печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20456/19-ц
18 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі :
головуючого судді Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань Диба І.Б.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника третьої особи - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут - Гарант» Лебідь Тетяни Петрівни, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - про скасування рішення про державну реєстрацію,-
У квітні 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут - Гарант» Лебідь Т.П. (далі - Державний реєстратор) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41233586 від 23 травня 2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Судові витрати покласти на відповідачів.
Позов обґрунтовано тим, що у травні 2018 року позивач дізнався про те, що 23 травня 2018 року о 10:02:46 Державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41233586 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено договір про відступлення права вимоги від 22 лютого 2018 року №238, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіциною Я.Б. Посилаючись на те, що зазначене рішення є протиправним, оскільки договір про відступлення права вимоги не може свідчити про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , позивач не здійснював дій, що свідчать про перехід права власності від позивача до третьої особи. Крім того, до даних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Посилаючись на викладене позивач просив про задоволення позову.
24 квітня 2019 року ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
22 травня 2019 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 23 травня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та витребувано у Державного реєстратора належним чином завірені копії реєстраційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 .
12 червня 2019 року від ОСОБА_3 надійшли пояснення на позовну заяву, в яких ОСОБА_3 вказує, що рішення про державну реєстрацію є законним. Підстави, на які посилається позивач, не ґрунтуються на нормах закону. Позивач вказує, що в договорі іпотеки від 06 грудня 2005 року №1280И/1205, право вимоги, за яким перейшло до ОСОБА_3 , відсутнє застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, однак пунктом 11.3.1 цього договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Таким чином посилання позивача є необґрунтованими. Посилання позивача на те, що він не вчиняв дій щодо припинення його права власності на спірну квартиру, також є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством передбачено підстави та порядок набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі чого було і здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно. Реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена за згодою позивача, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Ухвалою суду від 18 вересня 2019 року задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у якості третьої особи ОСОБА_4 .
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила про його задоволення.
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню доданих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 .
09 грудня 2005 року ТОВ Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір на суму 260 000 доларів США зі сплатою 10% річних за користування кредитними коштами.
09 грудня 2005 року сторони уклали договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .
22 лютого 2018 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 уклали договір про відступлення права вимоги, за яким банк відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеним між банком та ОСОБА_2
23 травня 2018 року о 10:02:46 Державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41233586 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1
Відповідно до пункту 11.3.1 договору іпотеки, задоволення вимог кредитора здійснюється шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Пунктом 11.3.2 передбачено, що продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Згідно зі ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Пунктом 11.3.1 Іпотечного договору, сторонами був погоджений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договорому порядку, встановленомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку».
З вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд також враховує висновки Верховного Суду, зроблені ним при розгляді подібних справ в постановах від 24 травня 2017 року по справі № 6-1388цс16, від 23 січня 2018 року по справі № 760/16916/14-ц провадження №61-1727св17, від 31 січня 2018 року по справі №910/6592/16, від 31 липня 2018 року по справі №826/9658/15 провадження №К/9901/3238/18, та в постанові Верховного Суду по аналогічній справі №201/344/18 провадження № 61-47421св18.
Крім того, слід зазначити, що позивач звернувся із даною позовною заявою, в якій просив «скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію».
Між тим, позивач не врахував, що рішення Державного реєстратора є актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а не правочином, а тому вимоги позивача не базуються на приписах чинного законодавства.
Адже після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.
Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 року по справі №755/9555/18 провадження №14-536цс18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року по справі № 367/2022/15-ц провадження № 14-376 цс 18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року по справі №802/1340/18.
Вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію позивачем заявлено не було.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч.2 ст.264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню ще й з підстави невірно обраного способу захисту права та сформульованих вимог.
Також слід зазначити, що належним відповідачем у даній категорії справ є особа, право чи обтяження якої зареєстровано, адже вимоги про скасування державної реєстрації, пов'язані з ухваленням рішення по суті спору щодо права власності на майно. Таким чином, оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом цивільного права, оскільки виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю володіння нового власника об'єктом нерухомого майна, як неодноразово звертав увагу Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15 провадження № 11-192апп18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі №826/9417/16 провадження № 11-444апп18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18 провадження № 14-149цс19, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 757/39920/15-ц провадження № 14-61 цс 19, та в постанові від 23 жовтня 2019 року по справі №201/10848/17 провадження № 61-11238св19.
Отже, належним відповідачем у даній справі є особа, право власності чи обтяження якої зареєстровано на теперішній час.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. 192, 193, 524, 526, 530, 545, 1046-1047, 1049 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут - Гарант» Лебідь Тетяни Петрівни, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - про скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут - Гарант» - Лебідь Тетяна Петрівна ( АДРЕСА_3 ).
Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року.
Суддя О.Л. Бусик