печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28600/20-ц
17 серпня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу 757/28600/20-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національний банк України, Державна податкова служба України про встановлення факту, що має юридичне значення,-
09.07.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана заява, в обґрунтування якої ОСОБА_1 зазначив про те, що він постійно проживає на території Республіки Мальта, з 16.05.2016 року його було прийнято на постійний консульський облік в посольстві України в Італійській Республіці, тому оскільки ОСОБА_1 є власником нерухомості в Республіці Мальта, постійно там проживає, реалізує там свої конституційні права він є резидентом Республіки Мальта.
Таким чином, встановлення факту втрати заявником статусу резидента України та набуття статусу неризедента має здійснюватися у відповідності до Конвенції між урядами України та Республіки Мальта про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи.
З врахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 просить суд встановити факт, що громадянин України - ОСОБА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , з 16 травня 2016 року втратив статус резидента України та набув статус громадянина України - нерезидента.
17.07.2020 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження та призначено до судового засідання.
Заявник в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Разом з цим, представником заявника було подано заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги заяви підтримав.
Представники зацікавлених осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом направлення судових повісток та розміщенням інформації про розгляд даного питання на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку про розгляд вказаного питання за відсутності учасників процесу.
Вивчивши заяву, дослідивши та оцінивши письмові докази у їхній сукупності, суд встановив наступні обставини і прийшов до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що з 16 травня 2016 року заявник втратив статус громадянина України - резидента та набув статус громадянина України нерезидента та постійно проживає на території Республіки Мальта.
Заявник зазначає, що 23 березня 2016 року його було знято з реєстрації місця проживання в Україні,а підставою для зняття з реєстрації є вибуття на постійне проживання до Мальти (а.с.8-11).
16 травня 2016 року заявника було прийнято на постійний консульський облік в Посольстві України в Італійській Республіці (функції Посольства України на Мальті здійснює Посольство України в Італії), що підтверджується відповідної відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон (а.с. 14).
Окрім цього, заявник вказує, що факт того, що він постійно проживає в Республіці Мальта підтверджується також тим, що він є власником житла та має центр життєвих зв'язків на території Республіки Мальта.
Так, у 2014 році, ОСОБА_1 придбав квартиру в АДРЕСА_1 (внутрішньо позначений) «БлокТ7Р» будівельного комплексу «Фаврейський двір», тому дана нерухомість зареєстрована в реєстрі: номер об'єкта власності 59001243. реєстраційний номер в Системі сертифікації земельних ресурсів Мальти ZSBP/:.08002734M, згідно заяви № 201806265М, із зазначенням мого ідентифікаційного номеру резидента Мальти № 0296515L, на підставі договору від 30.07.2014 та довірчої угоди/договору про викуп земельної ренти, посвідченої нотаріусом Малкольмом Лікарі, що підтверджує право власності та реєстрацію заявника (а.с.15-19).
Також, заявник здійснює оплату комунальних послуг в Мальті, що підтверджується квитанціями по сплаті комунальних послуг (а.с.20).
06 серпня 2015 року було видано пластикову картку та присвоєно індивідуальний ідентифікаційний номер №0296515L, що підтверджує постійне проживання на території Мальти, резидентство та податкове резидентство на Мальті (а.с.21).
Також, заявник зазначив про те, що ОСОБА_1 , як резидент Мальти, реалізує своє конституційне право виборця та зареєстрований в Державному реєстрі виборців на виборчій дільниці № 900031, що утворена на постійній основі (приміщення Посольства України в Італійській Республіці, як було зазначено вище, здійснює функції Посольства України на Мальті), (а.с.22).
Таким чином, заявник вказує, що починаючи з 16 травня 2016 року, останній відповідає критеріям громадянина України-нерезидента. відповідно до п.п. «в» п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України. Статус «резидент» чи «нерезидент» впливає на порядок оподаткування доходів фізичних осіб з джерелом їх походження з України, а також іноземних доходів. Однак чинний Податковий кодекс України та підзаконні нормативно-правові акти не містять порядку встановлення даної обставини та отримання документа, що її підтверджує.
Разом з тим, на думку заявника, визначення статусу податкового резидента та нерезидента є встановленням факту, що має юридичне значення, тому для підтвердження статусу нерезидента даний факт підлягає встановленню у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Так, частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, дана правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №287/167/18-ц.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно до п.п. а) п. 9 ч. 1 Закону України «Про валюту та валютні операції» резидентами визнаються фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України.
Відповідно до п.п. а) п. 8 ст. 1 Закону України «Про валюту та валютні операції» нерезидентами визнаються фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
Підтвердження статусу резидента України здійснюється в порядку, передбаченому наказом ДПА України № 173 від 12.04.2002 р. "Про підтвердження статусу податкового резидента України". В той же час законодавство України не предбачає існування аналогічної юридичної процедури для підтвердження факту втрати громадянином України статусу резидента України та набуття ним статусу нерезидента.
Зі змісту п.п. «в» п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що для визнання фізичної особи нерезидентом України, крім місця її постійного проживання можуть використовуватися й інші критерії. В той же час законодавство України не передбачає процедури підтвердження втрати громадянином статусу резидента України за критеріями, які не пов'язані з оформленням ним виїзду на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Дана норма закону кореспондується з абз. 5 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який визначає термін місце проживання, як житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Однак, визначення терміну «постійне місце проживання» в діючому законодавстві відсутнє (окрім судової практики). Також й відсутні будь-які часові критерії для визначення факту постійності.
Так, абз. 11 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. За змістом вказаних норм права, постійним місцем проживання особи є місце, за яким зазначена особа зареєстрована у встановленому порядку (відповідна правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 14.05.2014, провадження № 6-609св14).
Крім того, постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено відміткою у паспорті відповідно до п. 5 ч. 6 Положення про паспорт громадянина України, а також іншим документом згідно із абз. 8 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (правовий висновок ВССУ в Ухвалі від 03.09.2014, провадження № 6-24007св14).
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, встановлення факту втрати мною статусу резидента України та набуття статусу нерезидента має здійснюватися у відповідності до Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки ОСОБА_2 про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (Конвенцію та Протокол до неї ратифіковано Законом № 2018-VI1I від 13.04.2017).
Згідно зі статтею 4 Конвенції під терміном "резидент Договірної Держави" розуміється будь-яка особа, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі. У випадку, коли відповідно до цих положень фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил: a)вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів); b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає.
Згідно ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Це означає, що будь-яка людина, незалежно від її статі, віку, стану здоров'я, громадянства може бути наділена правовим статусом фізичної особи та бути учасником відповідних суспільних відносин.
Однак для того, щоб бути учасником окремих цивільних відносин, одного правового статусу фізичної особи ще недостатньо. У цьому випадку людина повинна набути інше специфічне право, яке визнається цивільним законодавством.
Правовий статус нерезидента України визначений Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Мальта про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна на попередження податкових ухилень, тобто визнаний законодавством України. Отже, як вбачається з заяви ОСОБА_1 , метою встановлення факту є реалізація положень вищезазначеної угоди та в цілях застосування податкового законодавства України.
Так, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З врахуванням зазначених обставин справи, та те, що Податковим кодексом України, та будь-яким нормативно-правовим актом не передбачено спеціального порядку для підтвердження факту наявності у відповідної особи статусу громадянина України - нерезидента та наданих заявником доказів в обґрунтування своїх доводів, а саме те, що останній з 2016 року знятий з реєстрації в Україні, перебуває на постійному консульському обліку в Посольстві України в Італійській Республіці, має постійне місце проживання у Республіці Мальта, є власником нерухомості на даній території, оплачує комунальні послуги, реалізує конституційні права на території Республіки Мальта, суд прийшов до висновку, що з метою не порушення прав та інтересів особи в частині подвійного оподаткування, дана заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 13, 265, п.6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національний банк України, Державна податкова служба України про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити, що громадянин України ОСОБА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , з 16 травня 2016 року втратив статус резидента України та набув статус громадянина України - нерезидента.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1
Заінтересовані особи:
Національний банк України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, 9).
Державна податкова служба України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8).
Повний текст рішення складено 17.08.2020.
Суддя Т.Г. Ільєва