печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40852/17-ц
21 липня 2020 року Печерський районний суд міста Києва
у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,
при секретарі судових засідань - Єряшевій А.О.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Яндульського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору № KIV0GK00830158, укладеного між сторонами 25 квітня 2007 року в зв'язку з несправедливістю його умов.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 вказував, що 25 квітня 2007 між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено вказаний кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу, а останній зобов'язався повернути кредит у розмірі 96 000,00 дол. США та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк до 25 квітня 2027 року та в порядку, встановленому цим договором.
Позивач звертаючись до суду із позовом зазначає, що спірний кредитний договір укладено з грубим порушенням прав споживача та недотримання законодавства з захисту прав споживачів, оскільки, в договорі відсутнє визначення сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту, а саме склад платежів та їх розмір.
Наряду із цим, позивач вказує на те, що йому, як споживачу та потенційному позичальнику не було надано усієї необхідної, достатньої та вичерпної інформації про вартість кожного з альтернативних варіантів надання відповідних послуг банком на момент укладення спірного кредитного договору.
Також, вказав, що відповідачем приховано від позивача, як споживача інформацію щодо дійсного значення абсолютного здорожчання кредиту та дійсну реальну процентну ставку, що є порушенням норм Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13308.
Ухвалою суду від 11 грудня 2017 року за заявою представника позивача призначено у даній справі судову економічну експертизу. На виконання ухвали суду 02 липня 2018 року надійшов висновок експерта від 21 червня 2018 року № 2540.
03 серпня 2018 року ухвалою суду поновлено провадження у справі, а її розгляд призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
У встановлений строк 16 жовтня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній зазначив про те, що спірний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, після погодження усіх його положень із позичальником, а про порушення вимог постанови Правління Національного банку України вказав, що її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки була прийнята після їх виникнення.
Також представник відповідача у своєму відзиві просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, з огляду на те, що спірний договір укладено 25 квітня 2007 року, а позов подано 17 липня 2017 року, тобто в порушення положень ст. 257 ЦК України із пропуском трьох річного строку.
У відповіді на відзив представник позивача наполягав на тому, що банк приховав від його довірителя, як позичальника важливу інформацію щодо складової платежів, кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення ним свідомого вибору схеми кредитування, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту з урахуванням сум тіла кредиту, процентів та розміру переплати, а тому зазначає про те, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України такий правочин має бути визнаний судом недійсним.
Ухвалою суду від 20 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Вислухавши представника позивача, який в судовому засіданні вимоги позову підтримав та просив задовольнити, представника відповідача, який проти задоволення позову заперечував, суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 25 квітня 2007 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № KIV0GK00830158, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу, а останній зобов'язався повернути кредит у розмірі 96 000,00 дол. США та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк до 25 квітня 2027 року та в порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до п. 7.1 Договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 96 000,00 дол. США на наступні цілі: - 80000,00 дол. США на купівлю житла, а також - 16 000,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати кредиту.
Погашення заборгованості за даним договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати кошти (щомісячний платіж) в сумі 943,71 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
Сторонами не заперечується, що в спірному договорі було визначено всі умови надання кредиту.
Позивач оспорює несправедливість та введення його в оману з приводу істотних умов його укладення.
Вказаний договір підписаний позивачем.
Як вбачається із вищезазначеного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи обох сторін у договорі. Даним договором чітко визначені зобов'язання сторін.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Одною з таких підстав є визнання правочину недійсним в зв'язку з тим, що його було вчинено під впливом обману, що регулює ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається з умов кредитного договору, банк надав позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує на те, що працівниками банку не було роз'яснено її інформацію про кредитування, як передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», проте, підпис позивача під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов'язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Частиною 1 ст. 638 ЦПК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підпис позивача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов'язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Посилання позивача на те, що йому не було роз'яснено умов кредитування та не надано інформації про надання споживчого кредитну не знайшли свого підтвердження в наданих сторонами доказах, оскільки, позивач підписав Кредитний договір, а отже погодилася з його умовами, де чітко визначені зобов'язання сторін.
Частиною 3 ст. 12 ЦК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом із тим, судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про порушення прав позивача вказаними пунктами договору.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору до виконання сторонами. Ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги ст.ст. 203, 215, 1054 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги ст.ст. 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 25 квітня 2007 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір з умовами якого він ознайомився та підписав його.
Таким чином, позивач дізнався про порушення своїх прав 25 квітня 2007 року, проте з позовом в суд звернувся лише 17 липня 2017 року, тобто з суттєвим пропуском строку позовної давності.
Позивачем не надано суду належних доказів поважності пропуску цього строку, тому заява представника відповідача про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню.
Суд вважає, що не є підставою для поновлення пропущеного строку те, що позивач вважає порушення триваючим. Порушення прав позивача відбулось в конкретну дату, тому з наступного дня після неї і розпочався плин строку позовної давності, а відтак позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 215, 217, 256, 261, 267, 536, 559, 629, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3-5, 7- 13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2020 року.
Суддя В. А. Писанець