46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
21 вересня 2020 року м. Тернопіль Справа № 921/470/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE», м.Хмельницький
до відповідача: Приватного підприємства «КОМПАНІЯ СМ-ТРАНС», с.Оленівка Гусятинського району Тернопільської області
про стягнення 141925,18грн,
без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE», м.Хмельницький, звернувся 10.07.2020 (згідно відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв'язку м.Бровари на поштовому конверті відправлення №0740027389973) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства «КОМПАНІЯ СМ-ТРАНС», с.Оленівка Гусятинського району Тернопільської області, про стягнення 141925,18грн, в тому числі: 117797,64грн основного боргу, 2370,45грн інфляційних нарахувань, 9703,82грн - 15% річних та 12053,27грн пені, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору поставки №U48348 від 07.10.2019 в частині здійснення оплати вартості отриманого товару.
Ухвалою суду від 20.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи процесуальні строки для надання заяв по суті позову.
13.08.2020 (згідно відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті відправлення №0740027512287) адвокатом позивача подано заяву без номеру та дати (вх.№5497) в порядку ст.126 ГПК України про відшкодування з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4200грн, долучивши до заяви Акт прийому-передачі наданих послуг від 28.07.2020 та платіжне доручення №8543 від 28.07.2020 на суму 4200грн.
Відповідачем не подано процесуальних заяв, клопотань, відзиву на позов; про розгляд даної господарської справи підприємство було повідомлено належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення Гримайлівського відділення поштового зв'язку №4821000107822 від 23.07.2020 про вручення ухвали від 20.07.2020 (знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
На адресу суду клопотань від учасників справи про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не надходило в порядку ч.5 ст.232 ГПК України, відповідно, господарським судом розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання, за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши подані докази, господарський суд встановив наступні фактичні обставин справи.
07.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» як Постачальником та Приватним підприємством «КОМПАНІЯ СМ-ТРАНС» як Покупцем укладено договір поставки №U48348 (далі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставляти Покупцю окремими партіями товар (запасні частини, мастильні матеріали, технічні рідини, аксесуари, інші супутні товари для транспортних засобів, тощо) на умовах EXW (франко завод) будь якої філії Постачальника або СРТ (перевезення оплачене до) відповідно до Міжнародних правил «Інкотерміс 2010» (конкретні умови поставки кожної партії товару вказуються у видатковій накладній), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар. Асортимент (номенклатура), ціна та кількість товару погоджується сторонами у накладних, які є специфікаціями у розмінні ст.266 ГК України та складають його невід'ємну частину (п.1.1, 6.1 договору).
У розділі 4 договору погоджено, що ціна одиниці виміру товару, що вказана в реєстрі цін Постачальника, є ринковою. Вартість товару вказується в гривнях у рахунку на оплату або видатковій накладній та відповідає рівню звичайних цін. Ціна договору складається з сумарної ціни поставлених партій товару, яка вказана у видаткових накладних (п.1.2 договору).
Згідно п.8.1 договору Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Покупцем відповідно до видаткової накладної. Перехід права власності відбувається при підписанні видаткової накладної обома сторонами.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору сторони домовилися, що для одержання партії товару Покупець, на підставі діючих цін Постачальника, що містяться у каталозі IC-Katalog на сайті Постачальника www.intercars.com.ua, оформляє замовлення. Постачальник, з урахуванням товарних позицій, що є на його складах, підтверджує замовлення у формі рахунка на оплату і/або видаткової накладної та, після згоди Покупця на зміст і ціну поставки, формує і відправляє партію товару.
Пунктами 5.1.1, 5.1.2 договору встановлено, що Покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує повну ціну товару на вказаних у рахунку/накладній умовах - або: шляхом попередньої оплати - відповідно до рахунку Постачальника, при цьому перебіг строку поставки починається з наступного після надходження суми передплати на банківський рахунок Постачальника дня; товарного кредиту з відстроченням платежу - протягом 21 календарних днів після отримання такої партії від Постачальника. У разі збільшення курсу євро на міжбанківському валютному ринку України понад 2% за день Постачальник може в односторонньому порядку скоротити строк відстрочення платежу або скасувати цей строк, про що негайно повідомляє Покупця через картку покупця.
Водночас, згідно п.6.3 договору, сторони вправі додатково погодити та вказати у накладній інші умови поставки та оплати товару.
Покупець, у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, за вимогою Постачальника, сплачує за весь час прострочення суму боргу з урахуванням індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у цей період, а також, згідно ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, - 15% річних від простроченої суми (п.10.5 договору).
У відповідності до п.2.1 договір набув чинності з дня його підписання сторонами та діяв по 31.12.2019. Також сторони погодили, що у разі якщо жодна із сторін за три тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір розірвати договір, то строк дії договору продовжується на тих самих умовах по 31 грудня кожного наступного року.
Як вбачається з видаткової накладної №UAUT1_190040972 від 22.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» на виконання умов договору №U48348 від 07.10.2019 передано, а Приватним підприємством «КОМПАНІЯ СМ-ТРАНС» прийнято у власність 12 вантажних шин, загальною вартістю 117797,64грн (з ПДВ). Поставка товару здійснювалася Тернопільською філією Постачальника на умовах EXW склад філії, що знаходиться по вул.Гайова, 44 у м.Тернополі. У видатковій накладній сторонами, на підставі п.6.3 договору, встановлено строк оплати товару до 22.12.2019.
Видаткова накладна підписана представниками сторін, а підписи скріплені відтисками печаток юридичних осіб. Відповідач не заперечує факту отримання товару за накладною від 22.11.2019.
Водночас, ним не було здійснено розрахунків за отриманий у власність товар, що послугувало підставою для звернення позивача за судовим захистом майнових прав з даним позовом шляхом примусового стягнення з відповідача 117797,64грн боргу, а також нарахованих 2370,45грн інфляційних втрат, 9703,82грн - 15% річних та 12053,27грн пені.
Оцінивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з таких мотивів та джерел права.
Згідно з ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За змістом положень ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.
Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки, за яким позивач зобов'язався передати (поставити) відповідачу у власність продукцію для транспортних засобів (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його.
Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст.ст.638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) такий правочин є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст.ст.173, 174, 175 ГК України, ст.ст.11, 202, 509 ЦК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Матеріалами справи, а саме первинними документами, котрі оформлені належним чином та складені на виконання господарських операцій, підтверджується, що на виконання умов договору поставки №U48348 від 07.10.2019 позивачем передано, а відповідачем прийнято 22.11.2019 вантажні шини 22,5" УКТ ЗЕД 4011209000, в кількості 12 одиниць, вартістю 117797,64грн (з ПДВ).
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine» умов Договору в частині якості, кількості та комплектності товару з боку відповідача відсутні.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна від 22.11.2019 №UAUT1_190040972, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь яких зауважень.
Відповідно, саме дана видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданих вантажних шин.
Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) накладної у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами договору, позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу, яким у свою чергу, прийнято товар без будь яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Згідно із частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.6.3 договору сторони узгодили у видатковій накладній строк оплати поставленого товару - до 22.12.2019.
Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань шляхом проведення розрахунку за отримані вантажні шини станом на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.
За встановлених обставин справи, вимоги в частині стягнення з відповідача 117797,64грн основного боргу є документально підтвердженими, правомірно заявленими, тому підлягають до задоволення.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання та відсотків річних, суд зазначає таке.
Приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Як вбачається з наведеного у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат в сумі 2370,45грн, позивачем їх нарахування здійснено на 11797,00грн боргу (сума, визначена позивачем) за період з січня по червень 2020 року, застосовуючи визначений сукупний індекс інфляції за вказаний період прострочення - 1,020.
Суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція щодо нарахування інфляційних втрат викладена Верховним Судом у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.
Однак, позивачем при розрахунку заборгованості у період часу, за який здійснено нарахування інфляційних втрат, помилково застосовано не помісячний індекс інфляції, а сукупний.
Провівши власний розрахунок суми, на яку збільшився борг відповідача внаслідок інфляційних процесів за період з січня по червень 2020 року, суд встановив їх розмір в сумі 2355,94грн, котрі підлягають до задоволення. Вимоги в частині стягнення 14,51грн інфляційних нарахувань до задоволення не підлягають у зв'язку з їх невірним обрахунком.
Щодо вимог про стягнення 15% річних в розмірі 9703,82грн, суд враховує таке.
Сторонами погоджено, що у разі несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період від простроченої суми, а також проценти (ч.5 ст.694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 15% річних (п.10.5 договору).
Відповідно до ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наданого розрахунку, нарахування позивачем відсотків річних проведено за видатковою накладною від 22.11.2019, виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату та в розмірі, визначеному п. 10.5 договору за фактичний період заборгованості.
Разом з тим, при перевірці судом правильності нарахування позивачем 15% річних встановлено, що останнім визначено неправильний період нарахування.
Згідно правил ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Останнім днем сплати заборгованості відповідно до накладної №UAUТ1_190040972 від 22.11.2019 на суму 117797,64грн є 22.12.2019, що припадає на вихідний день (неділя). Отже, останнім днем строку оплати є 23.12.2019 (понеділок), а тому першим днем прострочення виконання зобов'язання є 24.12.2019.
Крім того, суд враховує, що згідно накладної №UAUТ1_190040972 від 22.11.2019 товар поставлено на суму 117797,64грн, втім позивачем здійснено нарахування пені та відсотків річних на меншу суму боргу - 117797,00грн.
В даному випадку, суд не виходячи за межі позовних вимог здійснив власний розрахунок, виходячи з суми заборгованості та періоду прострочки та встановив, що до стягнення з відповідача як правомірні підлягають річні у розмірі 9656,60грн за період з 24.12.2019 по 10.07.2020.
Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 12053,27грн, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст.3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 Господарського кодексу України).
Здійснивши власні арифметичні підрахунки розміру пені, суд вважає правомірними, такими, що відповідають вимогам ст.549, ч.5 ст.694 ЦК України, ч.6 ст.232 ГК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п.10.5 договору вимоги щодо стягнення пені в розмірі 11975,42грн, нарахованої на борг в сумі 11797,64грн за період з 24.12.2019 по 23.06.2020 (період, заявлений позивачем), тому підлягають до задоволення (розрахунок суду додається).
Вимоги в частині стягнення 77,85грн пені та 47,22грн - 15% річних до задоволення не підлягають у зв'язку з їх невірним нарахуванням.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Суд, дослідивши подані докази, визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України. На підставі цих доказів, з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача частково. В даному спорі подані позивачем докази відповідачем жодним чином не спростовані.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в шляхом стягнення з відповідача 117797,64грн основного боргу, 2355,94грн інфляційних нарахувань, 9656,60грн - 15% річних та 11975,42грн пені.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частин 1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
За приписами статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому цим Законом. Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами (ст.6 Закону).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в сумі 4200,00грн, позивачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги без номеру від 05.05.2020, укладеного між ТОВ «INTER CARS UKRAINE» як Клієнтом та адвокатом Петренко Світланою Вікторівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 07 лютого 2020 року серія КС №8747/10; розрахунок вартості однієї години надання послуг та одного документа (Додаток №1 до договору про надання правової допомоги), Ордер на надання правової допомоги серії АІ №1042727 від 06.07.2020. Разом з заявою без номеру та дати (вх.№5497 від 18.08.2020) позивачем також подано Акт прийому-передачі наданих адвокатських послуг від 28.07.2020 на суму 4200грн з їх описом та зазначенням кількості витраченого адвокатом часу (6 годин по 700грн/год.) та докази їх сплати позивачем (платіжне доручення №8543 від 28.07.2020).
Проаналізувавши наданий Акт з описом робіт, умови договору про надання правової допомоги, обставини ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог, період набуття права на заняття адвокатською діяльністю, кваліфікацію адвоката, в сукупності з характером заявленого спору, аспектів складності справи, що відображена в ньому, суд вважає, що інформація відповідає документам, що міститься у матеріалах справи, а наведені докази в сукупності підтверджують понесення (оплату) позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, пов'язаної з розглядом даного господарського спору, тому доходить висновку про задоволення заяви адвоката позивача.
Відповідачем заперечень з приводу поданих позивачем доказів на підтвердження розміру судових витрат подано не було, як і не заявлено клопотання про зменшення їх розміру, зокрема, у зв'язку з неспіврозмірністю складності спору чи необхідного часу для підготовки позовних матеріалів .
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заявлену суму витрат, понесених на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.4, 13, 16, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 222, 232, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «КОМПАНІЯ СМ-ТРАНС» (вул.Пушкіна, 4, с.Оленівка Гусятинського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 40828529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» (вул.Толстого, 1/1, м.Хмельницький, ідентифікаційний код 30865632) - 117797,64грн основного боргу, 2355,94грн інфляційних нарахувань, 9656,60грн - 15% річних, 11975,42грн пені та 2126,78грн в повернення сплаченого судового збору та 4200грн 00коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 22.09.2020.
Суддя Н.О. Андрусик