Копія
Справа № 397/541/16-к
н/п : 1-кп/397/10/20
22.09.2020. Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Олександрівка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.05.2014 за № 12014120310000322 стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілля Олександрівського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, освіта середня, який розлучений, на утриманні має одну неповнолітню дитину, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК України),
за участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
потерпілих - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представника потерпілих - ОСОБА_7 ,
представника цивільного відповідача - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 , -
Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Так, ОСОБА_3 09.04.2014 приблизно о 07 год. 20 хв., здійснюючи регулярні перевезення за маршрутом Олександрівка-Несваткове, у світлу пору доби, на автобусі ПАЗ - 4234, номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку навпроти будинку № 25 по вул. Друга в с. Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області, для висадки/посадки пасажирів. Після чого, маючи намір відновити подальший рух автобусу, в порушення вимог п. 1.5 ПДР України, який передбачає, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 (б) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.3 (д) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автобусом, допустив порушення вимог п. 10.1 ПДР України, згідно якого перед початком руху… водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед початком руху не переконався у безпеці маневру, а саме не побачив пішохода, який знаходився з правої сторони автобусу, на обраній ним траєкторії руху, хоча мав об'єктивну можливість бути проінформованим про перебування людини на обраній траєкторії, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 з подальшим переїздом її ноги правими колесами.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 , згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 240 від 11.12.2015, отримала тілесні ушкодження у вигляді: обширної рани задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, перелому 1-го пальця правої стопи, підшкірної гематоми передньо-внутрішньої поверхні правої гомілки в нижній третині, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останньої і знаходяться в прямому причинному зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнав та пояснив суду, що 09.04.2014 виконував рейс автобусом Олександрівка-Несватково. О 07.00 год. він виїхав з автовокзалу смт. Олександрівка та їхав у напрямку с. Несваткове. Потерпіла жінка сіла в автобус біля центру зайнятості в смт. Олександрівка. На першій та другій зупинці в с. Несваткове сіли люди до автобуса. На третій зупинці з автобуса вийшла потерпіла жінка та ще одна жінка, а до автобуса зайшло 3-4 особи, передали йому гроші за проїзд, він з ними розрахувався. Потім подивився в ліве та праве дзеркало, закрив двері та почав рух автобусом. Перед початком руху він впевнився, що біля автобуса нікого не має. Проїхавши 2-3 метри почув крик і подумав, що хтось спішить на автобус та гукає щоб зупинився. Він зупинився, подивився в праве дзеркало та побачив, що позаду автобуса лежить жінка. Коли вийшов з автобуса, жінка скаржилася на ногу, яка взяла телефон та почала телефонувати чоловікові. Він відійшов трохи в сторону та викликав швидку. Через 5-10 хвилин приїхав на мопеді фельдшер, розрізав штани жінці та побачили рану. Фельдшер зробив їй укол та забинтував ногу. Потім приїхала швидка допомога та забрала жінку до лікарні. У подальшому приїхали працівники поліції, оглянули автобус, місце пригоди, не виявили ніяких пошкоджень, розпитали як все сталося та поїхали. До поліції він не телефонував, хто їх викликав не відомо. До 12.00 год. він знаходився на місці, а потім йому зателефонували та повідомили, що можна їхати на базу.
Зазначив, що з обвинувальним актом ознайомлений, погоджується з обставинами, викладеними в ньому. Визнав, що не достатньо пересвідчився у відсутності перешкод для безпечного руху транспортом, тобто був неуважний, внаслідок чого сталося зіткнення з потерпілою. До цього часу не може зрозуміти як таке сталося та звідки взялася жінка.
Крім того пояснив, що до події, на протязі 2-ох років, двічі притягувався до адміністративної відповідальності за відхилення від маршруту та відсутність шляхового листа. На момент події перебував у шлюбі, в 2016 розлучився. Має на утриманні неповнолітнього сина, 2004 року народження, який проживає з матір'ю, але він надає допомогу, має чеки про переказ коштів на картку дружини. На момент події був працевлаштований офіційно, по трудовому договору з перевізником ФОП « ОСОБА_11 », з записом до трудової книжки. Цивільний позов прокурора не визнав.
Потерпіла ОСОБА_6 суду пояснила, що 09.04.2014 приблизно 08 год. 00 хв. їй зателефонував батько ОСОБА_12 та повідомив, що на автобусній зупинці збили матір ОСОБА_10 , яку з лівої сторони вдарив автобус, вона впала та автобус її переїхав. Вони вже приїхали до лікарні, де мати була 4 дні, а потім перевели її до лікарні в м. Кіровоград, де перенесла більше 10-ти операцій, їй ампутували ногу. Матір не вдалося врятувати і вона в червні 2014 померла. Супутніх хвороб, цукрового діабету тощо у матері не було. Того дня вона на місці пригоди не була, приїхала безпосередньо до лікарні. Мати їй пояснювала, що вийшла на зупинці та йшла в напрямку дороги, потім відчула удар, впала та в цей момент її переїхав автобус. Автобус переїхав в області ніг.
Крім цього, пояснила, що мати до погребу не падала та не писала про це ніяких заяв, її переїхав автобус. ОСОБА_11 приходив до матері в лікарню та просив її щоб вона написала заяву про те, що вона впала в погреб.
Заявлений нею цивільний позов підтримала та пояснила, що з ОСОБА_3 вона не спілкувалася, допомоги ніякої він не надавав і не пропонував надати. Лікування оплачували вони, ОСОБА_11 лікування матері не оплачував. Просила призначити обвинуваченому покарання пов'язане з позбавленням волі.
Потерпіла ОСОБА_5 суду пояснила, що 09.04.2014 знаходилася вдома в м. Києві. Їй зателефонував батько та повідомив, що мати попала в ДТП. Вона приїхала вже до районної лікарні де перебувала мати. Мати перебувала в районній лікарні 4 дні, а потім її перевели до обласної лікарні в м. Кіровоград. Вона з сестрою щодня доглядали матір, були вимушені брати відпустки. Мати перенесла велику кількість операцій, їй ампутували ногу, але врятувати не вдалося. Мати їй пояснювала, що вийшла на зупинці та пішла в напрямку руху автобуса, який вдарив її позаду в ліву ногу, вона впала і автобус її переїхав. Водій не надавав їй ніякої допомоги, лише знімав на камеру телефону, а сторонні люди побігли за фельдшером, який надав їй першу допомогу допоки приїхала швидка та не забрали її. Ні обвинувачений, ні ОСОБА_11 за вчинене не вибачалися, допомоги не надавали. Їй відомо, що приїздив ОСОБА_11 з представником поліції, щоб приховати факт наїзду, уникнути відповідальності та просив написати заяву, що мати отримала побутову травму. Заяви як такої не було та їй не відомо щоб мати писала заяву про отримання побутової травми, з батьком такої заяви не обговорювали.
Заявлений нею цивільний позов підтримала, просила призначити обвинуваченому покарання пов'язане з позбавленням волі.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що навесні чи восени років 5 тому, вранці, приблизно о 7 год. 20 хв. (було сонячно, дощу не було) на Другій вулиці в с. Несваткове була зупинка, де виходила жінка з автобуса із садженцями малини та сумкою в руках. Жінки особисто не знала, а лише знала, що в с. Несваткове проживала її мати. Вона зайшла до автобуса, за кермом якого був обвинувачений, дала йому кошти та сіла на третє місце з лівого боку зі сторони водія. Коли автобус рушив почула позаду крик та автобус зупинився, люди в автобусі повідомили, що впала жінка. Відстань від моменту коли вона зайшла до автобуса та коли автобус зупинився була приблизно 50 метрів. Автобус після зупинки стояв приблизно хвилини, а потім водій вийшов з автобуса і десь телефонував. З автобуса вона не виходила і що було далі не може сказати. З автобуса вийшли ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , казали, що в жінки проблеми з ногою. Також, з автобуса повиходили і інші люди, приїхала швидка та працівники поліції. Вони сиділи в автобусі приблизно години і приблизно 08 год. 30 хв. їм сказали, що автобус далі їхати не буде і вона вийшла та пішла.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що років 5 тому, у квітні 2014, вранці, приблизно 07 год. 15 хв. вона їхала на роботу. Дощу, туману не було, була ясна погода. Вона сіла на зупинці біля школи в с. Несваткове Олександрівського району до автобусу на перше місце (сидіння) за водієм. За кермом автобуса був обвинувачений ОСОБА_3 . На наступній зупинці з автобуса вийшла потерпіла, а до автобуса зайшла її колега ОСОБА_13 , розрахувалася та автобус почав їхати. Проїхали 5-10 метрів, почули крик на вулиці, автобус зупинився. Люди вийшли з автобуса, подивилися та сказали, що лежить та жінка, що вийшла з автобуса. Водій також після зупинки вийшов з автобуса і десь телефонував. Вона з автобуса не виходила. Потім приїхав їх фельдшер, викликали швидку, поліцію. Згодом їх повідомили, що автобус далі їхати не буде, вони викликали таксі та поїхали на роботу. В автобусі вона перебувала приблизно години поки їх повідомили, що автобус далі не їде.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що вранці приблизно 07 год. 30 хв. в квітні місяці, числа та рік не пам'ятає, вона сіла в автобус, пройшовши на друге місце як заходити в салон автобуса, за кермом якого був обвинувачений, їй було видно дорогу. Її сидіння було навпроти дверей, біля неї в автобусі біля вікна сиділа ОСОБА_15 , з правої сторони від дверей та салону автобуса сидів ОСОБА_18 (попереду дверей). Того дня була світла погода, світило сонце.
Згодом автобус зупинився на асфальті паралельно з узбіччям (на узбіччя не виїздить, припарковується по межі) і з нього вийшла невідома їй жінка, яка була ростом вище неї, на ній був верхній одяг (плащ), не худенька, йшла не швидко, мала рябу сумку. До автобуса пройшли ще люди. Узбіччя було шириною близько метра, а за ним був асфальтований тротуар для пішоходів. Вийшовши з автобуса жінка не відступила й кроку, йшла по межі дороги та узбіччя в напрямку його руху, і коли автобус рушив, вона також йшла. Водій автобуса після початку руху почав вивертати ліворуч на дорогу, у цей час вона бачила жінку через скло дверей автобуса, яка рухалася. У переднє лобове скло бачила як жінка пройшла автобус і коли автобус фактично проминув жінку, вона почула крик. Між тим як автобус зупинився на зупинку та після того як зупинився коли почули крик, пройшло близько хвилини. Коли вона почула крик, жінка була в задній частині автобуса.
Водій відразу вийшов з автобуса, а вона з автобуса не виходила (їй стало зле) і не бачила як та жінка впала. Потім вийшла з автобуса коло якого стояли люди, але жінки вже не бачила, оскільки до цього, як вона перебувала в автобусі, приїхала швидка та забрала жінку. Також, приїздили працівники ДАІ. Їм повідомили щоб почекали коли приїде інший автобус, а потім повідомили, що автобуса не буде і вона пішла додому. Зазначила, що наїзд на жінку стався не передньою частиною автобуса.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що його дружина займається перевезеннями пасажирів, а він займається технічним станом автомобілів. Обвинувачений ОСОБА_3 працював водієм у його дружини, був оформлений водієм по трудовому договору. У 2014 вранці приблизно 07.00 год. йому зателефонували жителі с. Несваткове та повідомили, що автобус запізнюється. Він зателефонував до водія, який повідомив, що їхав та висадив пасажирів, коли тронувся з місця почув крик (гадав, що хтось запізнюється на автобус), подивився в дзеркало та нікого не побачив, а коли подивився ще раз в дзеркало, побачив, що лежала жінка, зупинив автобус та вийшов надати їй допомогу, тому запізнився. Він зателефонував водію ще раз, який повідомив, що надають допомогу та ніби хтось повідомив, що автобус зачепив жінку. Він сказав водію щоб той не чіпав автобус. Коли приїхав на місце події, там вже була швидка та працівники ДАІ, які оглянули місце події, ОСОБА_3 перебував біля потерпілої. Кармана для зупинки автобуса не має, автобус зупиняється прямо на проїжджій частині дороги. За два метри від дороги асфальтований тротуар. Жінка, на якій була довга біла куртка та чорні штани, лежала на узбіччі на тротуарі за метр від асфальтної дороги, автобус стояв далі метрів за 5 та їй надавав допомогу фельдшер, який розрізав їй штани та обробляв рану нижче коліна, крові не було. Жінка розмовляла по телефону з чоловіком. Він допомагав покласти жінку на ноші та на швидкій поїхали до лікарні. Приїхавши до лікарні, допоміг занести жінку до кабінету рентгену. Коли жінку привезли до лікарні, її чоловік попросив кошти, оскільки не мав їх з собою. Для надання першої допомоги він особисто придбав медикаменти та віддав їм. На придбання медикаментів був чек, він надав його ОСОБА_12 , який повідомив, що поверне кошти, коли приїдуть доньки. Кошти з ОСОБА_12 не вимагав та більше допомоги не надавав. Жінці зробили рентген ноги, він при цьому був присутній, переломів не було, була лише невелика рана. Працівники ДАІ також приїздили до лікарні через 15-20 хвилин як до лікарні привезли ОСОБА_10 і вона написала заяву (надала розписку) про те, що вона по своїй необережності впала та поранила ногу, тоді працівники ДАІ поїхали.
Потім він поїхав на місце події. Працівники ОСОБА_19 автобус, перевірили водія, документи всі були в порядку (посвідчення водія, шляховий лист, ліцензія, ліцензійна картка), водій вранці проходив огляд медиком та механіком, що зазначено в шляховому листі, ніяких зауважень не було. Автобус оглянули двічі, він був трохи брудний, ніяких слідів не виявили. Працівники ДАІ склали протокол, приблизно 15.00 год. відпустили водія та повідомили, що його вини не має.
Зауважив, що особисто бачив як ОСОБА_12 приносив начальнику ДАІ заяву про те, що водій автобуса не винен, а з ОСОБА_10 взагалі не розмовляв та не просив її написати заяву про те, що вона впала до погребу.
Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що навесні, років 6 тому, вранці вона тягла воду з криниці та побачила, що стоїть автобус на проїжджій частині. Вона планувала їхати в обід, але автобус стояв, гадала зламався, тому вийшла запитати чи буде їхати в обід. Побачила, що біля автобуса стоять люди. Вона побачила потерпілу, яку знала і яка лежала на узбіччі з боку від автобуса. Остання попросила її, щоб занесла сумку до її матері, оскільки їй було погано. На нозі у ОСОБА_21 була рана, звідки вона взялася їй не відомо. Потім приїхав їх фельдшер ОСОБА_22 , який попросив її допомоги - вона притримувала ногу ОСОБА_21 , поки фельдшер перев'язував її між коліном і ступнею. Потім приїхала швидка, ОСОБА_21 забрали, а вона занесла сумку.
Свідок ОСОБА_23 суду пояснив, що 5 років тому, вранці на маршрутному автобусі, водієм якого був ОСОБА_3 , їхав на роботу. Він сидів на пасажирському кріслі навпроти водійського крісла, правим боком відносно руху автобуса, лицем до водія. На вул. Перемоги в автобус сіла ОСОБА_10 їхати на с. Несваткове. Коли автобус зупинився, ОСОБА_10 вийшла, закрились двері та автобус почав рухатися, але зупинився. Коли вийшли, ОСОБА_10 лежала напроти задніх коліс автобуса, близько метра від автобуса. Викликали лікаря, який зробив перев'язку, а потім приїхала швидка та ОСОБА_10 поклали на ноші і повезли до лікарні. Потерпіла сама не вставала, не ходила, не скаржилася на біль. Також, були працівники поліції, декілька чоловік (2-3), робили заміри, у нього пояснень не відбирали. Автобус далі по маршруту не їхав.
Свідок ОСОБА_24 суду пояснив, що працює фельдшером Несватківського ФАПу. Вранці на початку 08.00 год. в квітні місяці до нього прибіг хлопець ОСОБА_25 та повідомив, що травмувалася жінка. Він приїхав на місце та побачив, що лежить жінка, яка намагалася розмовляти по мобільному телефоні, потерпіла не повідомляла що з нею трапилося, він її не запитував. Автобус стояв на асфальті, потерпіла лежала перпендикулярно автобусу, трохи позаду автобуса. Він почав надавати допомогу, для чого попросив ОСОБА_26 допомогти. Зробив перев'язку, укол. Було дві рани, нижче коліна та на коліні. Переломів візуально не бачив, кровотечі як такої не було і загрози життю від кровотечі на той момент не було, була пошкоджена жирова тканина. Потерпіла також вказувала на біль в пальцях правої ноги, однак візуально він там нічого не бачив. Допомогу надавав приблизно 15-20 хвилин, потім приїхала швидка та він допоміг занести жінку до карети швидкої.
Свідок ОСОБА_27 суду пояснив, що років 6 тому (квітень 2014), точної дати не пам'ятає, виїздив на виклик, сталася ДТП, внаслідок якої збили автобусом потерпілу. На місці події знаходився ОСОБА_24 , який надавав першу допомогу. Жінка лежала позаду автобуса. На скільки він пам'ятає у жінки був перелом бедра та рвані рани, які могли бути від ДТП. Стан потерпілої був середньої тяжкості, вона розмовляла, була в свідомості та казала, що болить таз, нога. Остання була важка, її клали на ноші та в машину швидкої четверо осіб. По прибуттю в лікарню вони передали жінку на приймальний покій, де вже потім її направили на рентген. Про пригоду він повідомляв начальника ДАІ.
Свідок ОСОБА_28 суду пояснила, що навесні 4-5 років тому вона їхала автобусом, сиділа в автобусі за водієм. На зупинці з автобуса вийшла жінка, а до автобуса зайшло декілька осіб. Облаштованої зупинки там не має, автобус лише щоразу зупиняється на тому місці. Крім тої жінки з автобуса ніхто не виходив. Автобус почав рушати та почула крики, що зачепили жінку і автобус зупинився. Зупинити попросила два хлопчики, вони виходили з автобуса, викликали швидку. Спочатку з автобуса не виходила, сиділа в автобусі хвилин 15, а потім, коли вийшла з автобуса, побачила жінку, що лежала під узбіччям на траві ближче до задньої частини автобуса. Приїхав їх фельдшер ОСОБА_24 та надавав першу допомогу. Казали, що жінка мала рани на нозі, сама не бачила, їй не можна було підніматися. Також, жінка телефонувала чоловіку.
Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується також зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими у судовому засіданні доказами:
- даними витягу з Єдиного Реєстру досудових розслідувань, згідно якого до ЄРДР 21.05.2014 за № 12014120310000322 внесено відомості про кримінальне правопорушення, яке попередньо кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме: 09.04.2014 близько 07:20 год. ОСОБА_3 , здійснюючи регулярні перевезення за маршрутом Олександрівка-Несваткове, на автобусі ПАЗ - 4234, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку навпроти будинку № 25 по вул. Друга в с. Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області, для висадки/посадки пасажирів. Перед початком руху не переконався у безпеці маневру, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 з подальшим переїздом її ноги правими колесами. У результаті ДТП пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження від яких померла в Кіровоградській обласній лікарні (том 1 а.к.п. 1);
- паспортом № 304 від 30.08.2010 автобусного маршруту регулярних перевезень приміського, який працює у звичайному режимі Олександрівка-Несваткове перевізником ФОП ОСОБА_11 (том 1 а.к.п 21);
- даними розкладу руху автобусів Олександрівка-Несваткове (том 1 а.к.п. 22);
- даними Акту відповідності паспорта автобусного маршруту Олександрівка-Несваткове умовам перевезень, згідно яких матеріали та дані, які містяться в паспорті, відповідають фактичним параметрам маршруту, вимогам безпеки та умовам перевезень пасажирів (том 1 а.к.п. 25);
- посвідченням водія серія НОМЕР_2 від 10.05.2000, згідно якого ОСОБА_3 дозволено керувати транспортними засобами, зокрема категорії D (автомобілі, які призначені для перевезення пасажирів і мають більше восьми сидячих місць, крім сидіння водія) (том 1 а.к.п. 27);
- заявою про залучення до провадження як потерпілого ОСОБА_10 від 16.06.2014, згідно якої 09.04.2014 водій автобуса сполученням Олександрівка-Несваткове на зупинці не вибрав безпечну швидкість руху та на неї здіснив наїзд в с. Несваткове Олександрівського району (том 1 а.к.п. 33);
- даними дорожнього листа серія 2-1 АП № 445101 від 09.04.2014, згідно яких автобус ПАЗ 4234, номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив виїзд із АТП о 07 год. за маршрутом Олександрівка-Несваткове (том 1 а.к.п. 60);
- даними протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00365-01118-14 від 05.03.2014, згідно яких транспортний засіб ПАЗ 4234, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після технічного контролю визнано технічно справним (том 1 а.к.п. 64);
- довідкою фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 № 15 від 15.09.2014, згідно якої 09.04.2014 рейс приміського сполучення Олександрівка - Несваткове виконувався автобусом марки ПАЗ 4234, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій - ОСОБА_3 (том 1 а.к.п. 66);
- висновком експерта № 578 від 16.10.2014, згідно якого: «согласно медицинской карты стационарного больного № 1232/238/97 Александровской ЦРБ на имя ОСОБА_10 известно, что на момент поступления последней в стационар имелись телесные повреждения в виде обширных размозженных ран нижней трети левого бедра и подколенной области по задней и задненаружной поверхности, гематомы мягких тканей нижней трети левого бедра и подколенной области, перелом 1 пальца правой стопы. Указанные телесные повреждения, вероятно, могли образоваться в результате травмирующего контакта с тупым объектом. Более конкретно судить о характере и механизме образования телесных повреждений не представляется возможным, в виду отсутствия судебно-медицинских данных. Телесные повреждения в виде разоженных ран нижней трети левого бедра и подколенной области и перелома 1 пальца правой стопы в совокупности у живых лиц имеют признаки тяжких телесных повреждений по критерию опасности для жизни в своем клиническом течении и состоят в причинной связи с наступлением смерти. Причиной смерти ОСОБА_10 явилась септицемия, развившаяся вследствии нагноения обширных размозженных ран нижней трети левого бедра и подколенной области, о чем свидетельствуют данные судебно-медицинской экспертизы трупа и данные судебно-гистологической экспертизы - наличие послеоперационной раны с признаками некроза мягких тканей культи, увеличенные лимфатические узлы, септическое состояние селезенки, малокровие внутренних органов. Каких-либо сведений, в предоставленной медицинской документации, о заборе крови на наличие алкоголя, не обнаружено» (том 1 а.к.п. 85-88);
- даними мультизрізової комп'ютерної томографії від 11.06.2014, згідно висновку якої у ОСОБА_10 було встановлено: «КТ-признаки диффузного дисцикуляторного поражения головного мозга, кисты прозрачной перегородки. Сфеноидит. Правосторонний одонтогенный гайморит. КТ-признаки двухсторонней полисегментарной пневмонии, двухстороннего гидроторакса. Малый асцит. Новообразование антрального отдела желудка? Ампутационная культя левого бедра с признаками осложнённой п/о раны» (том 1 а.к.п. 144);
- даними мультизрізової комп'ютерної томографії від 28.04.2014, згідно висновку якої у ОСОБА_10 було встановлено: «МСКТ-признаки разможённых ран левой нижней конечности. Атеросклероз сосудов» (том 1 а.к.п. 146);
- даними протоколу огляду предметів від 13.10.2014, згідно якого оглянуто компакт-диск (CD+RW) «Esperanza creating space for your dreams CD-RW 700 mb 80 min х8 х10 х12 high capacity» на якому міститься відеозапис в приймальному відділенні Олександрівської ЦРЛ зафіксованих тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_10 (том 1 а.к.п. 151);
- довідкою Олександрівської селищної ради № 3995 від 22.10.2014, згідно якої ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.к.п. 245);
- даними журналу викликів на дому, зігдно якого під № 576 09.04.2014 здійснено виклик ОСОБА_10 в с. Несваткове о 7 год. 30 хв. - 8 год. 10 хв. з діагнозом рвані рани лівої гомілки, перелом кісток гомілки, забій правої стопи; проведено обробку ран, асептична пов'язка, направлена до ЦРЛ, застосовано кетарал 1,0 в/м (том 2 а.к.п. 11-13);
- висновком експерта № 240 від 11.12.2015, згідно якого при зверненні за медичною допомогою та при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 були виявлені наступні тілесні ушкодження: обширні рани задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, розтрощенням м'яких тканин та наявністю гематом; перелом 1-го пальця правої стопи; підшкірні гематоми передньо-внутрішньої поверхні правої гомілки в нижній третині. Враховуючи дані медичної документації, слід вважати, що ушкодження виникли від дії тупих предметів незадовго до звернення за медичною допомогою, тобто могли бути спричинені 09.04.2014. Обширні рани задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, розтрощенням м'яких тканин та наявністю гематом супроводжувались розвитком травматичного шоку 3-го ступеня і мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя; між травмою лівої нижньої кінцівки та смертю є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Перелом 1-го пальця правої стопи спричинив тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день і за цією ознакою має ознаки тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості та в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю не перебуває. Підшкірні гематоми передньо-внутрішньої поверхні правої гомілки в нижній третині мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цією ознакою мають ознаки ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень та в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю не перебувають. Смерть ОСОБА_10 настала від важкої травми лівої нижньої кінцівки-обширних ран задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, розтрощенням м'яких тканин, які супроводжувались їх інфікуванням, нагноєнням та ускладнились розвитком сепсису. Безпосередньою причиною смерті слід вважати сепсис - важкий стан, обумовлений потраплянням в кров та м'які тканини збудників інфекції, в побуті так зване «зараження крові». Приймаючи до уваги характер тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 , а також характер виявлених пошкоджень на взутті, слід вважати, що дані ушкодження укладаються в картину ДТП. Характер тілесних ушкоджень в області нижньої кінцівки у ОСОБА_10 , а саме: обширність, відшарування шкіри, лівого стегна та гомілки, розтрощення м'яких тканин - свідчить про механізм їх виникнення - стиснення між тупими предметами (колесом і твердим покриттям). Такий механізм міг мати місце при переїзді колесом (-ами) транспортного засобу. Враховуючи локалізацію ран на задньо-зовнішній поверхні лівого стегна та лівої підколінної області, а також наявність на підошовній поверхні обох черевик ділянок свіжих потертостей, які були утворені при терті по слідоутворюючій поверхні в напрямку спереду назад щодо умовно вертикального положення тіла потерпілої, слід вважати що ОСОБА_10 була звернена лівою задньо-бічною поверхнею тіла до рухаючогося транспортного засобу або знаходилась в положенні близькому до такого; при цьому обидві її нижні кінцівки були опорними, тобто вона знаходилась в статичному положенні. Враховуючи характер та механізм утворення тілесних ушкоджень (дія тупих предметів) у ОСОБА_10 та пошкоджень на взутті (перерозтягнення, перерозтягнення від зачепу, тертя по слідоутворюючій поверхні, дія твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею) слід вважати, що вірогідність їх виникнення при падінні з висоти власного росту, в погріб, на предмети, розташовані біля рівня земної поверхні виключається. Погіршення стану здоров'я та подальше настання смерті ОСОБА_10 закономірно обумовлені характером, локалізацією та об'ємом спричинених тілесних ушкоджень, а не застосованим до неї лікуванням (том 2 а.к.п. 55-106);
- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 16.03.2016 за участю свідка ОСОБА_17 та фототаблицями, згідно якого остання 09.04.2014 перебувала пасажиром маршрутного автобуса. Вказала, що з автобуса вийшла жінка та пішла в безпосередній близькості до автобуса біля краю проїздної частини, рухалася прямо по ходу руху автобуса. Коли автобус розпочав рух жінка знаходилася попереду автобуса. Потім автобус рушив та пішоід пропав з поля зору та почула крик і автобус зупинився. Встановлено, що пішохода-статиста добре видно з робочого місця водія (том 2 а.к.п. 122-130);
- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 16.03.2016 за участю свідка ОСОБА_20 та фототаблицями, згідно якого остання вказала, що в квітні 2014 вона перебувала на території свого домоволодіння та почула крик жінки, коли вийшла з двору побачила автобус, який стояв біля правого краю проїзної частини та жінки, яка лежала на узбіччі позаду автобуса. Проведеними замірами встановлено, що потерпіла знаходилася на відстані 0,5 м до краю та на відстані 0,9 м до задньої осі автобуса та 5,5 м до заїзду до домоволодіння ОСОБА_29 (том 2 а.к.п. 139-143);
- даними трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 08.01.2014, згідно яких ОСОБА_3 працював водієм автобуса - водієм а/т засобів у фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 (том 2 а.к.п. 148);
- довідкою Кіровоградської обласної лікарні від 21.03.2016 № 1395/01-19/06, згідно якої ОСОБА_10 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Кіровоградській обласній лікарні у травматологічному відділенні № 2 з 15.04.2014 по 02.06.2014, 02.06.2014 переведена до опікового відділення, де знаходилася на лікуванні по 30.06.2014 (том 2 а.к.п. 153);
- даними висновку експерта № 491 судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи від 21.03.2016, згідно яких дії водія автобуса ПАЗ 4234 ОСОБА_3 , що мали бути спрямовані на забезпечення безпеки та уникнення ДТП регламентувались вимогами п.п. 2.3 (б) і (д) та 10.1 ПДР. Аналізуючи умови, що передували ДТП, вбачається очевидним, що за умови виконання вимог п. 2.3 (б) і (д) та 10.1 ПДР, тобто уважно стежачи за дорожньою обстановкою та дотримуючись умов безпеки на початку руху, водій автобуса ПАЗ 4234 ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути наїзду на людину (на ОСОБА_10 ), що перебувала в нерухомому стані праворуч на траєкторії руху автобуса. Невідповідність дій водія автобуса ПАЗ 4234 ОСОБА_3 вимогам пп.2.3 (б) і (д) та 10.1 ПДР перебувають в причинному зв'язку з ДТП, що сталася (том 2 а.к.п. 160-162).
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази, а саме: показання потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , вищевказані матеріали кримінального провадження - взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, що підлягають доказуванню. Жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання перелічених вище доказів недопустимими відсутні. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об'єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст. 85, 94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з'ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та прийшов до висновку, що обвинуваченим ОСОБА_3 порушено правила безпеки дорожнього руху як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Такий висновок судом зроблений поза розумним сумнівом.
А отже, враховуючи зазначене вище, вина обвинуваченого ОСОБА_3 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а тому суд кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
При призначенні ОСОБА_3 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винуватого, обставини, які пом?якшують та обтяжують покарання.
Так, ОСОБА_3 вчинив злочин, який віднесено до категорії тяжкого злочину.
Як особа, обвинувачений ОСОБА_3 не працює, розлучений, за місцем реєстрації проживання характеризується позитивно (том 1 а.к.п. 248, том 2 а.к.п. 185, 192), за місцем проживання без реєстрації компроментуючими матеріалами відносно нього селищна рада не володіє (том 2 а.к.п. 191), за попереднім місцем роботи в ПП ОСОБА_11 характеризується позитивно (том 1 а.к.п. 67), раніше не судимий (том 2 а.к.п. 183-184), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (том 1 а.к.п. 250-251, том 2 а.к.п. 193-194), має неповнолітнього сина 2004 року народження (том 1 а.к.п. 249, том 2 а.к.п. 186), неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху (том 2 а.к.п. 198-199).
Обставин, які пом?якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке буде справедливим та необхідним у даному випадку, а також відповідатиме меті покарання та запобігатиме вчиненню обвинуваченим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, або звільнення від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, оскільки ст. 69 КК України вимагає наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, однак у даному кримінальному обставин, які пом?якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено. Окрім цього, з урахуванням того, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, особу винного, який вину у вчиненні злочину визнав по закінченню судового розгляду провадження, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, не вчиняв дій щодо надання допомоги потерпілій, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позицію потерпілих, застосування положень ст. 75 КК України є неможливим.
Разом з тим, у судовому засіданні захисник та обвинувачений звернулися із клопотанням про звільнення останнього від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки він на момент набрання Законом чинності та на даний час має на утриманні неповнолітню дитину, відносно якої не позбавлений батьківських прав, вчинив необережний злочин, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 КК України, законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
Згідно ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні», особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.
Пунктом в) статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.
Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 має (і на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році») на утриманні неповнолітню дитину - сина ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно якого не позбавлений батьківських прав (том 6 а.с.п. 162-165).
Відповідно до п. «е» ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», амністія не застосовується до осіб, зазначених у ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб, яких засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (ч. 2 ст. 286 КК України).
Матеріалами кримінального провадження також встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за відсутності будь-яких обтяжуючих обставини, тобто на момент вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, він не перебував.
Згідно рекомендацій, викладених у постанові № 14 Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за статтею 286 КК України настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його смерть.
Отже, злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином, вчиненим з необережності, і підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році».
Крім цього, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, тому амністія до нього раніше не застосовувалася.
Згідно ст. 13 Закону України «Про амністію у 2016 році», його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.
ОСОБА_3 вчинив злочин 09.04.2014, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році».
А тому, суд приходить до висновку, що останній підлягає звільненню від відбування призначеного йому основного та додаткового покарання в силу п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII від 22.12.2016.
Суд роз'яснює обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки застосування амністії, а саме, про те, що в подальшому протягом наступних десяти років амністія до нього не може бути застосована.
У даному кримінальному провадженні потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ФОП « ОСОБА_11 » (далі ФОП « ОСОБА_11 ») та ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» (далі ПрАТ «УПСК») заявлено цивільний позов з вимогами про стягнення (після уточнень):
- з ПрАТ «УПСК» на користь потерпілої ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 5300 грн. і 265 грн. моральної шкоди; на користь потерпілої ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 5 000 грн.; на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 100 000 грн. шкоди завданої життю і здоров'ю та 2500 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_31 5000 грн. моральної шкоди;
- з відповідача ФОП « ОСОБА_11 » на користь ОСОБА_5 299 735 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 295 000 грн.; на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 32382,74 грн. матеріальної шкоди та 247 500 грн. моральної шкоди, всього 279 882,74 грн.; на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_31 245 000 грн. моральної шкоди.
Щодо вимог позивачів про стягнення на їх користь, як правонаступників за цивільними позовами ОСОБА_12 та ОСОБА_31 , з ПрАТ «УПСК» та ФОП « ОСОБА_11 » моральної шкоди суд відмічає наступне.
ОСОБА_31 подано цивільний позов у якому остання просила стягнути з ФОП « ОСОБА_11 » моральну шкоду в сумі 250000 грн. (т. 1 а.с.п. 83-86).
ОСОБА_12 подано цивільний позов у якому останній просив стягнути з ФОП « ОСОБА_11 » моральну шкоду у розмірі 247 500 грн., з ПАТ «УПСК» шкоду завдану життю і здоров'ю в сумі 100000 грн. та моральну шкоду в сумі 2500 грн. (т. 1 а.с.п. 87-92).
Батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є ОСОБА_12 та ОСОБА_10 (т. 1 а.с.п. 160-161).
Згідно актового запису про смерть № 5 від 18.09.2017, ОСОБА_31 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; згідно актового запису про смерть № 152 від 01.08.2017, ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 3 а.с.п. 142-143).
Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 12.12.2017 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залучено як правонаступників за позовом ОСОБА_31 до з ФОП « ОСОБА_11 » та за позовом ОСОБА_12 до ФОП « ОСОБА_11 » і ПрАТ «УПСК» (т. 3 а.с.п. 168-169).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права.
Тобто, на момент звернення до суду з цивільними позовами ОСОБА_12 та ОСОБА_31 мали особисті немайнові права - відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті ОСОБА_10 . Однак, моральна шкода відшкодовується безпосередньо особі, яка зазнала фізичних або моральних страждань, а тому, у зв'язку зі смертю ОСОБА_12 та ОСОБА_31 зобов'язання по
відшкодуванню моральної шкоди припиняються відповідно до ст. 1219
ЦК України, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У зв'язку з вищевикладеним, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на мають право на відшкодування моральної шкоди, як правонаступники ОСОБА_12 та ОСОБА_31 , а тому у задоволенні вимог про стягнення з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 2500 грн. моральної шкоди, та як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_31 5000 грн. моральної шкоди; з ФОП « ОСОБА_11 » на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 247 500 грн. моральної шкоди, та як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_31 245 000 грн. моральної шкоди, необхідно відмовити. Окрім того, ОСОБА_31 вимоги до ПрАТ «УПСК» взагалі не заявлялися.
Щодо вимог позивачів про стягнення на їх користь з ПрАТ «УПСК» та ФОП « ОСОБА_11 » моральної та матеріальної шкоди суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).
Судом встановлено, що під час події ДТП, яка відбулася 09.04.2014, внаслідок якої ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження від яких у подальшому наступила її смерть, ОСОБА_3 , який визнав повністю свою вину і вина якого доведена під час судового розгляду, перебував у трудових відносинах з ФОП « ОСОБА_11 », згідно трудового договору від 08.01.2014, та виконував трудові обов'язки (т. 1 а.к.п. 22, 60, 66, т. 2 а.к.п. 148).
Отже, шкода (в тому числі і моральна), завдана з вини ОСОБА_3 повинна відшкодовуватися ФОП « ОСОБА_11 ».
Разом з тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц
(провадження № 14-176цс18).
З матеріалів провадження встановлено, що відповідальність ФОП « ОСОБА_11 » застрахована у ПрАТ «УПСК», згідно полісу № АС/7181792 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.02.2014. Відповідно до даного полісу, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю 100000 грн., за шкоду заподіяну майну 50000 грн. (т. 1 а.к.п. 61).
За таких обставин, обов'язок по відшкодуванню шкоди у даному випадку покладається саме на ПрАТ «УПСК», як на страховика ФОП « ОСОБА_11 » та у межах ліміту відповідальності страховика, а обсяг відповідальності ФОП « ОСОБА_11 » обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Представник ПрАТ «УПСК» у своїх запереченнях просив відмовити у задоволенні позову з підстав неподання заяви про страхове відшкодування впродовж передбачених п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте суд не погоджується з такими доводами представника.
Так, положення ч. 1 ст. 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до Моторного (транспортного) страхового бюро України (у даному випадку до страхувальника ПАТ «УПСК») як юридичної особи, на яку статтею 41 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено обов'язок відшкодування такої шкоди.
Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України (у даному випадку до страхувальника ПрАТ «УПСК») про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ України (у даному випадку до страхувальника ПрАТ «УПСК») із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є обов'язковим.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).
За таких підстав, з ПрАТ «УПСК», у межах ліміту відповідальності страховика, на користь потерпілої ОСОБА_5 підлягає стягненню матеріальна шкода в сумі 5300 грн. та 265 грн. моральної шкоди; на користь потерпілої ОСОБА_6 моральна шкода в сумі 5000 грн. та на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 100 000 грн. шкоди завданої життю і здоров'ю.
У своїх позовних вимогах потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з ФОП « ОСОБА_11 » просили стягнути на їх користь, як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 32382,74 грн. матеріальної шкоди.
Як зазначалося вище, обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається саме на ПрАТ «УПСК», як на страховика ФОП « ОСОБА_11 » та у межах ліміту відповідальності страховика, а обсяг відповідальності ФОП « ОСОБА_11 » обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Сума матеріальної шкоди, яку просять стягнути позивачі з ФОП « ОСОБА_11 » не перевищує ліміту відповідальності страховика, а тому обов'язок по відшкодуванню 32382,74 грн. матеріальної шкоди має бути покладено саме на ПрАТ «УПСК».
У той же час, позивачами зазначеної вимоги до ПрАТ «УПСК» не заявлялося, а суд вирішує цивільний позов лише у межах заявлених позовних вимог.
Відтак, у задоволенні позовних вимог потерпілих до ФОП « ОСОБА_11 » про стягнення на їх користь, як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 32382,74 грн. матеріальної шкоди, необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача ФОП « ОСОБА_11 » на користь ОСОБА_5 299 735 грн. моральної шкоди та на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 295 000 грн., суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Під час вирішення позовних вимог у цій частині, суд також вважає можливим застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.
Суд приходить до висновку про наявність у потерпілих протягом тривалого періоду часу моральних страждань і переживань, оскільки останні, у зв'язку з протиправною поведінкою обвинуваченого, втратили матір, що призвело до істотних змін в їх житті. Усі ці обставини негативно позначилися на моральному стані потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Тому, у зв'язку з характером і глибиною душевних, емоційних, моральних страждань, які перенесли потерпілі, їх тривалістю, ґрунтуючись на принципах розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що з ФОП « ОСОБА_11 » на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає стягненню моральна шкода в розмірі по 200000 гривень на кожну.
Отже, враховуючи вищевикладене, цивільний позов потерпілих підлягає задоволенню частково.
Представник цивільного відповідача ФОП « ОСОБА_11 » просила відмовити у задоволенні вказаного цивільного позову повністю, посилаючись на те, що докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження та які досліджувалися судом, не підтверджують винуватість ОСОБА_3 у інкримінованому йому злочині, вони є не належними та не допустимими.
Згідно ч. 3 ст. 63 КПК України, представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє, а згідно ч. 3 ст. 62 КПК України, цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
Обвинувачений ОСОБА_3 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав, учасниками судового провадження, і насамперед стороною захисту, під сумнів докази винуватості ОСОБА_3 не ставилися, клопотання про їх визнання не належними та не допустимими не заявлялися, у тому числі і представником цивільного відповідача, а суд не вбачає підстав для визнання таких доказів не належними та не допустимими з власної ініціативи.
Тому, підстави, з яких представник цивільного відповідача просить відмовити у задоволенні позову потерпілих, не можуть слугувати підставами для відмови у його задоволенні, а інших підстав, які стосуються безпосередньо цивільного позову і можуть бути підставами для відмови у його задоволенні, представник цивільного відповідача не навела.
У даному кримінальному провадженні прокурором в інтересах держави в особі Олександрівської центральної районної лікарні Кіровоградської області та Кіровоградської обласної лікарні до ОСОБА_3 заявлено цивільний позов у якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь Олександрівської центральної районної лікарні Кіровоградської області витрати, понесені на лікування потерпілої ОСОБА_10 на загальну суму 231,91 грн. та на користь Кіровоградської обласної лікарні витрати, понесені на лікування потерпілої ОСОБА_10 на загальну суму 24310,87 грн.
Як зазначалося вище, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Під час події ДТП ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ФОП « ОСОБА_11 », згідно трудового договору від 08.01.2014, та виконував трудові обов'язки. Отже, шкода (в тому числі і шкода, пов'язана з витратами, понесеними на лікування потерпілої ОСОБА_10 ) повинна відшкодовуватися ФОП « ОСОБА_11 ».
Враховуючи, що позов прокурора пред'явлено до неналежного відповідача, тому у задоволенні його необхідно відмовити.
Враховуючи, що обвинувачений підлягає звільненню від відбування призначеного йому основного та додаткового покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», тому підстави до вжиття заходів забезпечення кримінального провадження відсутні.
Під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні проведено судову інженерно-транспортну (автотехнічну) експертизу, вартість якої складає 1101 грн. 00 коп., а тому дані процесуальні витрати необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави (том 2 а.к.п. 163).
Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 100, 124, 129, 368-371, 373-374, 376, 394-395 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Застосувати до ОСОБА_3 п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
У задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі Олександрівської центральної районної лікарні Кіровоградської області та Кіровоградської обласної лікарні до ОСОБА_3 про стягнення вартості витрат на лікування потерпілого від злочину - відмовити.
Цивільний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ФОП « ОСОБА_11 » та ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5300 (п'ять тисяч триста) гривень і в рахунок відшкодування моральної шкоди 265 (двісті шістдесят п'ять) гривень.
Стягнути з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь потерпілої ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 100000 (сто тисяч) гривень шкоди завданої життю і здоров'ю.
Стягнути з ФОП « ОСОБА_11 » на користь потерпілої ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 (двісті тисяч) гривень.
Стягнути з ФОП « ОСОБА_11 » на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 (двісті тисяч) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні у розмірі 1101 (одна тисяча сто одну) гривню 00 (нуль) копійок.
Речові докази:
- компакт-диск (CD+RW) «Esperanza creating space for your dreams CD-RW 700 mb 80 min х8 х10 х12 high capacity» - зберігати у матеріалах кримінального провадження;
- пару жіночих черевик чорного кольору, куртку жіночу рожевого кольору, амбулаторну картку № 010562 на 89 аркушах - залишити у володінні потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити прокурору та обвинуваченому, а іншим учасникам процесу роз'яснити, що вони мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Олександрівський районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: /підпис/ ОСОБА_1
Згідно з оригіналом.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Судове рішення станом на «___»__________20___ набрало законної сили.
Оригінал судового рішення знаходиться у матеріалах справи №397/541/16-к.
Суддя Олександрівського районного суду
Кіровоградської області ОСОБА_1
Копію засвідчено «___»_____________20___ .