22 вересня 2020 р. Справа № 480/4209/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за виконання службових обов'язків під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у вихідні, неробочі та святкові дні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за виконання службових обов'язків під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у вихідні, неробочі та святкові дні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 72 Кодексу законів про працю України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Проте, під час проходження військової служби позивачу відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за виконання службових обов'язків під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у вихідні, неробочі та святкові дні.
Ухвалою суду від 14.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.07.2020 відповідачем подано відзив, у якому він, не погоджуючись із позовними вимогами, зазначає, що враховуючи те, що порядок компенсування виконання службових обов'язків військовослужбовців у святкові, вихідні та неробочі дні шляхом надання днів відпочинку врегульовані нормами спеціального законодавства, а тому підстави для застосування положень КЗпП України відсутні.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25.12.2015 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом під час мобілізації. Службу проходив у складі в/ч НОМЕР_2 (з 01.06.2017 - в/ч НОМЕР_1 ) (а.с. 3).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 4 від 04.01.2018 позивач був звільнений у запас відповідно до підпункту «і» пункту і частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовець який уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом, та не висловив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, з 04 січня 2018 року (а.с. 4).
За час проходження служби у в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 приймав участь безпосередньо у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій обл., а саме: з 25.12.2015 по 03.03.20l6, 3 l8.03.20l6 по 30.06.2016, з 31.08.20l6 по 01.10.20l6, з 06.10.2016 по 20.01.2017 та з 14.03.2017 по 06.04.2017, з 11.04.2017 по 27.07.2017, з 16.08.2017 по 10.11.2017, з 22.11.2017 по 04.01.2018, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 № 03 від 04.01.2018 (а.с. 5).
Під час проходження служби у в/ч НОМЕР_1 нарахування та виплата грошової компенсації за виконання службових обов'язків у вихідні, неробочі та святкові дні, позивачу не здійснювалось.
Зазначена обставина відповідачем не заперечується.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абз.2 ст.12 цього Закону, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Суд зазначає, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ).
Так, згідно із абз.2-3 ст.199 Статуту ЗСУ, для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Відповідно до абз.1-2 ст. 203 Статуту Збройних Сил України, вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Відповідно до п. 3 розділу II Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 № 27, в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Крім цього, відповідно до п. 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розділом XXXI Порядку № 260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вищенаведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
При цьому, військовослужбовцям, які виконують службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за виконання службових обов'язків під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду у вихідні, неробочі та святкові дні та зобов'язання Військової частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко