печерський районний суд міста києва
Справа № 757/58394/19-ц
11 вересня 2020 року Печерський районний суд міста Києва
у складі: головуючого судді - Писанець В.А.
при секретарі судових засідань - Єряшевій А.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки виплати, -
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 27 895,16 грн. заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, 254 115,84 грн. компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, 6407,23 грн. компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати мотивуючи тим, що він перебував із відповідачем у трудових відносинах, наказом від 17 липня 2017 року його було звільнено із займаної посади, проте всупереч ст. 116 КЗпП України не здійснено остаточного розрахунку при звільнені.
Ухвалою судду від 07 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
Відзиву, заяв або клопотань від відповідача не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
08 липня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Подав заяву у якій позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на безпідставність невиплати заробітної плати та інших платежів. Просив суд позов задовольнити.
Відповідач про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. В судове засідання не з'явився. Суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що зсерпня 1980 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця».
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». З позивачем продовжено трудові відносини в ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2019 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.
На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця'ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця».
Наказом від 05 липня 2016 року № 01\ос з позивачем продовжено трудові взаємовідносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Наказом № 58-ДН Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 16 березня 2017 року встановлено простій на підприємстві.
В зазначеному наказі зазначалося, що на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
17 липня 2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 934-ос позивач звільнений з посади електромеханіка дільниці ІІ групи у зв'язку із скороченням штату, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Згідно із ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Аналогічні положення передбачені й в ст. 21 Закону України «Про оплату праці».
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником в день його звільнення відповідач суду не надав.
Незважаючи на те, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату, що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження перерахування позивачу нарахованих сум депонентів за березень-квітень 2017 року.
Отже, позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, тому при звільненні не отримав всі належні йому платежі. На підтвердження доводів щодо нарахування, але не виплати заробітної плати за березень-квітень 2017 року позивачем надано розрахункові листи, згідно яких сума платежів становить: 27895,16 грн. без утримання податків та зборів (3250,42 = (5350,42 нарахована заробітна плата - 2100,00 виплачений аванс (за березень) +3288,67 (квітень) + 3288,67 (травень) + 3288,67 (червень) + 14778,73 (липень, в тому числі вихідна допомога та компенсація за невикористану відпустку).
Позивач надав суду копії табелів обліку робочого часу, копію розрахунку відпустки та копії розрахунків заробітної плати з яких слідує, що вказані вище суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги та оплата простою нараховані проте не виплачені.
Враховуючи, що позивач перебував у трудових відносинах саме з відповідачем, а спір між сторонами виник щодо виплат за березень-липень 2017 року, з огляду на відсутність доказів на підтвердження виплати позивачу нарахованої заробітної плати суд вважає, що ОСОБА_1 обґрунтовано пред'явлено позовні вимоги саме до ПАТ «Українська залізниця», які підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд вважає за необхідно зазначити наступне.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом п. 8 Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Суд вважає, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку виконаний Позивачем правильно та з дотриманням вимог Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст. 2 цього Закону, компенсація втрати громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чиним законодавством.
Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у загальному розмірі 6407,23 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
Керуючись ст.ст. 47, 83, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 19,81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 27 895,16 грн. без утримання податків та зборів.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18 липня 2017 року по час винесення судом рішення у розмірі 355 491,84 грн.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 6 407,23 грн.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
Допустити негайне виконання в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гейдройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. А. Писанець