09 вересня 2020 року м. Рівне №460/3494/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Н.З. Минько та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Цісар Ірина Валентинівна,
відповідача: представник Земляк Ярослава Іванівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДержавної установи "Городищенська виправна колонія (№96)"
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)", в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" по застосуванню до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, зміні умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки, згідно ст. 101 КВК України, вирішення питання подання матеріалів до суду для встановлення відносно засуджених адміністративного нагляду при звільненні по відбуттю строку кримінального покарання, оформлене протоколом № 3 від 05.02.2020, в частині відмови йому в застосуванні пільги, передбаченої ст. 101 КВК України, як такого, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України та зобов'язати Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" вирішити питання щодо зміни умов тримання ОСОБА_1 ..
Згідно з позовною заявою і поясненнями представника позивача наданими у судовому засіданні 05.02.2020 комісією відповідача було ухвалено рішення про відмову йому в застосуванні пільги, передбаченої ст. 101 КВК України, а саме: переведення із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання. З таким рішенням він не погоджується вважає, що воно прийнято без врахування всіх обставин, які мають значення для його винесення, а тому не відповідає критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України та є протиправним. Зокрема, зазначив, що комісією, яка ухвалювала рішення були проігноровані факти, що за час відбуття покарання він опанував професію токаря, сумлінно працює, отримував заохочення від адміністрації, останнім часом до дисциплінарної відповідальності не притягався, підтримує соціальні зв'язки, а також бере участь у виховних програмах установи. Зауважив, що на його думку, спірне рішення прийнято поверхово і однобічно на основі суб'єктивної характеристики наданої колонією без детального дослідження його особистісних якостей, а також без врахування об'єктивних обставин зазначених вище. З наведеного просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 25.05.2020 позовна заява була залишена без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув.
Ухвалою суду від 09.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі та встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
У строк встановлений судом, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому покликається на те, що рішення прийнято відповідачем в межах та у спосіб, що визначені законодавством та на підставі оцінки поведінки засудженого під час відбування покарання, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Зауважила, що норма про застосування пільги, передбачена статтею 101 КВК України не є для відповідача імперативною, а тому комісія, розглядаючи таке питання ухвалює рішення на власний розсуд. У цьому конкретному випадку враховувалось те, що позивач 22 рази притягався до дисциплінарної відповідальності за порушення режиму відбування покарань, що свідчить про його небажання виправитись. Також оцінювалась його посередня характеристика і те, що він перебуває на профілактичному обліку в колонії, як особа схильна до вживання та розповсюдження наркотичних та одурманюючих речовин. Тому відповідачем при винесенні спірного рішення враховані всі обставини, які слід було проаналізувати для його ухвалення. З тих підстав просив у позові відмовити.
Ухвалою суду від 08 липня 2020 року закрито підготовче засідання і призначено розгляд справи по суті на 09 вересня 2020 року.
У судовому засіданні 09.09.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину ухваленого рішення.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.
Матеріалами справи стверджується і сторони не заперечують, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі строком на десять років в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» у звичайних жилих приміщеннях максимального рівня безпеки.
Відповідно до довідки про наявність дисциплінарних стягнень та заохочень у позивача вбачається, що він двадцять два рази притягався до дисциплінарної відповідальності (останній раз 15.06.2018) і до нього протягом 2019 року було застосовано два заохочення. На дату ухвалення спірного рішення всі зазначені дисциплінарні стягнення були погашені (а. с. 52-54). Більшість з цих стягнень було накладено на засудженого за порушення правил внутрішнього розпорядку установи, зокрема: невиконання команди «Підйом» і куріння у невстановленому місці. За порушення режиму пов'язані з вживанням наркотичних та одурманюючих речовин позивач протягом строку відбування покарання не притягався.
Згідно з характеристикою наданою позивачу установою виконання покарань він за час відбування покарання здобув робітничу професію «токар», працевлаштований за цією професією в ремонтній дільниці, стягнень за виконавчими листами суду не має, бере участь у програмах виховного впливу на засуджених за напрямками: «Підготовка до звільнення», «Знайте свої права і обов'язки» і «Фізкультура і спорт», підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними шляхом листування, отримує від них посилки, бандеролі, побаченнями не користується. Зазначено, що за рисами характеру ОСОБА_1 хитрий, у ставленні до інших засуджених не конфліктний, у ставленні до себе вимогливий, за вольовими якостями: цілеспрямований і наполегливий. Перебуває на профілактичному обліку в колонії, як особа схильна до вживання та розповсюдження наркотичних та одурманюючих речовин (а. с. 53-54).
У довідці про стан здоров'я позивача виданої медичною частиною колонії вказано, що він хворіє на ВІЛ-інфекцію, себорейний дерматит, хронічний вірусний гепатит В, хронічний холецистит, гострокінцеві кондиломи статевого члена, а також папіломи підпахвинних впадин (а. с. 32).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» по застосуванню до засуджених, зокрема пільги у виді зміни умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки згідно зі статтею 101 КВК України від 05.02.2020 №3 слухали питання щодо можливості надання такої пільги позивачу. Зазначено, що ОСОБА_1 засуджений до 10 років позбавлення волі, з яких на дату засідання відбув 06 років 06 місяців 12 днів, тобто більше половини призначеного строку відбування покарання, раніше був судимий два рази, працевлаштований на виробництві в ремонтній дільниці токарем, змінні завдання виконує. Вказано, що за час відбування покарання позивач допустив 22 порушення встановленого порядку відбування покарання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Стягнення погашені у встановленому законом порядку. Два рази заохочувався. Засуджений характеризується посередньо. За результатами проведеного засідання комісія дійшла висновку, що позивач не став на шлях виправлення, а тому було ухвалено рішення відмовити позивачу в зміні умов тримання шляхом переведення засудженого до виправної колонії середнього рівня безпеки (а. с. 50-51).
Не погоджуючись із згаданим вище рішенням комісії установи виконання покарань позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Кримінально-виконавчим кодексом України, який є складовою частиною кримінально-виконавчого законодавства України, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно статті 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Положеннями частин 1-4 статті 6 КВК України визначено, що виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
Відповідно до частини 2 статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Згідно з частиною 4 статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Частинами 1,3 статті 100 КВК України визначено, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.
Відповідно до положень частини першої статті 101 КВК України засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання.
З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про можливість застосування такої пільги, як переведення засуджених із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки повинен ґрунтуватися на аналізі даних про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й на даних, щодо особи засудженого в цілому, зокрема: наявності дисциплінарних стягнень і заохочень, ставлення його да праці і навчання, адміністрації установи, інших засуджених, підтримання ним соціальних зв'язків, наявності стягнень з нього коштів на підставі виконавчих листів, а також інших обставин, що його характеризують. При цьому вирішальним є не лише факт відбуття певної частини покарання, а те, що засуджений на день внесення розгляду такого питання став на шлях виправлення.
Суд погоджується з представником відповідача, що стаття 101 КВК України не є імперативною нормою в частині обов'язкового застосування установою наведеної вище пільги. Так, за відповідачем залишається право на власний розсуд вирішувати питання про можливість надання такої пільги щодо кожного засудженого індивідуально.
Проте, таке рішення, на переконання суду, повинно відповідати критеріям встановленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінка надається судом виходячи з протоколу засідання комісії, на якому вирішувалося питання про застосування до ОСОБА_1 пільги у виді зміни умов тримання шляхом переведення його до колонії іншого рівня безпеки, характеристики позивача, а також довідки про наявність у нього дисциплінарних стягнень і заохочень.
Як зазначалось вище, обов'язковими умовами для ухвалення рішення про застосування до засудженого пільги передбаченої статтею 101 КВК України є: відбуття ним не менше половини призначеного строку покарання та об'єктивні обставини, що свідчать про те, що він став на шлях виправлення.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до 10 років позбавлення волі, з яких на дату засідання комісії, на якому ухвалювалось спірне рішення відбув 06 років 06 місяців 12 днів, тобто більше половини призначеного строку відбування покарання. Відтак, на зміну умов тримання згідно зі статтею 101 КВК України він формально міг претендувати з 03.02.2017, що вказано у його характеристиці і не заперечується відповідачем. Разом з тим, щодо оцінки чи став засуджений на шлях виправлення суд зауважує таке.
Із змісту довідки про наявність дисциплінарних стягнень та заохочень у позивача вбачається, що останні майже 2 роки перед засіданням комісії засуджений не притягався до дисциплінарної відповідальності, натомість за цей період мав 2 заохочення за сумлінне ставлення до праці у виді подяк від адміністрації установи. Водночас всі попередні стягнення накладались за незначні порушення, а саме: порушення правил внутрішнього розпорядку установи, зокрема, невиконання команди «Підйом» і куріння у невстановленому місці та є погашеними. За порушення режиму пов'язаними зі вживанням наркотичних та одурманюючих речовин позивач протягом строку відбування покарання не притягався.
Також суд бере до уваги обставини, що за час відбування покарання позивач здобув робітничу професію «токар», працевлаштований за цією професією в ремонтній дільниці, завдання по роботі виконує, стягнень за виконавчими листами суду не має, бере участь у програмах виховного впливу на засуджених за напрямками: «Підготовка до звільнення», «Знайте свої права і обов'язки» і «Фізкультура і спорт», підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними, що свідчить про його прагнення до виправлення.
З наведеного суд вважає, що позивач своєю поведінкою і ставленням до праці, довів те, що він став на шлях виправлення, що є необхідною умовою для переведення його в колонію нижчого рівня безпеки.
При цьому суд наголошує, що всі обставини, які враховуються при ухвалення рішення суб'єктом владних повноважень, мотиви його прийняття, мають зазначатися в самому рішенні. Без зазначення у протоколі засідання комісії відомостей про обґрунтування підстав для висновку, що засуджений ОСОБА_1 не став на шлях виправлення, такі твердження відповідача є припущеннями.
В протоколі засідання відсутні будь-які відомості щодо надання Кваліфікаційною комісією оцінки таких обставин, як здобуття позивачем професії, його сумлінної роботи і наявності у нього заохочень за час, який передував засіданню та їх врахування чи неврахування при ухваленні рішення. Зазначення у ньому лише загальних фраз про негативні риси особи засудженого ОСОБА_1 за відсутності інформації про здійснення Комісією будь-яких дій щодо детального дослідження цих відомостей свідчить, що такі дії при ухваленні спірного рішення не вчинялися, а вказані вище обставини щодо поведінки і праці позивача залишилися поза увагою комісії відповідача.
Так, комісією фактично до уваги прийнято лише інформацію, яка негативно характеризує позивача, що свідчить про однобічність ухваленого нею рішення.
З наведеного, суд дійшов висновку, що Кваліфікаційною комісією при ухваленні спірного рішення не враховані всі обставини, що мали суттєве значення для його прийняття, а тому воно є необґрунтованим і не відповідає критеріям встановленим частиною другою статті 2 КАС України
Отже, рішення відповідача оформлене протоколом № 3 від 05.02.2020 року, в частині відмови ОСОБА_1 в застосуванні пільги, передбаченої ст. 101 КВК України є протиправним і підлягає скасуванню у судовому порядку.
Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області.
Відтак, адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в такі повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Тому, з метою повного захисту та відновлення порушеного права позивача і остаточного вирішення спору, суд дійшов висновку про зобов'язання ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" повторно розглянути заяву засудженого ОСОБА_1 щодо його переведення із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Поряд з цим, суд наголошує, що застосування до ОСОБА_1 пільги визначеної статтею 101 КВК України, зважаючи на те, що він незабаром буде звільнений з місць позбавлення волі сприятиме відновлення його в соціальному статусі повноправного члена суспільства і повернення до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування та не підтвердив правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)", 35341, с. Городище, Рівненського району, Рівненськогї області) до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)"(35341, с. Городище, Рівненського району, Рівненськогї області, код ЄДРПОУ 08564386) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" по застосуванню до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, зміні умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки, згідно ст. 101 КВК України, вирішення питання подання матеріалів до суду для встановлення відносно засуджених адміністративного нагляду при звільненні по відбуттю строку кримінального покарання, оформлене протоколом № 3 від 05.02.2020, в частині відмови ОСОБА_1 в застосуванні пільги, передбаченої ст. 101 КВК України.
Зобов'язати Державну установу "Городищенська виправна колонія (№96)" повторно розглянути заяву засудженого ОСОБА_1 щодо його переведення із звичайних жилих прищень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 22 вересня 2020 року.
Суддя Д.П. Зозуля