Провадження № 11-кп/803/171/20 Справа № 207/4880/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 вересня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12015040780001314 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 129 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_5
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 129 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 122 КК України - у вигляді 2 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 129 КК України - у вигляді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у вигляді 1 року обмеження волі у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий строк 1 рік та з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3306 гривень 64 копійки, моральної шкоди 10000 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Цим вироком ОСОБА_6 , визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
22 серпня 2015 року приблизно о 12.00 годині ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем мешкання за адресою : АДРЕСА_2 , де на підставі особистих неприязних відносин, маючи намір на спричинення тілесних пошкоджень, навмисно наніс дружині ОСОБА_9 один удар рукою в обличчя, від якого остання впала на землю, після чого ОСОБА_6 , продовжуючи свій злочинний намір, наніс потерпілій ОСОБА_9 не менше 15-ти ударів руками та ногами в область голови, тулубу та кінцівок, завдавши ОСОБА_9 тілесні пошкодження у вигляді: синця на черевній стінці розміром 30x18x10 см., травми лівої кисті з ранами по тильній поверхні п'ясно-фалангового суглобу 1-го пальця, які відносяться до легких тілесних пошкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки, травму 2-го пальця лівої кисті з раною по тильній стороні, розташована в області суглобу між основною та середньою фалангами, яка ускладнилась розгинальною контрактурою 2-го пальця, порушенням функції захвата та сили кисті - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних пошкоджень, які викликали тривалий розлад здоров'я понад 21 добу. Після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник.
3 жовтня 2015 року приблизно о 18.15 годині, знаходячись біля будинку № 34 по вулиці Барикадній в смт. Карнаухівка м. Дніпродзержинська, ОСОБА_6 , діючи умисно, тримаючи правою рукою у себе за спиною кухонний ніж, перестрів на проїжджій частині дороги біля вищевказаного будинку ОСОБА_10 , який віз тачку з цементом, та підійшовши до ОСОБА_10 , почав активно висловлювати в адресу ОСОБА_10 погрози заподіянням смерті останньому.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 раптово вихопив із за своєї спини ніж, який тримав у правій руці та почав розмахувати ним перед обличчям та тулубом ОСОБА_10 , продовжуючи при цьому активно висловлювати в адресу потерпілого погрози вбивством, на що потерпілий сприйняв погрозу ОСОБА_6 реально та побоюючись здійснення цієї погрози, почав ухилятися від ОСОБА_6 , відходити на безпечну відстань, намагаючись покинути місце скоєння злочину, при цьому словесно заспокоюючи ОСОБА_6 .
В цей час дії ОСОБА_6 були помічені ОСОБА_11 , яка знаходилась на подвір'ї будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_6 , побачивши ОСОБА_11 , яка виходила з подвір'я на допомогу ОСОБА_10 , припинив злочинні дії та зник з місця скоєння злочину.
Враховуючи час, місце та обстановку, що склалася на місці скоєння злочину, в тому числі відсутність громадян, які б могли надати допомогу, знаряддя вчинення злочину та інтенсивність погроз - у потерпілого ОСОБА_10 виникли реальні підстави побоюватися здійснення вираженої ОСОБА_6 погрози вчинити вбивство.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок суду і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Захисник зазначив, що вирок суду є необґрунтованим у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотним порушенням вимоги кримінального процесуального закону, неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що висновок судово-медичного експерта № 1006 від 30 вересня 2015 року є неналежним доказом, оскільки він не узгоджується з висновком цього ж експерта № 1064, які проводились в один і той же термін.
Також захисник вказує, що свідчення потерпілої, її синів та тещі щодо перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп'яніння спростовуються тим, що з 23 серпня по 28 серпня 2019 року ОСОБА_6 проходив лікування у КУ “ГБСПМ” ДОС, в якого на момент госпіталізації вмісту алкоголю не було.
Зазначає, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , був проведений не з сапою, а з палкою, а тому не відомо, чи могли виникнути тілесні ушкодження між 1 та 2 пальцями лівої кісті ОСОБА_9 . При цьому в ході слідчого експерименту не було встановлено механізму нанесення тілесних ушкоджень.
Окрім цього, а ні суду, а ні експерту не був наданий головний речовий доказ - сапа, доля та місце перебування якої невідоме.
Також захисник вважає що суд неодноразово відмовляв в проведенні додаткової судово-медичної експертизи ОСОБА_9 , чим порушив право на захист та допустив неповноту судового розгляду.
Крім цього просив відмовити в в задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 , оскільки остання, перебуваючи в лікарні, багато чого вигадала та наговорила лікарям, внаслідок чого лікарі записали в її історію хвороби інші діагнози, з метою засудження ОСОБА_6 , та заволодіння його частиною хати.
Також зазначив, що призначена судом сума моральної шкоди не відповідає спричиненим тілесним ушкодженням і відповідно моральній шкоді.
Що стосується епізоду за ч. 1 ст. 129 КК України, то судом не була встановлена мета злочину, а тому в пред'явленому обвинуваченні відсутня об'єктивна сторона злочину, а відповідно і немає складу злочину. При цьому звернув увагу, що суду не був представлений в якості речового доказу ніж, яким начебто ОСОБА_6 погрожував потерпілому ОСОБА_10 . Більш того, захисник вважає, що ОСОБА_6 слід виправдати за цією статтею, бо потерпілого ОСОБА_10 він не знає та погроз не висловлював, оскільки того дня він перебував у ОСОБА_13 та цілий день встановлював опалювальний котел, що підтвердили в судовому засіданні ОСОБА_13 , її чоловік та сусід.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника, потерпіла ОСОБА_9 просить залишити її без задоволення, а вирок - без змін, оскільки усі досліджені в судовому засіданні докази є належними, допустимими та не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу захисника та з підстав, викладених в ній просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилаючись на її безпідставність, вирок суду вважав законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін кримінального провадження, перевіривши доводи сторони захисту щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, наявності підстав для закриття кримінального провадження та відсутності доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.1 ст. 122 КК України, а також перевіривши висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції з дотриманням вказаних норм закону правильно встановив фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення за ч.1 ст. 122 КК України і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 в його вчиненні, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку, а показання останнього, які він надавав на свій захист в цій частині, ретельно перевірені та спростовані в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
За матеріалами справи, згідно показів потерпілої ОСОБА_9 в суді першої інстанції в ході судового розгляду, ОСОБА_6 , її чоловік, з нею не проживав та 22 серпня 2015 року в обідній час прийшов до неї додому до будинку АДРЕСА_2 , разом з нею був молодший син та її матір. Вони сіли обідати, а ОСОБА_6 приніс із собою пляшку горілки та почав пити. Після цього став чіплятися до її матері, а коли вона захотіла піти, наздогнав її біля порогу будинку та вдарив кулаком, від чого вона впала. Потерпіла почала захищати матір та проганяти ОСОБА_6 , у відповідь він вдарив кулаком і її, від чого вона теж впала, а останній продовжував наносити удари руками та ногами по тілу та в живіт, потім схопив сапку та почав бити її по голові, вона прикривала голову руками та отримала травму голови та лівої руки. Молодший син зателефонував старшому сину та повідомив йому про події, після чого останній пішов до них додому, зустрівши дільничного і розповівши йому все, вони прийшли майже одночасно. ОСОБА_6 , коли побачив старшого сина, втік через сусідські городи. Дільничний викликав швидку допомогу та її відвезли до лікарні № 8, на лікуванні вона знаходилась приблизно 6 днів.
Наведені обставини потерпілою підтверджуються і показами свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які були безпосередньо свідками події кримінального правопорушення, і зазначали, що обвинувачений ОСОБА_6 наносив удари потерпілій ОСОБА_9 кулаком та сапою по голові, а вона прикривалася руками. Свідок ОСОБА_16 , який є старшим сином потерпілої ОСОБА_9 , в суді першої інстанції вказував, що йому зателефонував молодший брат ОСОБА_14 і повідомив, що батько ОСОБА_6 б'є його матір та бабусю. Приблизно через 20 хвилин він прийшов до будинку за місцем проживання його матері і у дворі побачив як ОСОБА_6 , тримаючи сапку обома руками, наносив удари матері, яка сиділа на землі та прикривалась руками, а ОСОБА_6 , коли побачив його, кинув сапу та відразу втік.
Надані покази потерпілої та свідків у суді першої інстанції узгоджуються між собою і не мають суттєвих суперечностей та розбіжностей. Даних, які б свідчили про неправдивість цих показів відсутні.
Покази вказаних осіб узгоджуються з іншими доказами дослідженими судом першої інстанції у їх сукупності, зокрема: висновком експерта №1091-Е від 08.10.2015 року при судово-медичній експертизі, по акту судово-медичного обстеження, відповідно наданим медичним документам та при огляді потерпілої, в останньої виявлені тілесні ушкодження у вигляді синця на черевній стінці розміром 30х18х10 см, травми лівої кисті з ранами по тильній поверхні п'ясно-фалангового суглобу 1-го пальця та тильній поверхні 2-го в області суглобу між основною та середніми фалангами, якій проводилась хірургічна обробка та ускладнилась розгинальною контрактурою 2-го пальця з порушенням функції захвата та сили кисті. Обширний синець на черевній стінці виник внаслідок дії тупого твердого предмету відносяться до легких тілесних пошкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки. Рана по тильній поверхні 1-го пальця лівої кисті виникла внаслідок дії твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею - відносяться до легких тілесних пошкоджень , які мають незначні скороминущі наслідки. Травма 2-го пальця лівої кисті з раною по тильній стороні розташована в області суглобу між основною та середньою фалангами, яка ускладнилась розгинальною контрактурою 2-го пальця, порушенням функції захвата та сили кисті - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень , як викликаючий тривалий розлад здоров'я понад 21 добу.
Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 05.10.2015 року за участю потерпілої ОСОБА_9 , спеціаліста - судово-медичного експерта ОСОБА_17 , потерпіла показала механізм спричинення їй тілесних ушкоджень, які мали місце 22.08.2015 року о 12.30 годині по АДРЕСА_2 , а саме, що ОСОБА_6 наніс їй один удар кулаком по обличчю з лівої сторони, від якого вона впала на землю, далі почав наносити їй удари руками та ногами в ділянку голови, живота, грудної клітини, по ногам та рукам, потім взяв сапу та почав наносити їй удари по голові, вона прикривала обличчя та голову руками, тому всі удари наносились по її рукам.
При цьому, відповідно до вищезазначеного висновку експерта №1091-Е від 08.10.2015 року, враховуючи характер та розташування виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, вони могли виникнути при взаємному розташуванні нападника та потерпілої та за механізмом, які відображено в протоколі слідчого експерименту.
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 05.10.2015 року за участю свідка ОСОБА_12 та спеціаліста - судово-медичного експерта ОСОБА_17 , свідок показала механізм спричинення потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, які мали місце 22.08.2015 року по АДРЕСА_2 , а саме, що ОСОБА_6 наніс їй один удар кулаком, від якого вона впала на землю, далі почав наносити їй удари руками та ногами в ділянку голови, живота, грудної клітини, потім взяв сапу та почав наносити їй удари по голові, однак донька встигла прикрити голову руками і всі удари випали на її руки.
Згідно з висновком експерта № 1092-Е від 8 жовтня 2015 року, враховуючи характер та розташування пошкоджень , вони могли виникнути при взаємному розташуванні нападника та потерпілої та за механізмом, які відображено в протоколі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 .
Також, допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції судово-медичний експерт ОСОБА_17 підтвердив свої висновки та пояснив, що для висновку використовувались документи: оригінал карти КЗ «Кам'янська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ДОР, оригінал амбулаторної карти потерпілої ОСОБА_9 та протокол слідчого експерименту, а також проводився огляд потерпілої ОСОБА_9 15 вересня 2015 року, в якої виявлено порушення функції кисті пальця лівої руки. На момент огляду вона продовжувала лікування амбулаторно. Зі слів ОСОБА_9 у висновку вказана інформація щодо обставин злочину, а щодо механізму виникнення тілесних ушкоджень була проведена експертиза, яку він підтвердив повністю.
Отже, зазначене спростовує ствердження в апеляції сторони захисту, що судом не встановлений механізм вчинення тілесних ушкоджень.
Сам обвинувачений ОСОБА_6 також, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не заперечував факт зустрічі з потерпілою ОСОБА_9 22.08.2015 року за місцем її проживання та виникнення конфлікту між ними, однак його ствердження, про те, що він її не бив, а навпаки це потерпіла разом з матір'ю та згодом і з сином ОСОБА_18 побили його, та ОСОБА_9 , коли кидалася в нього склом сама порізалась, спростовуються наведеними вище дослідженими судом першої інстанції доказами в їх сукупності.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який дав критичну належну правову оцінку показанням обвинуваченого, свідка ОСОБА_19 , який вказував, що це потерпіла бігла за ОСОБА_6 та кидала в нього скло, з огляду на наявність розбіжностей в їх показаннях та на їх невідповідність, неузгодженість з іншими матеріалами справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини не можуть свідчити про можливість отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень під час конфлікту, а саме, як стверджує сторона захисту в апеляційній скарзі, остання сама кидалась на обвинуваченого з кулаками та коли він втікав від неї, вона погналась за ним і впала на сміття у дворі, де було скло, каміння та металеві предмети і могла поранити собі пальці об скло і спричинити травму живота, крім того вона кидала в нього шматками скла, на які вона впала і під час кидання скла могла також спричинити собі травму 1 та 2 пальців лівої кисті. Ці доводи захисту не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, крім того суперечать вищезазначеним висновкам експерта, показам свідків, які в свою чергу узгоджуються між собою та в сукупності з іншими матеріалами підтверджують обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Доводи захисника, що висновок експерта №1006 від 30.09.2015 року є неналежним доказом, оскільки цей висновок не узгоджується з висновком цього ж експерта № 1064, які проводилися в один і той же термін, апеляційний суд вважає неспроможними, так як судово-медичне обстеження експертом відповідно до висновку №1064 від 28.09.2015 року (т. 1 а.с. 11) проводилося на підставі заяви потерпілої від 28.09.2015 року та зі слів останньої встановлено обставини, що 22.09.2015 року близько 13.00 чоловік дома штовхнув в груди, від чого впала вдарилась спиною, в той час як в цьому кримінальному провадженні подія мала місце 22.08.2015 року. Крім того, цей висновок експерта, як і висновок № 1006 від 30.09.2015 року не були покладені в основу вироку і суд на них, як на доказ підтвердження вини обвинуваченого не посилався.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги сторону захисту про неповноту судового розгляду через відмову суду в задоволенні їх клопотань про проведення повторної судово-медичної експертизи потерпілої.
Твердження захисника про відсутність такого речового доказу як сапа, не приймаються до уваги, оскільки сам по собі факт відсутності такого речового доказу, хоча і має місце, проте, враховуючи покази потерпілої, свідків, дослідження судом інших доказів, покладених в основу вироку у їх сукупності, підтверджується, що обвинувачений також сапою здійснював удари по рукам потерпілої, що в повній мірі узгоджується з вищезазначеними висновками експерта.
Щодо стверджень в апеляції сторони захисту стосовно недоведеності наявності алкогольного сп'яніння у ОСОБА_6 , то вони також є безпідставними і надуманими, оскільки суд першої інстанції дане питання з'ясовував ретельно і свій висновок належним чином обґрунтував і навів відповідні його мотиви в підтвердження такої обставини, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів, також зважає, що перебування обвинуваченого на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.1 ст. 122 КК України в стані алкогольного сп'яніння підтверджується показами потерпілої та вказаних вище свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , які вказували на вживання ОСОБА_6 до початку події спиртних напоїв та знаходився у стані алкогольного сп'яніння.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду від 15.03.2018 по справі №372/2291/16-к, не виключена можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду на стан сп'яніння.
Отже, висновки суду першої інстанції стосовно перебування обвинуваченого ОСОБА_6 в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.1 ст. 122 КК України є обґрунтованими та такими, що не викликають сумніву та які підтверджуються вказаним вище поясненнями потерпілої та свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції допитав всіх свідків у кримінальному провадженні, розглянув клопотання сторони захисту про проведення повторної судово-медичної експертизи та навів обґрунтовані мотиви, з яких воно не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи є судово-медичні висновки експерта, якими встановлені тілесні ушкодження у потерпілої, їх тяжкість, а також допитав цього експерта судовому засіданні та який повністю підтвердив свої висновки, дослідив всі письмові докази кримінального провадження, врахував думку сторін щодо можливості завершити стадію судового розгляду та перейти до судових дебатів, які не заперечували проти цього та не заявляли клопотань про дослідження інших доказів, тим самим суд виконав вимоги ст. 22 КПК України та забезпечив повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі мотиви в її спростування, які ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах.
Крім того, незгода захисника з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону. На думку апеляційного суду, надані суду докази було досліджено в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Таким чином, з матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його звукозапису слідує, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, належним чином перевірив версію сторони захисту і, відповідно до ст. 374 КПК України, виклав переконливі мотиви в її спростування, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку та правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України.
Також, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та всі обставини справи, на думку апеляційного суду, призначене обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 122 КК України з застосуванням положень ст. 75 ПК України повністю відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та вид і розмір якого є законним, обґрунтованим і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню ним інших кримінальних правопорушень.
Щодо доводів сторони захисту на необґрунтованість та безпідставність задоволення цивільного позову, то колегія суддів зважає на те, що суд при вирішенні даного питання в повній мірі дотримався вимог ст. ст. 1166, 1167 ЦК України та ст. ст. 127-129 КПК України. Суд першої інстанції перевірив обґрунтованість позовних вимог потерпілої, понесені нею витрати у зв'язку з лікуванням, встановив наявність та характер кримінального правопорушення у діях ОСОБА_6 , його наслідки, обсяг і глибину її душевних страждань та належним чином мотивував розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи вимоги розумності і справедливості.
Підстав для зменшення стягнутих судом з обвинуваченого на користь потерпілої розміру відшкодування як матеріальної так і моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, щодо доводів апеляційної скарги захисника про неповноту судового розгляду та недотримання судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону в частині доведення вини та засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 129 КК України, то колегія суддів вважає їх слушними з огляду на наступне.
Так, частиною третьою ст. 373 КПК України встановлено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
З п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України слідує, що у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, і форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до положень ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Проте, при вирішені питання доведеності вини, виходячи з принципу “поза розумним сумнівом”, вказаних вище вимог закону суд першої інстанції в повній мірі не дотримався.
Так, суд першої інстанції в основу вироку за ч.1 ст. 129 КК України поклав лише покази потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_20 та протоколи слідчих експериментів за участі потерпілого та свідка, що в своїй сукупності і взаємозв'язку не дають достатньо підстав для безсумнівного висновку про доведеність вини обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст.129 КК України.
З об'єктивної сторони даного кримінального правопорушення погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.
За встановленими судом у вироку обставинами, обвинувачений 03.10.2015 року о 18-15 год. погрожував потерпілому ОСОБА_10 .
За наведеними показами свідка ОСОБА_11 , вона бачила о 18-00 годин 03.10.2015 року як ОСОБА_6 махав правою рукою перед ОСОБА_10 , в руці тримав якийсь предмет. Свідок ОСОБА_20 , вказував, що ОСОБА_11 приблизно о 18-00 годині 03.10.2015 року зателефонувала йому та сказала, що ОСОБА_6 з ножем кидається на ОСОБА_10 .
Суперечності в наведених показах потерпілого та свідків в часі події, наявності ножа судом першої інстанції не усунуто, що ставить під сумнів встановлений судом час вчинення кримінального правопорушення о 18-15 год.
Судом при формулюванні обвинувачення за ч.1 ст. 129 КК України не зазначено мотивів цього кримінального правопорушення, не з'ясовано належним чином в якій формі мали місце погрози, якого були характеру, обстановки її висловлювання, характер попередніх взаємовідносин між винним та потерпілим, що має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Прийняття одних і відхилення інших доказів і доводів судом повинно бути мотивовано.
Однак, суд першої інстанції не обґрунтував належним чином і не навів мотиви відхилення доводів сторони захисту щодо непричетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину.
Не перевірені в повній мірі доводи обвинуваченого ОСОБА_6 його заперечення щодо зустрічі з потерпілим ОСОБА_10 03.10.2015 року, якого він не знає і погроз йому не висловлював, тим більш протягом всього цього дня він перебував у ОСОБА_21 , в якої встановлював опалювальний котел. Водночас покази свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , які підтверджують ці пояснення обвинуваченого, а також покази свідка ОСОБА_23 , яка стверджувала, що ОСОБА_6 в цей час знаходився у своїй матері, суд не спростував та не навів належні мотиви, з яких ці покази відхилив, обмежившись посиланням лише на те, що покази цих свідків суперечать дослідженим доказам.
Оскільки обвинувачений взагалі заперечував факт зустрічі з потерпілим в день події, суд мав більш детально дослідити всі докази по даному обвинуваченню, допитати свідків обвинувачення, встановити мотиви кримінального правопорушення, усунути суперечності в показах свідків, потерпілого, обвинуваченого, що свідчить про неповноту судового розгляду.
Допущені порушення свідчать про ухвалення вироку з порушенням права на захист, на підставі доказів, яким не надано відповідної оцінки згідно із ст. 94 КПК України, про що має бути зазначено у мотивувальній частині вироку відповідно до вимог ст. 374 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
У зв'язку з допущеними порушеннями колегія суддів позбавлена можливості прийняти кінцеве рішення, а тому питання щодо доведеності чи недоведеності обвинувачення, достовірності або недостовірності доказів, переваги одних доказів над іншими, правильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 129 КК України та призначення покарання не можуть бути вирішені судом апеляційної інстанції наперед згідно із ч. 2 ст. 415 КПК України, а мають бути перевірені під час нового судового розгляду.
Вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 слід скасувати в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути зазначені порушення, повно й всебічно з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону провести розгляд з дотриманням прав учасників процесу, з урахуванням доводів апеляційної скарги в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України, слід дати належну правову оцінку усім доказам у справі в цій частині з огляду на їх достовірність, допустимість та достатність з дотриманням вимог статей 370, 374 КПК України, ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, в залежності від встановленого, постановити законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе рішення.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги захисника, у зв'язку з чим вирок суду в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, а вирок в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК України є обґрунтованим, законним та вмотивованим, а відтак його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 ,- задовольнити частково.
Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , в частині визнання винуватості та засудження за ч. 1 ст. 129 КК України, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В іншій частині вироку суду залишити без змін.
Ухвала в частині скасування вироку набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Ухвала в частині залишення вироку без змін набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженому який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4