результаті направлення банком вимоги щодо дострокового погашення кредиту та заборгованості, та отримання цієї вимоги позичальником 18 грудня 2017 року, було змінено строк кредитування до 17 січня 2018 року включно.
З розрахунку заборгованості наданого банком в обґрунтування своїх позовних вимог вбачається, що у зв'язку з невиконанням умов договору ОСОБА_1 , виникла заборгованість в розмірі 72132 грн. 24 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41480 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками - 25260 грн. 49 коп., пені - 5391 грн. 75 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості здійсненим відповідно до умов договору (а.с. 18, 19).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтями 526, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів вважає що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 1054 ЦК України, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту, але не визначив період за яким банк просить стягнути заборгованість з урахуванням відсотків та пені, у зв'язку з чим колегія суддів не погоджується з визначеним судом розміром заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника.
Пунктом 4.2 кредитного договору сторони погодили, що проценти за користуванням кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно у році 360 днів), за ставкою визначеною п. 4.1 кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не впливає з умов цього кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, пеню за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється: - після спливу визначеного договором строку кредитування; - у разі пред'явлення до позичальника вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу.
Таким чином, позивач у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 22 червня 2022 року на 17 січня 2018 року відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.
Отже, після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості у певний строк, кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.
Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, та Великою палатою Верховного Суду України в постанові від 04 липня 2018року по справі № 310/11534/13-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.
За таких обставин, у позивача відсутнє право стягувати проценти після закінчення строку дії кредитного договору, а вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України банк не заявляв.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц.
Розмір заборгованості зі сплати відсотків, який надано банком, розраховано за період з 23.06.2017 по 24.09.2018 без врахування строку дії кредитного договору.
Таким чином, розмір заборгованості по процентам за кредитом у ОСОБА_1 за період з 23 червня 2017 року по 17 січня 2018 року включно становить 11556 грн 69 коп. (41480х49,99%/360х209).
З розрахунку наданого позивачем вбачається, що розрахунок здійснено за період з 25.09.2017 по 24.09.2018.
Так, з 27.12.2017 по 23.01.2018 позивачем за 28 дній нараховано пені у розмірі 253, 26 грн. Разом з тим, враховуючи, що строк дії кредитування було змінено позивачем, за період з 27.12.2017 року по 17.01.2018 включно розмір пені становить 198, 99 грн.
Таким чином, за період з 25.09.2017 по 17.01.2018 включно підлягає стягненню 719, 60 грн (2, 58+108,55, +15,53 + 156,58+ 147, 09+90,28+198,99) пені.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги банку підлягають задоволенню на загальну суму 53756, 29 грн (41480+11556,69+719,60).
Апеляційна скарга не містить доводів на підставі яких у відповідача за первісним позовом відсутні підстави для погашення заборгованості зі сплати відсотків та пені.
Що ж стосується доводів апелянта щодо наявності підстав для задоволення за зустрічного позову, то колегія суддів звертає увагу, що представник ОСОБА_1 просить змінити рішення суду лише в частині розміру стягнення, а в іншій частині просить залишити без змін.
При цьому обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що позивач не розумів наслідків укладеного договору, оскільки він не володіє українською мовою та має вади зі слухом, у зв'язку з чим вважає, що представники банку ввели його в оману та є підстави для визнання договору недійсним відповідно до вимог ст. 230 ЦПК України.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання договору недійсним з урахуванням підстав позову та доводів, які містяться в мотивувальній частині апеляційної скарги.
Відповідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 230 ЦК України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Як зазначено у постанові ВС від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Верховний Суд у постанові від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 зауважив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Разом з тим, ОСОБА_1 та його представниками не було доведено належними та допустимими доказами умисел представників банку на введення його в оману щодо обставин, які впливали на вчинення нею оспорюваного правочину.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 21 червня 2017 року громадянин України ОСОБА_1 самостійно звернувся до відділення ПАТ «Кредобанк» з метою рефінансування кредиту від 16.12.2016. З умовами кредитування ОСОБА_1 ознайомлювався 21 червня 2017 року та 23 червня 2017 року, як до так і під час укладання договору. Анкета -заява, інформація про умови кредитування, кредитний договір, графік погашення кредиту було підписано власноручно позичальником. Підписанням умов кредитування та безпосередньо спірного кредитного договору ОСОБА_1 погодився з його умовами. Після отримання кредиту позичальник протягом 14 днів після укладання договору від нього не відмовився. Той факт, що перед підписанням кредитного договору позичальник уважно не ознайомився з умовами договору, не є підставою для звільнення останнього погашати відсотки та пеню за користування кредитними коштами.
Правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.
Доказів того, що в момент вчинення правочину 23 червня 2017 року ОСОБА_1 не мав наміру укладати відповідний договір або сторони не дійшли згоди щодо умов на яких він був укладений або у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення, суду надано не було.
В зустрічній позовній заяві позивач зазначає, що має вади зі слухом (туговухість 4 ступеню), яку ототожнює з глухотою. Проте, суду першої та апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів того, що наявне у позичальника захворювання могло привести до того,що він при укладенні оспорюваного договору не розумів значення своїх дій не в повній мірі розумів їх. Глухота та туговухість не є тотожними поняттями, оскільки остання лише погіршує сприяння мови. Ступень погіршення такого сприйняття має визначити спеціаліст, який володіє спеціальними знаннями з приводу зазначеного питання.
В матеріалах справи на аркуші справи 74 наявна заява від імені ОСОБА_1 складена українською мовою та підписана, зокрема, самим ОСОБА_1 , без будь-яких приміток щодо неможливості прочитати самостійно змісту заяви.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , та наявності підстави для зміни судового рішення в частині розміру заборгованості та розподілу судових витрат.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, колегія суддів відповідно до вимог ст. 141, п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України здійснює перерозподіл судового збору.
Частинами першою-другою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду першої інстанції з позовними вимогами позивач пред'явив 1 вимогу майнового характеру на суму 72132, 24 грн. та сплатив судовий збір у розмірі 1762 грн.
За наслідками розгляду апеляційної скарги позовні вимоги майнового характеру задоволено на загальну суму 53756, 29 (73,51%), у зв'язку з чим на користь позивача підлягає сплаті судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1295, 25 грн, що становить 73,51 % від сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду з відповідним позовом.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2643 грн. За наслідками розгляду апеляційної скарги у задоволені позовних вимог банку відмовлено на суму 19375, 95 грн., що становить 26, 49% від заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір у розмірі 700, 13 грн.
З урахуванням зазначеного, за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції з відповідача за первісним позовом на користь позивача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 595, 12 грн (1295,25-700,13)
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 січня 2020 року змінити в частині позовних вимог про стягнення заборгованості та розподілу судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 128 корпус, 3-1 поверх, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №RF2r-64827 від 23.06.2017 у розмірі 53756 (п'ятдесят три тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 29 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 128 корпус, 3-1 поверх, код ЄДРПОУ 35234236) витрати по сплаті судового збору у розмірі 595 (п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 12 коп. у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді С.С. Кругова
О.В. Маміна