Справа № 135/1582/18
Провадження № 2/135/40/20
іменем України
01.09.2020 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Басараб О.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , як самостійного відповідача та законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , треті особи виконавчий комітет Ладижинської міської ради, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
І. Стислий виклад позицій сторін.
20.11.2018 ОСОБА_1 звернулася до Ладижинського міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтувала тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради № 153 від 15.06.1994 їй та членам її сім'ї ОСОБА_5 (доньці) та ОСОБА_6 (сину) видано ордер № 2485 від 18.05.1995 на проживання у квартирі АДРЕСА_1 . На підставі вказаного ордера вони вселились та зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі. Згодом ОСОБА_5 не однократно одружувалась та остаточно на день звернення до суду обрала прізвище « ОСОБА_5 » і постійно проживає разом зі своєю сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 помер.
Таким чином станом на день звернення до суду із цим позовом за адресою: АДРЕСА_3 проживає та зареєстрована позивач ОСОБА_1 , а також у квартирі зареєстровані, але не проживають з 2013 року без поважних причин ОСОБА_3 та її неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірна квартира не приватизована. Також позивач зазначає, що утримання квартири провадиться за її кошти, всі комунальні платежі сплачує лише вона. ОСОБА_3 та її малолітня дитина ОСОБА_4 не беруть участі в утриманні житла. Стверджує, що наявність реєстрації осіб, що не проживають у спірній квартирі завдає їй додаткових незручностей при оформленні субсидії на отримання житлово - комунальних послуг.
26.12.2018 відповідач ОСОБА_3 подала відзив на позов, у якому вказала, що заперечує проти задоволення цього позову. На обґрунтування своєї позиції зазначила, що позивач вигнала її у листопаді місяці 2016 року з малолітньою дитиною з квартири на вулицю. У зв'язку з чим відповідач постійно вимушена винаймати собі індивідуальне житло, найдешевший варіант винаймає у людей у старому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Поряд з чим зазначила, що деякий час вона приходила до спірної квартири регулярно на тиждень два, три рази, щоб взяти деякі свої речі та речі дитини. Деякі її особисті речі до тепер знаходяться у квартирі. Але згодом, позивач змінила замки у вхідних дверях, вставила нові двері. ОСОБА_1 пояснила це тим, що старі двері порубав сусід уночі, оскільки прийшов п'яний до неї, а сама позивач спала, бо була сильно п'яною і не чула як вибивають у неї двері. Ключів від нових дверей позивач їй не надала.
Також стверджує, що її мати часто влаштовує у квартирі притон, куди ходять сумнівні люди випивати, потім влаштовують сварки, часто б'ються, цілу ніч співають пісні, не зважаючи, що у відповідача малолітня дитина спить в спальні. Вранці, після вживання алкогольних напоїв позивач спить, а відповідач постійно після них прибирає. Таким чином зазначила, що позивач зловживає спиртними напоями, потім вчиняє сварки, неодноразово погрожувала відповідачеві та її дитині, що уночі заріже, якщо остання добровільно не покине квартиру. Згодом, остання здійснила свої погрози та у черговій сварці (останній) кинулася на неї з кухонним ножем, внаслідок таких дій вона вимушена була покинути спірну квартиру побоюючись за своє життя та життя дитини та уникнути чергових сварок, бійок, які влаштовує її мати. Поряд з чим вказала на те, що до поліції не зверталася, оскільки їй соромно за матір, яка зовсім не дбає про неї, напроти відштовхує від себе, веде аморальний спосіб життя, приймає майже після кожної випивки чоловіків-альфонсів, які живуть деякий час в спірній квартирі. Коли у неї закінчуються гроші, чоловіки йдуть шукати інше місце.
Враховуючи зазначене вище, вважає, що позивач позбавила її можливості користуватися спірним житлом та має надалі намір приватизувати квартиру одноосібно та продати її, а гроші отримані від продажу спірного житла мати проп'є та буде проживати у приватному будинку в с. Лукашівка, а вона з дитиною залишиться на вулиці.
Крім того, зазначила, що наявність заборгованості у позивача за комунальні послуги не є для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України, оскільки в спірній квартирі за послуги з водопостачання, газопостачання, електропостачання позивач платить згідно обліку лічильників і відсутність відповідачів у спірній квартирі не впливає на оплату. Окрім того, позивач сплачує комунальні послуги за пільгами як учасник Чорнобиля. На даний час вона звернулася до виконавчого комітету Ладижинської міської ради із заявою про зміну договору найму житлового приміщення та розподіл особового рахунку по оплаті за квартиру або звернеться із заявою провести примусовий обмін житлового приміщення відповідно до ст.79,80 ЖК України. Оскільки у неї іншого житла немає, тому інтерес до спірної квартири вона не втрачає, а дії позивача є незаконними та такими, що порушують її права та права малолітньої дитини.
Крім того, відповідач ОСОБА_3 неодноразово зверталася до позивача надати можливість проживати у будинку АДРЕСА_4 , який облаштований усіма зручностями, що належить на праві приватної власності позивачу і який позивач здає в платну оренду стороннім людям. Але позивач відмовила їй з підстав того, що не бажає втрачати гроші від орендаторів будинку.
Такими чином вважає, що постійне не проживання відповідачів не може бути підставою для задоволення позову позивача, оскільки існують поважні причини не проживання відповідачів за місцем реєстрації.
Крім того, просить суд звернути увагу, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривецька та Кривецький проти України» від 02 грудня 2010 року позиція Верховного Суду у справах зазначеної категорії від 24 жовтня 2018 справа №490\12384\1б-ц, від 22.11.2018 справа №760\13113\14.
30.01.2019 від відповідача ОСОБА_3 надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, у якому вона зазначила, що при розгляді справи по суті, просить суд взяти до уваги те, що позивач надала суду у якості доказу ордер №2485 від 18.05.1995, виданий Ладижинською міською радою народних депутатів, з якого вбачається, що 18.05.1995 позивач отримала за пільгами, на родину, яка складається з позивача, відповідача та сина позивача трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач у позові не вказує і не надає доказів родинних стосунків відповідача та сина позивача, а також відсутня інформація про сина позивача, який до тепер є зареєстрований у спірній квартирі. Окрім того, вказала, що позивач не надала суду доказу того, що на підставі цього ордеру між нею та наймодавцем або ЖЕК укладено договір найму спірної квартири та саме на позивача відкриті особові рахунки з надання комунальних послуг комунальними підприємствами міста. Також відсутній доказ того, що малолітня дитина є зареєстрованою у спірній квартирі. Але, водночас, позивач у своєму позові просить суд винести рішення щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 таким, що втратив право користуватися спірною квартирою. Оскільки квартира є неприватизованою позивач має залучити до розгляду справи комунальне підприємство по утриманню будинку та прибудинкової території, підтвердити довідкою про існуючу заборгованість по оплаті комунальних послуг. Разом з тим, оскільки мова йде про подальше життя малолітньої дитини, то позивач має залучити до розгляду справи як представника прокуратури, так і представника департаменту служби у справах дітей Ладижинської міської ради відділ опіки та піклування.
Вказала, що у позовній заяві позивача не зазначено, які саме причини змусили відповідача постійно не проживати у спірній квартирі понад рік, відсутні письмові докази, які б підтверджували безпідставність не проживання відповідачів у спірній квартирі, відсутні акти про не проживання відповідачів, принаймні протягом року має бути два-три акти щодо безпідставного не проживання в спірній квартирі, оскільки квартира не є власністю позивача, позивач є квартиронаймач, позивач не надала інформації про власника про перебування будинку та спірної квартири на час розгляду справи, не надано технічний паспорт спірної квартири.
Зазначила, що з матеріалів справи, як докази, які надала позивач вбачається, що ОСОБА_3 , як член сім'ї, є зареєстрованою у спірній квартирі з дня отримання ордеру на спірну квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила у цивільному шлюбі сина ОСОБА_4 . В період з 2012 року по жовтень 2017 року, її цивільний чоловік та малолітній син проживали в спірній квартирі та займали утрьох найменшу спальню, за комунальні послуги, за квартиру вона сплачувала особисто і з позивача не брали жодної копійки. Позивач на підтвердження факту не проживання відповідача та її малолітньої дитини надала довідку сільради села Глибочок Тростянецького району з якої вбачається, що вона проживає без реєстрації, оскільки орендує будинок для проживання.
Зазначає, що вона як відповідач в справі, і за правом, наданим їй законом захищати свою малолітню дитину, та просить суд врахувати, що вона дійсно вже рік не з'являлась до спірної квартири, з підстав того, що позивач встановила нові вхідні двері, вставила новий замок, а ключі від вхідних дверей не дає, навіть у квартиру не впускає. Їй довелося купувати дитині нове зимове взуття та одяг, оскільки до дитячого садочка не було в чому ходити, бо особисті речі дитини лежать у спірній квартирі. Вона особисто всю зиму проходила у весняному пальто, бо позивач не віддає їй особисті речі і не впускає у квартиру.
Цивільний чоловік ОСОБА_3 попросив свого брата впустити в його будинок для проживання в селі Глибочок. Деякий час, чоловік приводив порядок у будинку, а вона з дітьми ще залишалася в квартирі, але позивач в черговий раз напилася, влаштувала сварку, почала виганяти її з квартири, кидала їх речі, штовхала малолітню дитину, а потім і кинулася до відповідача з кухонним ножем та хотіла зарізати. Вона забрала малолітню дитину та поїхала у село Глибочок до цивільного чоловіка. Тому й змушена орендувати житло в іншому місці, оскільки хвилюється за життя дитини та за своє.
Іншого житла у неї не має, у цивільного чоловіка свого житла немає, тому малолітня дитина зареєстрована у спірній квартирі разом з нею.
Проте, у позивача є приватний будинок в селі Лукашівка по вулиці Пирогова будинок номер п'ять. В будинку п'ять кімнат з усіма зручностями. На неодноразове прохання надати їй можливість проживати або в будинку або у квартирі, позивач відмовляє, оскільки зі слів позивача вона не бажає втрачати гроші отримані з оренди житла. Ця хата дісталася позивачу від своєї матері, яку вона відправила у дім пристарілих людей, і яку жодного разу не відвідала.
Просила звернути увагу суду на те, що причина не проживання в спірному житлі - це винна поведінка позивача, яка чинить перешкоди в проживанні. Їй довелося залишити спірну квартиру та проживати у будинку без зручностей, також стверджує, що неодноразово намагалася повернутися до спірного житла, але стоять нові двері, позивач не відчиняє навіть тоді, коли знаходиться вдома.
Вважає, що вона та її малолітній син є членом сім'ї позивача, а їхнє не проживання у спірній квартирі, пов'язане з поважними причинами, по-перше, відсутність малолітньої дитини можливості вирішувати дане питання самостійно в силу свого віку, тобто право дитини на збереження за нею права користування житлом встановлено законом і є безспірним (п. 3 ч. 3 ст.71 ЖК України), по-друге, проживаючи в іншому місці разом, вони спокійні за своє життя, цілу ніч спокійно сплять, що важливо для їх психічного стану здоров'я, адже після погроз позивача у неї виникли проблеми з мовленням.
З урахуванням наведеного вище, просить суд відмовити позивачу у позовних вимогах по даній справі у повному обсязі.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
26.12.2018 від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява, у якій вона зазначила, що просить слухати справу у її відсутність, оскільки хворіє її малолітня дитина. Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.28).
14.12.2018 від представника третьої особи виконавчого комітету Ладижинської міської ради надійшла заява, в якій вони заперечують проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів не проживання відповідача та її малолітньої дитини у спірній квартирі понад шість місяців. Просять суд розглянути справу у їх відсутності (а.с.19).
24.01.2020 від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради надійшла заява, у якій вони позов не підтримують та просять розглянути справу без їх участі (а.с.119).
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
29.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
15.01.2019 у зв'язку зі звільненням у відставку головуючого у справі судді Патраманського І.О., проведено повторний автоматизований розподіл справи та передано цивільну справу №135/1582/18 на розгляд судді Волошиній Т.В.
21.01.2019 суддею Волошиною Т.В. винесено ухвалу, якою постановлено розгляд справи проводити за правила спрощеного позовного провадження.
05.06.2019 постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
30.09.2019 постановлено ухвалу про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради.
28.01.2020 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
IV. Пояснення позивача та представника позивача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що близько восьми років донька ОСОБА_3 разом із своєю неповнолітньою дитиною не проживає у вказаній квартирі, оскільки проживає з чоловіком у селі Глибочок, Тростянецького району Вінницької області. Її дитина ОСОБА_4 відвідує там дитячий садок. У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрована у спірному житлі вона не може отримати право на субсидію. Розмір її пенсії складає 1 807 грн 47 коп. Незабаром почнеться опалювальний сезон, а можливості сплачувати комунальні послуги у неї немає. За всі роки, відколи позивач отримала квартиру відповідач жодного разу не оплачувала комунальні послуги. Поряд з чим зазначила, що будь-яких перешкод ОСОБА_3 щодо проживання та користування даною спірною квартирою вона ніколи не чинила. Донька сама не має бажання спілкуватись із нею та проживати у даній квартирі, її особистих речей там немає. Водночас зазначила, що замків не змінювала, а у відповідача є ключі від квартири. Разом з тим наголосила на тому, що речей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі немає, оскільки три роки назад донька вивезла всі речі вантажним автомобілем у село Глибочок і більше до неї не навідувалася.
Представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що дійсно відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди у користуванні квартирою, оскільки у даній квартирі приписані ОСОБА_3 та її малолітня дитина ОСОБА_4 і це створює перешкоди позивачу в оформленні субсидії, адже у неї досить мала пенсія, вона є інвалідом II групи та не має можливості самостійно оплачувати житлово-комунальні послуги.
Крім того, відповідач у своєму відзиві зазначила, що вона дійсно не проживає у вказаній квартирі більше ніж вісім років, адже ОСОБА_1 чинить перешкоди їй і її дитині у користуванні житлом, оскільки зловживає алкогольними напоями, однак до справи долучені довідки від лікаря нарколога про те, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку, а також інформація про те, що позивач жодного разу не притягувалася до адміністративної відповідальності.
Поряд з чим, представник позивача звернула увагу на те, що замки не змінювалися і відповідач разом зі своєю малолітньою дитиною мають вільний доступ до квартири АДРЕСА_1 . Будь-яких належних та допустимих доказів наявності перешкод з боку позивача у користуванні квартирою матеріали справи не містять. А тому просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
V. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносин.
З копії паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_1 вбачається, що він виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в с. Зятківці, Гайсинського району, Вінницької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 3).
З копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 04.07.2002 ОСОБА_1 , 1957 року народження вбачається, що їй призначена пенсія по інвалідності 2 групи, загальне захворювання, термін з 01.05.2003 довічно (а.с. 6).
З копії звернення Управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 13.06.1994 №248 до Голови Тростянецької районної Ради депутатів вбачається, що Управління просило розглянути житлові умови сім'ї ОСОБА_1 та вирішити питання про забезпечення її житлом (а.с. 7).
З копії листа Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області на звернення ОСОБА_1 від 12.02.1994 №Р-6, 6/I вбачається, що останній надали можливість у першому півріччі 1994 року отримати позичково 3-х кімнатну квартиру (а.с. 8).
Ордером на жиле приміщення № 2485 від 18.05.1995 (а.с. 5) підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: наймач ОСОБА_1 , донька ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 (а.с. 5).
З копії довідки про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна у вказаних реєстрах відсутні відомості щодо права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на кв. АДРЕСА_1 (а.с. 50).
З копії довідки-характеристики, виданої виконавчим комітетом Ладижинської міської ради від 12.02.2019 видно про те, що виконком Ладижинської міської ради по відношенню до громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матеріалам компрометуючого характеру не розраховує (а.с. 49).
З довідки нарколога, виданої КП «Ладижинська міська лікарня» від 01.10.2019 №1110 та №1285 від 01.10.2019, виданої ОСОБА_1 вбачається, що остання не знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-нарколога і за останні п'ять років за медичною допомогою не зверталася (а.с. 122, 123).
З копії паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_3 вбачається, що він виданий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилася в с. Зятківці, Гайсинського району, Вінницької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 27).
Як вбачається з копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком записаний ОСОБА_8 , мати ОСОБА_3 .
З копії довідки №243 від 19.05.2015, виданої виконкомом Глибочанської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про те, що ОСОБА_3 , 1977 року народження не зареєстрована, але постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з червня 2013 року (а.с. 71).
З копії довідки №506 від 18.10.2018, виданої виконкомом Глибочанської сільської ради Тростянецького району Вінницької області ОСОБА_1 , 1957 року народження про те, що ОСОБА_3 , 1977 року народження не зареєстрована, але постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
З копії довідки №306 від 24.05.2016, виданої виконкомом Глибочанської сільської ради Тростянецького району Вінницької області ОСОБА_1 , 1957 року народження про те, що її дочка ОСОБА_3 , 1977 року народження проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з сином ОСОБА_4 , 2012 року народження (а.с. 68).
З копії довідки №638 від 13.12.2016, виданої виконкомом Глибочанської сільської ради Тростянецького району Вінницької області ОСОБА_3 про те, що вона разом з сином ОСОБА_4 , постійно проживає, але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 69).
З копії довідки №116 від 22.03.2019, виданої виконкомом Глибочанської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Загребельній І.В. про те, що вона разом з сином ОСОБА_4 , постійно проживає, але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 84).
З копії акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 від 02.06.2015, вбачається, що у зазначеній квартирі проживають ОСОБА_1 та її онука ОСОБА_9 , натомість ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 фактично проживають в с. Глибочок, Тростянецького району, Вінницької області (а.с. 70).
VI. Оцінка cуду.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Як зазначено у статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод). Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18.
Вказане відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідач та її неповнолітній син є донькою та онуком позивача і проживали у квартирі, як члени її сім'ї, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.
Своєю чергою, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК» судам роз'яснено, що відповідно до статті 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
А відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 не проживає в спірному житлі з 2013 року.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача ОСОБА_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
З іншої сторони відповідачем ОСОБА_3 в судове засідання не надано доказів, що вона проживає в спірній квартирі, користується нею, доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в спірній квартирі.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_3 було подано письмове клопотання про виклик свідка ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , однак на неодноразові виклики для допиту в судове засідання свідок не з'являлася.
Суд критично оцінює твердження відповідача ОСОБА_3 , про те, що позивач чинила їй перешкоду у користуванні житлом, а саме змінила замки, надалі змінила вхідні двері, кидалася на відповідача з ножем та погрозами, адже доказів на підтвердження цих обставин ОСОБА_3 не було надано, ніяких заяв до поліції, показів свідків, та інших доказів зазначених нею обставин суду не надано.
При цьому, тривала відсутність відповідача свідчить про те, що вона має інше місце проживання, а матеріали справи підтверджують те, що вона не є власником житла, в якому проживає позивач, а тому визнання відповідача ОСОБА_3 , такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату нею житла взагалі і своєю чергою буде захищати права користувача такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».
Також, ці обставини вбачаються з довідок, виданих виконавчим комітетом Глибочанської сільської ради Тростянецького району, Вінницької області, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_3 разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_2 з 2013 року.
Щодо вимог позову про визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, судом встановлено наступне.
Згідно з ч.ч.1, 2 та 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Так, малолітній ОСОБА_4 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним вище житлом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_4 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це відповідно до норм ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законного представника (матері) малолітньої дитини.
У принц. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Судом встановлені обставини за яких малолітній онук позивача у справі набув право користування спірною квартирою, іншого житла він не має, житловий будинок, в якому проживає відповідач ОСОБА_3 разом з дитиною їй не належить. Оцінюючи поважність причин відсутності відповідача ОСОБА_4 у спірній квартирі, суд звертає увагу, що за змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.
При вирішенні даного спору, судом враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 10 липня 2019 року у справі № 465/7083/13-ц та постанові від 25 серпня 2020 року у справі № справа № 206/3425/18 відповідно до якої неповнолітні діти не можуть самостійно визначити своє місце проживання, а тому сам по собі факт не проживання, не може бути безумовною підставою для визнання неповнолітніх такими, що втратили право користування житлом. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
Крім того, судом береться до уваги позиція представника третьої особи виконавчого комітету Ладижинської міської ради та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради, згідно яких останні заперечують щодо задоволення позовних вимог про визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування спірною квартирою з метою не допущення порушення його прав на житло та недоведеністю поважності причин його не проживання у спірній квартирі.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання малолітнього відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, оскільки дитина зареєстрована у спірній квартирі зі згоди позивача, а позивач, у свою чергу, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє перешкоди у користуванні належним позивачу житловим приміщенням. Не проживання матері дитини у спірній квартирі з 2013 року не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі її дитини, а право малолітньої дитини на користування житловим приміщенням наддасть їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України.
На підставі п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 352 грн 40 коп.
Керуючись ст.ст. 9, 71, 72 ЖК України, ЗУ "Про охорону дитинства", ст.ст. 2,5, 10-13, 18, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , як самостійного відповідача та законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , треті особи виконавчий комітет Ладижинської міської ради, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням -задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такою що втратила право на користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
У задоволені позовних вимог щодо втрати права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 352 грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , номер і серія паспорта НОМЕР_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Третя особа: Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, місцезнаходження: вул. Петра Кравчика, буд. 4, м. Ладижин, Вінницька область.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради, місцезнаходження: вул. Петра Кравчика, буд. 4, м. Ладижин, Вінницька область.
Повний текст виготовлено 11 вересня 2020 року.
Суддя