ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 вересня 2020 року м. Київ № 640/17582/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про скасування постанови
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати повністю постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження №61413802 від 02 березня 2020 року; стягнути з відповідача судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваною постановою від 02 березня 2020 року відкрито виконавче провадження №61413802 з примусового виконання постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №47707708 виданої 02 липня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 150982,49 грн. Позивач вказує, що постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №47707708 від 02 липня 2015 року винесено за відсутності підстав, визначених Законом України «Про виконавчий збір», оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу, суму заборгованості стягнуто частково.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов відповідач вказує, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, отже оскаржувану постанову від 02 березня 2020 року прийнято відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
02 липня 2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні №47707708 прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 150982,49 грн.
Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27 грудня 2019 року ВП 47707708 виконавчий лист повернуто стягувану, а постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження виділено в окреме провадження.
Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 березня 2020 року відкрито виконавче провадження №61413802 з примусового виконання постанови Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 02 липня 2015 року №47707708 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 150982,49 грн.
Незгода позивача із вказаними вище постановами зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VIII (далі - Закону України «Про виконавче провадження»), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Вимоги до виконавчих документів визначені частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно частиною 4 статті 4 названого Закону визначено підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Позивачем не наведено та судом не встановлено наявності підстав, визначених частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення згадуваного виконавчого документа без виконання.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржувану постанову від 02 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів позивача про протиправність постанови від 02 липня 2015 року про стягнення з нього, позивача, виконавчого збору, суд зазначає, що така постанова не є предметом розгляду даної справи, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги саме про скасування постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження №61413802 від 02 березня 2020 року, а відтак суд не надає правову оцінку правомірності постанови про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 березня 2020 року, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко