Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/264/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда - Харків", місто Харків,
до Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни, місто Харків,
про стягнення 46 309,53 грн.,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків", звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни, про стягнення суму основного боргу в розмірі 42 024,66 грн., 513,38 грн. 10% річних, 1 433,27 грн. пені, 2 338,22 грн. штрафу, а також покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
27 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/264/20. Розгляд справи № 922/264/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
03 серпня 2020 року, за розпорядженням № 422/2020 Керівника апарату Господарського суду Харківської області, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/264/20.
03 серпня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю-доповідача у справі № 922/264/20 - суддю Калініченко Н.В.
Суддя-доповідач Калініченко Н.В., враховуючи імперативні вимоги статті 32 Господарського процесуального кодексу України, 05 серпня 2020 року прийняла до свого провадження господарську справу за № 922/264/20.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження та подальше прийняття даної справи суддею-доповідачем Калініченко Н.В. був повідомлений належним чином шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка (адреса відповідача) відповідає відомостям Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області внаслідок припинення відповідачем підприємницької діяльності. Однак, поштові конверти, у яких на адресу відповідача направлялись копії ухвал у справі, повернулись з поштовою відміткою про відсутність адресата.
Відповідно до пункту 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.
Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з відсутністю адресата, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Виходячи із викладеного, суд вважає, що ним дотримано вимоги чинного законодавства щодо вручення відповідачу кореспонденції надісланої судом.
Крім того, до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, є днем вручення судового рішення.
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 05 серпня 2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
16 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда-Харків" (постачальник, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Дяк Оленою Олексіївною (покупець) укладено договір поставки № 1175-852 (далі за текстом - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити вартість товару, а саме: продукти харчування та інші споживчі товари на умовах, обумовлених в цьому договорі.
За умовами пунктів 1.3, 1.4 договору кількість, вартість і асортимент товару вказуються в видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок відповідача на поставку товару. Загальна вартість договору визначається на підставі всієї вартості товару, зазначеного у видаткових накладних. У пункті 2.2 договору сторони погодили, що оплата за придбаний товар здійснюється відповідачем протягом семи календарних днів з моменту поставки товару відповідачу. Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару на наступних базисних умовах поставки відповідно до Правил Інкотермс в редакції 2010 року: СРТ (перевезення сплачено до) протягом семи календарних днів з дати прийняття постачальником заявки на поставку товару до виконання, якщо інший термін поставки не узгоджений сторонами додатково. У разі несвоєчасної або неповної сплати вартості поставленого постачальником покупцеві товару, покупець зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення. У випадку прострочення сплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 10% річних від суми простроченої суми (пункт 6.3, 6.4 договору). Додатковою угодою № 1 від 16 жовтня 2019 року контрагентами передбачено умови передачі постачальником покупцю та прийняття останнім у строкове безоплатне користування холодильного обладнання.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 92 812,52 грн. (зокрема в період 19.11-28.12.2019 року на суму 42 024,66 грн., що підтверджується накладними № ТХ-33357 від 19 листопада 2019 року, № ТХ-33631 від 21 листопада 2019 року, № ТХ-36387 та № ТХ-36386 від 25 грудня 2019 року та № ТХ-36703 від 28 грудня 2019 року).
Відповідач зобов'язання за договором виконав не повному обсязі та не своєчасно, оплату за поставлений позивачем товар здійснив частково в розмірі 50 787,86 грн., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем станом на 30 січня 2020 року наявна заборгованість у розмірі 42 024,66 грн., що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства-позивача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа-підприємець Дяк Олена Олексіївна (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з 31 січня 2020 року припинила підприємницьку діяльність (дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем 31 січня 2020 року за № 24800060002234187).
Враховуючи викладене, а також те, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, даний спір підлягає вирішенню господарським судом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Обов'язок щодо здійснення оплати отриманого товару, відповідно до положень договорів поставки та статей 712, 692 ЦК України, виникає у відповідача з моменту після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інший строк оплати не встановлено договором; даний факт підтверджується первинним бухгалтерським документом, яким в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Так, за умовами пункту 1.3 договору кількість, вартість і асортимент товару вказуються в видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок відповідача на поставку товару. Загальна вартість договору визначається на підставі всієї вартості товару, зазначеного у видаткових накладних (пункт 1.4 договору).
В розумінні погоджених сторонами умов пунктів 1.3. та 1.4 договору, можна зробити висновок, що поняття "видаткова накладна" має тотожний зміст із поняттям "накладна", та відноситься до товарно-супровідної документації на підставі якої здійснюється поставка товару.
Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України)
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.
Як встановлено з матеріалів справи, в рамках укладеного договору між зобов'язаними контрагентами були проведені визначені господарські операції, а саме в період з 19.11 по 28.12.2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар, що підтверджується накладними № ТХ-33357 від 19 листопада 2019 року, № ТХ-33631 від 21 листопада 2019 року, № ТХ-36387 та № ТХ-36386 від 25 грудня 2019 року та № ТХ-36703 від 28 грудня 2019 року.
За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, однією із основних умов виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже було встановлено судом, у пункті 2.2 договору сторони погодили, що оплата за придбаний товар здійснюється відповідачем протягом семи календарних днів з моменту поставки товару відповідачу. Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару на наступних базисних умовах поставки відповідно до Правил Інкотермс в редакції 2010 року: СРТ (перевезення сплачено до) протягом семи календарних днів з дати прийняття постачальником заявки на поставку товару до виконання, якщо інший термін поставки не узгоджений сторонами додатково.
Отже, сторони на власний розсуд, з урахуванням принципу свободи договору, втіленим у цивільному законодавстві, визначили певний проміжок часу (сім календарних днів) до закінчення якого покупець має можливість здійснити повний розрахунок із продавцем за поставлений товар.
Доказів того, що відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався своєчасно та в повному обсязі останнім суду надано не було, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної оплати поставленого товару у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак не оплатив позивачу його вартість (товар за період 19.11-28.12.2019 року на суму 42 024,66 грн., що підтверджується накладними № ТХ-33357 від 19 листопада 2019 року, № ТХ-33631 від 21 листопада 2019 року, № ТХ-36387 та № ТХ-36386 від 25 грудня 2019 року та № ТХ-36703 від 28 грудня 2019 року), суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 42 024,66 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
У пункті 6.3 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної або неповної сплати вартості поставленого позивачем відповідачу товару, відповідач зобов'язався сплатити неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день протстрочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання, незалежно від його тривалості.
Додатково, крім пені, передбаченої пунктом 6.3 договору, відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача одноразову штрафну неустойку (штраф) в розмірі 10% від вартості поставленого товару у випадку просторочення сплати його вартості більш ніж на 30 календарних днів з дати настання терміну платежу (пункт 6.5 договору).
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства та статті 61 Конституції України. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17 та від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17).
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Як-то передбачено пунктом 6.4 договору, у випадку прострочення сплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням 10% річних від суми простроченої суми.
Тобто, сторони, з урахуванням свободи договору, визначили розмір річних, який підлягає сплаті, в разі прострочення оплати - 10 % річних.
Позивач нарахував відповідачу за період з 24 жовтня 2019 року по 30 січня 2020 року (за кожною видатковою накладною окремо) пеню в розмірі 1 433,27 грн., 10% річних в розмірі 513,38 грн. та 10% штрафу в розмірі 2 338,22грн.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наданий розрахунок пені, 10% річних та 10% штрафу, періоди та кожне нарахування окремо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення відповідачем оплати за видатковими накладними.
Так, за умовами пункту 2.2 договору оплата товару відповідачем повинна бути здійснена протягом семи календарних днів з моменту поставки товару, а не шести календарних днів, як це враховано позивачем у розрахунку заборгованості під час нарахування пені, 10% річних та штрафу.
Здійснивши свій розрахунок пені та 10% річних за кожне нарахування окремо, суд встановив, що загальний розмір пені за період з 27 жовтня 2019 року по 30 січня 2020 року становить 1 340,11 грн., 10% річних за період з 27 жовтня 2019 року по 30 січня 2020 року становить 478,84 грн. та штрафу за періоди з 27 листопада 2019 року по 30 січня 2020 року та з 29 листопада 2019 року по 30 січня 2019 року становить 768,66 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені, 10% річних та штрафу підлягають частковому задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 1 569,56 грн., нарахованого на суму боргу 15 695,60 грн. за період з 31 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року, суд зазначає, що першим днем прострочення з оплати товару за видатковими накладними № ТХ-36387 від 25 грудня 2019 року на суму 12 202,70 грн. та № ТХ-36386 від 25 грудня 2019 року на суму 3 492,90 грн. є 03 січня 2020 року, у зв'язку з чим період прострочення з 03 січня 2020 року по 30 січня 2020 року не перевищує 30 календарних днів з дати настання терміну платежу, а тому нарахування позивачем штрафу за вказаний період є безпідставним та неправомірним.
За таких обставин, суд в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 93,16 грн., 10% річних в розмірі 34,54 грн. та 10% штрафу в розмірі 1 569,56 грн. відмовляє.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В позові позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн. та витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 3 000,00 грн.
Водночас, процесуальне законодавство відносить витрати на професійну правничу допомогу до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та передбачає можливість їх компенсації учаснику, на користь якого ухвалене судове рішення за рахунок іншого учасника, який програв судовий процес. Для стягнення витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката на учасника покладається обов'язок підтвердження здійснення ним відповідних витрат та їх розмір. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Однак доказів, що підтверджують понесення позивачем витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 3 000,00 грн., суду не надано.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат (судового збору), суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати зі сплати судового збору суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимоги.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, господарський суду Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Троянда - Харків" (61180, місто Харків, вулиця Шекспіра, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 36625387) - 42 024,66 грн. основного боргу, 1 340,11 грн. пені, 478,84 грн. 10% річних, 768,66 грн. 10% штрафу, 2024,96 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 93,16 грн., 10% річних в розмірі 34,54 грн. та 10% штрафу в розмірі 1 569,56 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено 22 вересня 2020 року.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/264/20