79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.09.2020 справа № 914/253/20
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Сортнасіннєовоч-Львів”, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”, м. Львів,
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 127 441, 00 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Кияк І.Б.
Представники:
від позивача: Марчук Н.А. - представник;
від відповідача: не з'явився;
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/253/20 за позовом Приватного акціонерного товариства “Сортнасіннєовоч-Львів” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти” про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 127 441, 00 грн.
Ухвалою суду від 04.02.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Сортнасіннєовоч-Львів” було залишено без руху та надано позивачу строк, до 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме надання суду доказів сплати судового збору за подання позовної заяви або документів, які б підтверджували підстави звільнення від його сплати.
17 лютого 2020 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено оригінал квитанції від 17.02.2020 про сплату судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.
Ухвалою суду від 19.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 16.03.2020.
Ухвалою суду від 16.03.2020 розгляд справи було відкладено на 13.04.2020, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, про що останнього повідомлено в порядку ст. 120, 121 ГПК України.
В судове засідання, 13.04.2020, представники сторін не з'явилися. Ухвалою суду від 13.04.2020, у зв'язку з запровадженням карантинних заходів для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з метою надання можливості сторонам безпосередньо взяти участь в судовому процесі для представлення правової позиції, розгляд справи було відкладено і вирішено, що про дату наступного судового засідання сторони будуть повідомлені ухвалою суду додатково.
Ухвалою суду від 12.06.2020 судове засідання призначено на 22.06.2020.
Подальший хід розгляду справи описано у відповідних ухвалах суду.
В судове засідання, яке відбулося 13.08.2020, представник позивача з'явився, через канцелярію суду подав заперечення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі та заперечення щодо клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача в підготовче судове засідання 13.08.2020 не з'явився.
Ухвалою суду від 13.08.2020 в задоволенні клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено та розгляд справи відкладено на 14.09.2020 з метою надання відповідачу можливості надати до суду письмові пояснення на заперечення позивача на заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог та закриття провадження у справі.
В судове засідання, яке відбулося 14.09.2020, представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.
Представник відповідача в черговий раз в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, ухвали суду були скеровані відповідачу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача та на адресу суду не повернуті відділенням поштового зв'язку, тому суд приходить до висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 14.09.2020 справу розглянуто по суті та оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача.
30 січня 2017 року Приватним акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч-Львів» (надалі позивач) здійснено безготівковий переказ грошових коштів в сумі 100 000, 00 грн. на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти» (надалі відповідач), що підтверджується платіжним дорученням від 30.01.2017 № 29. В графі «призначення платежу» платником зазначено «Поворотна фінансова допомога згідно договору від 30.01.2017 № 3/17 Без ПДВ».
Однак, як стверджує позивач, договір поворотної фінансової допомоги між сторонами у справі не був укладений, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами.
З метою повернення грошових коштів, позивачем 14.07.2017 та 10.08.2017 надіслано на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів. Вказані поштові відправлення із вимогами про повернення грошових коштів повернуто відділенням поштового зв'язку «Укрпошта» відправнику із зазначенням підстави: «за закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач безпідставно набув грошові кошти в сумі 100 000, 00 грн. та станом на час розгляду даної справи не повернув їх.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, шляхом стягнення з відповідача суми в розмірі 100 000, 00 грн. Крім стягнення основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати в розмірі 20 200, 00 грн та 3% річних в розмірі 7 441, 00 грн.
Позиція відповідача.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на те, що у нього відсутні зобов'язання перед позивачем щодо повернення коштів в сумі 127 441, 00 грн, у зв'язку із зарахуванням однорідних, зустрічних вимог, а саме вимог щодо повернення позивачем коштів в розмірі 187 441, 00 грн. за договором поставки від 23 червня 2015 № 14 за товар, поставлений згідно з видатковою накладною від 23 червня 2015 № ЛМ-ОФ/0000014 та видатковою накладною від 31 липня 2015 № ЛМ-ОФ/0000017, строк виконання яких настав 12.03.2020, у зв'язку з чим вважає, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити виходячи із таких мотивів.
Судом встановлено, що 30 січня 2017 року Приватним акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч-Львів» здійснено безготівковий переказ грошових коштів в сумі 100 000, 00 грн. на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти», що підтверджується платіжним дорученням від 30.01.2017 № 29. В графі «призначення платежу» платником було зазначено «Поворотна фінансова допомога згідно договору від 30.01.2017 № 3/17 Без ПДВ».
21.01.2020 відділенням № 108 АТ «Укрсиббанк» надано запитувані позивачем документи, які містять інформацію про виконання банком операції з безготівкового переказу грошових коштів з рахунку позивача на рахунок відповідача, зокрема засвідчену АТ «Укрсиббанк» паперову копію платіжного доручення від 30.01.2017 № 29 та виписку з рахунку позивача про рух коштів 30.01.2017.
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (п. 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України).
Поворотна фінансова допомога за своєю правовою природою є господарською операцією, що належить до різновиду позики, надання якої підтверджується відповідним правочином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ні договір позики, ні договір поворотної фінансової допомоги між сторонами у справі не був укладеним, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, як підстави перерахування коштів на підставі платіжного доручення від 30.01.2017 № 29.
З метою повернення грошових коштів, позивачем 14.07.2017 та 10.08.2017 було надіслано на адресу відповідача вимогу від 13.07.2017 про повернення грошових коштів. Вказані поштові відправлення із вимогами про повернення грошових коштів від 13.07.2017 повернуто відділенням поштового зв'язку «Укрпошта» відправнику із зазначенням підстави: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
1) набуття або збереження майна;
2) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Вказана позиція щодо застосування ст. 1212 ЦК України висловлена в постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 у справі № 334/2517/16-ц, у якій суд одночасно зазначив, що оскільки судом вже була встановлена обставина відсутності укладеного між сторонами договору, вірним є висновок про безпідставність отриманої грошової суми, яку відповідач зобов'язаний повернути позивачу.
Відтак, оскільки правова підстава щодо отримання грошових коштів між сторонами не виникала, договір позики, поворотної фінансової допомоги, чи інший правочин не був укладений, а тому грошові кошти в сумі 100 000, 00 грн. є такими, що набуті відповідачем без достатніх правових підстав у розумінні ст. 1212 ЦК України та повинні бути повернуті позивачу.
Щодо посилань відповідача проте, що у нього відсутні зобов'язання перед позивачем щодо повернення коштів в сумі 127 441, 00 грн., у зв'язку із зарахуванням однорідних, зустрічних вимог, суд не погоджується із ними з наступних підстав.
Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Як вбачається із заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог від 06.07.2020 № 01-37, між сторонами виникли правовідносини за договором від 23.06.2015 № 14, згідно видаткових накладних від 23.06.2015 № ЛМ-ОФ/0000014, від 31.07.2015 № ЛМ-ОФ/0000017 щодо поставки товару, до яких застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Умовами договору від 23.06.2015 № 14 строк оплати коштів за поставлений товар не визначено.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Строк виконання грошового зобов'язання в спірних правовідносинах визначається за правилами ст. 692 ЦК України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те, що іншого строку оплати сторони не визначили. (Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13).
У відповідності до ст. 602 ЦК України, не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у разі спливу позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як стверджує відповідач, він передав у власність позивача товар, що підтверджується видатковими накладними від 23.06.2015 № ЛМ-ОФ/0000014 та від 31.07.2015 № ЛМ-ОФ/0000017. Однак, у позивача виник обов'язок оплатити переданий товар за видатковою накладною від 23.06.2015 № ЛМ-ОФ/0000014 - 24.06.2015, а відповідно строк позовної давності сплив 24.06.2018 та за видатковою накладною від 31.07.2015 № ЛМ-ОФ/0000017 - 01.08.2015, відповідно строк позовної давності щодо цієї накладної сплив 01.08.2018.
Зобов'язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених ст. 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Слід зауважити, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17.
В матеріалах справи міститься копія заперечень позивача на заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.08.2020.
З огляду на викладене зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулося в силу прямої вказівки закону, тому така заява відповідача не породжує жодних правових наслідків.
Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
На підставі ст. 625 ЦК України, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних на суму 7 241, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі 20 200, 00 грн. Суд встановив, що вказані нарахування позивачем проведено вірно, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача зазначених сум.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти» (79035, м. Львів, вул. Липова Алея, 5, код ЄДРПОУ 25236666) на користь Приватного акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч-Львів» (79019, м. Львів, просп.. В. Чорновола, 45А, корп. 13, код ЄДРПОУ 00492302) суму в розмірі 129 543, 00 грн, з яких:
- 100 000, 00 грн - основного боргу;
- 20 200, 00 грн - інфляційних втрат;
- 7 241, 00 грн - 3% річних;
- 2 102, 00 грн. - судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 21.09.2020 року.
Суддя П.Т. Манюк