Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1798/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області, м. Краматорськ в інтересах держави, в особі Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ (перший позивач) та Донецького національного медичного університету, м. Лиман (другий позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські освітні послуги", м. Харків
про стягнення 421620,90 грн.
за участю представників учасників справи:
прокурор - Лазарєва А.С.
перший позивач - не з'явився
другий позивач - не з'явився
відповідач - Коротенко О.І.,
Заступник керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області (прокурор), в інтересах держави, в особі Міністерства охорони здоров'я України (перший позивач) та Донецького національного медичного університету (другий позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські освітні послуги" (відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь другого позивача 421620,90 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на наступне.
Краматорською місцевою прокуратурою з метою недопущення порушення інтересів держави постійно вивчається стан дотримання вимог чинного законодавства при проведенні розрахунків за надані освітні послуги. Встановлено, що згідно наказу ректора Донецького національного медичного університету зараховано на перший курс, на спеціальність "медицина", за контрактною формою навчання наступних осіб: наказ №119 ст від 09.02.2017 ОСОБА_4, наказ №66 ст від 27.01.2017 ОСОБА_1 , наказ №50-ст від 20.01.17 ОСОБА_5, наказ № 5-ст від 04.01.17 ОСОБА_2 , наказ № 5-ст від 04.01.17 ОСОБА_6, наказ № 5-ст від 04.01.17 ОСОБА_3 .
Так, 06.06.2017 між Донецьким національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські освітні послуги" (далі - ТОВ "Українські освітні послуги") укладено договір про співпрацю щодо надання послуг іноземним громадянам на 2016-2021 навчальні роки (далі - договір про співпрацю), предметом якого є наступне: сторони за цим договором зобов'язуються спільно діяти з метою залучення іноземних громадян та надання їм освітніх послуг для здобуття вищої освіти в Донецькому національному медичному університеті. Так, відповідно до п. 2.2.3 договору про співпрацю до обов'язків Донецького національного медичного університету, належить наступне: Укласти з кожним прибулим на навчання за даним договором "Кандидатом" та ТОВ "Українські освітні послуги" договір на навчання "Кандидата", який є аналогічним за своїм змістом (далі - договір). Відповідно до п.5.1. договорів №04.114 від 16.01.17, №08.12 від 16.01.17, № 08.11 від 16.01.17, №14.40 від 20.01.17, №10.14 від 27.01.17, №04.145 від 09.02.17 (які є аналогічними за своїм змістом), оплата за навчання Кандидата за цими договорами здійснюється посередником в національній валюті України за курсом НБУ на день сплати на розрахунковий рахунок.
Пунктом 5.2 договорів передбачено, що вартість освітньої послуги за цими договорами становить на весь термін навчання 20500 доларів США у тому числі за перший рік навчання 3000 доларів США, за другий рік навчання 3500 доларів США, за третій рік навчання 3500 доларів США, за четвертий рік навчання 3500 доларів США, за п'ятий рік навчання 3500 доларів США, за шостий рік навчання 3500 доларів США, за спеціальністю "медицина". Так п.5.3. договорів оплата за навчання Кандидата на першому курсі вноситься Посередником за весь рік навчання протягом п'яти робочих днів після дати видання наказу Виконавцем про зарахування кандидата на навчання. За другий та наступні курси навчання можлива по семестрова оплата, яка проводиться за 10 календарних днів до початку відповідних семестрів. На виконання вищевказаного пункту договорів ТОВ "Українські освітні послуги" внесена оплата перший та другий рік навчання вищевказаних студентів.
Втім, в порушення вищезазначених норм та умов договору замовником (ТОВ "Українські освітні послуги") до 18.02.2020 не сплачено грошові кошти медичному університету, за освітню послугу (третій та четвертий рік навчання), а саме: ОСОБА_4 у сумі 1323,68 доларів США за договором № 04.145 від 09.02.2017, ОСОБА_1 у сумі 2761,69 доларів США за договором №10.14 від 27.01.2017; ОСОБА_5 у сумі 3408,58 доларів США за договором №14.40 від 20.01.2017; ОСОБА_2 у сумі 4224,84 доларів США за договором № 08.11 від 16.01. 2017; ОСОБА_6 у сумі 2841,37 доларів США за договором №08.12 від 16.01. 2017; ОСОБА_3 у сумі 2693,16 доларів США за договором № 04.1 14 від 16.01.2017.
Таким чином, загальна сума заборгованості за надання освітніх послуг складає 17253,32 доларів США. Згідно з курсом Національного банку України 17253,32 доларів США дорівнює 421620,90 грн.
Пунктом 8.2 договорів визначено, що у випадку, якщо спір не вдається вирішити шляхом переговорів, він буде переданий на розгляд суду в установленому законодавством України порядку.
Прокурор зазначає, що несплата коштів за надані освітні послуги негативним чином впливає на належне забезпечення діяльності навчального закладу та унеможливлює реалізацію державної політики у сфері вищої освіти, порушує економічні інтереси держави та інтереси держави у сфері освіти щодо створення належних умов для навчання.
У спірних відносинах Міністерство охорони здоров'я України є уповноваженим органом на здійснення контролю за дотриманням державних інтересів в частині законності використання коштів державного бюджету.
Дана позовна заява є заходом прокурорського реагування за для захисту економічних інтересів держави у сфері освіти в особі Міністерства охорони здоров'я України та Донецького національного медичного університету.
Ухвалою суду від 16.06.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
20.07.2020 до суду від першого позивача - Міністерства охорони здоров'я України надійшли письмові пояснення у справі, в яких перший позивач підтримав позов прокурора та просив суд його задовольнити. Просить суд розглядати справу без участі представника міністерства у судовому засіданні.
21.07.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.
10.08.2020 від відповідача до суду надійшла заява, в якій він просить суд залишити позов прокурора без розгляду.
08.09.2020 до суду від другого позивача надійшло клопотання в якому він просить суд проводити судове засідання без участі представника другого позивача, вказує на те, що позов прокурора підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позовну заяву.
У судовому засіданні 10.09.2020 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Щодо підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 сформулювала правовий висновок, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
В свою чергу, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Матеріалами справи стверджується, що прокурор звернувся до позивачів із повідомленням №36-01-38-3162вих-20 від 01.06.2020 про намір звернутися до суду із даним позовом, чим дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Оскільки позивачами не вчинено жодних дій з даного приводу, а також ним не оспорюються в ході розгляду спору підстави для представництва, позивачі підтримали позов прокурора, суд приходить до висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду з даним позовом, чим спростовуються відповідні доводи відповідача, викладені заяві про залишення позову без розгляду від 10.08.2020.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Як на підставу вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські освітні послуги" 421620,90 грн., прокурор зазначає невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті за навчання шести іноземних студентів (третій та четвертий рік навчання), відповідно до договору № 15 від 06.06.2017 та договорів №04.114 від 16.01.17, №08.12 від 16.01.17, № 08.11 від 16.01.17, №14.40 від 20.01.17, №10.14 від 27.01.17, №04.145 від 09.02.17 (які є аналогічними за своїм змістом).
Згідно до п. 1.1. договору №15 від 06.06.2017 на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті (далі - договір №15), "виконавець" (відповідач) бере на себе зобов'язання організувати набір на навчання іноземних громадян ( далі - кандидати), відповідно до умов даного договору.
Відповідно до п. 1.5. договору №15, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.08.2018.
Згідно п. 2.1.2 договору №15, виконавець зобов'язаний проводити набір кандидатів на навчання відповідно до даного договору встановленої квоти набору на 2017/2018 навчальний рік.
Згідно п. 2.1.5. договору №15, виконавець зобов'язаний забезпечити прибуття кандидата до місця навчання на 1 курс - з 01 вересня 2017 року до 01 березня 2018 року ; на наступні курси - до початку відповідних семестрів; на підготовче відділення післядипломної форми навчання - протягом року.
Відповідно до п. 2.2.3. договору №15, замовник зобов'язаний укласти з кожним прибулим за даним договором кандидатом і виконавцем договір на навчання кандидата на умовах обумовлених в даному договорі.
Відповідно до п. 3.1 договору №15, вартість навчання кандидатів встановлюється щорічно відповідними наказами. Порядок розрахунків за договором визначається та регулюється додатковими угодами.
Прокурором до матеріалів справи додані копії договорів на навчання в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького, а саме:
- договір 08.12 від 16.01.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_6 (кандидат);
- договір 08.11 від 16.01.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_2 (кандидат);
- договір 14.40 від 20.01.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_5 (кандидат);
- договір 10.14 від 07.01.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_1 (кандидат);
- договір 04.145 від 09.02.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_4 Резк (кандидат);
- договір 04.114 від 16.01.2017, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ "Українські освітні послуги" (посередник) та ОСОБА_3 (кандидат).
Згідно з п. 5.3. вказаних договорів, оплата за навчання кандидата на першому курсі вноситься посередником за весь рік навчання протягом п'яти робочих днів після дати видання наказу виконавцем про зарахування кандидата на навчання. Документ про оплату освітньої послуги надається до деканату медичного факультету. У разі несплати вчасно замовник видає наказ про відрахування з навчального закладу кандидата. За другий та наступні курси навчання можлива посеместрова оплата, яка проводиться за 10 календарних днів до початку відповідних семестрів. Допуск кандидатів до занять проводиться тільки після надання документу про оплату освітньої послуги.
Отже, сторони трьохсторонніх угод визначили порядок оплати за перший курс навчання та за інші курси навчання в різний спосіб, а саме:
- оплата за навчання на першому курсі вноситься посередником протягом 5 днів після протягом п'яти робочих днів після дати видання наказу виконавцем про зарахування кандидата на навчання (тобто оплата здійснюється після зарахування кандидата на навчання і у випадку не сплати саме посередником даної суми замовник видає наказ про відрахування);
- щодо другого та наступних курсів навчання то сторони лише передбачили можливість іншого порядку оплати, а саме посеместрової за 10 календарних днів до початку семестру.
При цьому, п. 5.4 трьохсторонніх договорів сторони визначили, що строки, порядок оплати, відповідальність посередника перед виконавцем у випадках порушення умов договору про оплату за навчання кандидата регулюється договором, що укладається між виконавцем та посередником.
В той же час, пункт 3.1 договору №15 вказує на те, що строк та порядок оплати за навчання має визначатись і регулюватись додатковими угодами до договору №15.
Проте, сторони по справі таких додаткових угод не надали господарському суду, тобто строк оплати за навчання кандидатів - сторони не встановили.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зауважити на наступному.
Трьохсторонні договори, на які посилається прокурор, не містять відомостей про те, що їх укладено саме на виконання договору №15 від 06.06.2017.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно до договору №15 від 06.06.2017, а саме: п. 2.2.3.: замовник зобов'язаний укласти з кожним прибулим за даним договором "кандидатом" і виконавцем договір на навчання кандидата на умовах обумовлених в даному договорі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, договори на навчання кандидата, надані прокурором, не можуть бути укладені на умовах обумовлених у договорі №15 від 06.06.2017, оскільки укладені протягом січня-лютого 2017 року, тобто раніше ніж договір на набір іноземних громадян для навчання №15 від 06.06.2017.
Таким чином, суд допускає, що надані договори на навчання кандидата стосуються інших договірних відносин, що мали (або мають) місце між сторонами, а не спірного договору №15 від 06.06.2017.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що прокурор, не довів належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості за договором №15 від 06.06.2017, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Прокурор - Краматорська місцева прокуратура Донецької області (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Румянцева, 4-А).
Перший позивач - Міністерство охорони здоров'я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925).
Другий позивач - Донецький національний медичний університет (84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 27р; фактичне місце знаходження: 84331, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Машинобудівників, 39, код ЄДРПОУ 02010698).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські освітні послуги" (61019, м. Харків, вул. Катаєва, 13, кв. 9).
Повне рішення підписано 21 вересня 2020 року.
Суддя О.В. Погорелова