ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2020Справа № 910/7640/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ"
до Приватного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК"
про стягнення 135873,42 грн
представники сторін:
від позивача: Горда В.В.,
від відповідача: Вяльченко Д.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у загальній сумі 135873,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 62207,84 грн та 3% річних у сумі 73665,58 грн за прострочення оплати суми заборгованості, яку стягнуто на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва № 910/9694/19 від 16.10.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 дану позовну заяву залишено без руху.
22.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.07.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7640/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
15.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли документи по справі.
24.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві відповідач проти позову заперечив, вважає вимоги позивача неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на наступні обставини:
- відповідач подав касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі № 910/9694/19 та відповідно заперечує законність нарахування будь-яких інфляційних витрат та 3 % річних за договорами підряду за будь-який період та вважає відповідні вимоги неправомірними;
- відповідач стверджує про прострочення кредитора (позивача у справі), посилаючись на відсутність факту направлення відповідачу рахунку на сплату виконаних робіт, що передбачено умовами договорів підряду;
- відповідач заперечує можливість посилання позивача на встановлені обставини у рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі № 910/9694/19 як на преюдиційні обставини, що не потребують детального з'ясування та доказового доведення та не визнає у повній мірі обставини встановлені по справі № 910/9694/19;
- позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних не містять детального розрахунку із зазначенням періоду, за які вони нараховуються, та на думку відповідача мають нараховуватися окремо за кожним договором;
- вимоги про сплату інфляційних витрат та 3 % річних після припинення основного грошового зобов'язання не відповідає положенням ст.625 ЦК України;
- відповідач не отримував жодних вимог від позивача про сплату інфляційних витрат та 3 % процентів річних за період з 01.07.2019 року по 30.04.2019 року, у зв'язку із чим у відповідача відсутні зобов'язання згідно із ч.2 ст.625 ЦК України;
- відповідач зазначає, що розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем є арифметично неправильним, а сума 3 % річних, нарахованих за період з 01.07.2019 року по 22.07.2019 була стягнута на користь позивача рішенням суду у справі № 910/9694/16.
25.08.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, а у разі відхилення судом доводів відповідача, на підставі ч.3 ст.229 та/або ч.1 ст.233 ГК України, просить суд звільнити відповідача від відповідальності щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних або у разі неможливості повного звільнення - зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних до справедливої суми, яка має відповідати принципам розумності та добросовісності.
Разом з відзивом на позов відповідач заявив клопотання з процесуальних питань в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням та викликом сторін.
Розглянувши матеріали справи, враховуючи заявлене відповідачем клопотання, керуючись приписами ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, з метою повного та всебічного встановлення обставин даної справи, суд прийшов до висновку про необхідність призначення справи №910/7640/20 до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.09.2020 задовольнив клопотання Приватного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням та викликом сторін призначив судове засідання у справі №910/7640/20 на 17.09.2020, задовольнив клопотання Приватного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" з процесуальних питань в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України та зобов'язав позивача надати суду відповіді на питання, поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву в порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України та оформити відповіді на запитання у формі заяви свідка, відповідно до приписів ст. 88, 90 Господарського процесуального кодексу України.
10.09.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та заява свідка з відповідями на питання, поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву в порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 17.09.2020 суд, розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, встановив, що вказана заява не містить збільшення розміру заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних. Позивач у вказаній заяві лише заявляє додатково про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 12000,00 грн.
Представник позивача надав суду заяву, у якій просить суд вважати заяву про збільшення позовних вимог по своїй суті заявою про збільшення витрат на правову допомогу.
Враховуючи приписи ч.8 ст.129 ГПК України, судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву як заяву про збільшення витрат на правову допомогу.
Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2020 надав суду пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову. Також представник відповідача підтримав клопотання про звільнення відповідача від відповідальності щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних або у разі неможливості повного звільнення - зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до справедливої суми.
У судовому засіданні 17.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Як зазначено позивачем, у зв'язку із неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "УКРПЛАСТИК" (відповідачем) грошового зобов'язання за договорами підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017 в частині здійснення своєчасного та повного розрахунку за виконані позивачем роботи, у липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПАТ "УКРПЛАСТИК" заборгованості в загальному розмірі 3184366,27 грн, з яких: 2 948 238,78 грн - основний борг, 147 411,94 грн - пеня, 58964,70 грн - інфляційні втрати та 29750,82 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/9694/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" 2948238,78 грн основної заборгованості, 147411,94 грн пені, 35333,62 грн інфляційних втрат, 29750,82 грн 3% річних, 47411,03 грн судового збору та 12000,00 грн витрат на правову допомогу. В решті позову відмовлено.
17.04.2020 на виконання рішення суду від 16.10.2019 у справі №910/9694/19 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
У період з 04.05.2020 по 18.05.2020 відповідач виконав рішення Господарського судуміста Києва у справі №910/9694/19 у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками доданими до позову.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/9694/19, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані за період з 01.07.2020 по 30.04.2020, інфляційні втрати у сумі 62207,84 грн та 3% річних у сумі 73665,58 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/9694/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020, було стягнуто з Публічного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" 2948238,78 грн основної заборгованості, 147411,94 грн пені, 35333,62 грн інфляційних втрат, 29750,82 грн 3% річних, 47411,03 грн судового збору та 12000,00 грн витрат на правову допомогу. В решті позову відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено неналежне виконання Публічним акціонерним товариством "УКРПЛАСТИК" (відповідачем) зобов'язання за договорами підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017 в частині оплати за виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" роботи, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1731600,00 грн за договором №20/04-2017 та 1806635,46 грн за договором №14/11-2017.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/9694/19 щодо наявності у відповідача зобов'язання сплатити позивачу заборгованість у сумі 2948238,78 грн договорами підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017, повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Ураховуючи вище наведені обставини, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність підстав для застосування приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Окрім того, як встановлено судом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 28.07.2020 по справі №910/9694/19 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 910/9694/19, у зв'язку із чим суд відхиляє доводи відповідача про відсутність остаточного рішення у справі № 910/9694/19.
Наведені у відзиві заперечення відповідача щодо наявності заборгованості договорами підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017 та прострочення грошового зобов'язання, суд відхиляє, оскільки такі заперечення стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами у справі №910/9694/19 та переоцінки вже оцінених судами доказів у вказаній справі, у той час як рішення суду у справі №910/9694/19, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.
Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.
За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на те, що приписи частини другої статті 625 ЦК не можуть бути застосовані господарським судом, так як основне зобов'язання за договорами підряду припинилося шляхом його повного виконання, оскільки позивач має право на отримання нарахованих на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення до моменту виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Як підтверджено наявними у матеріалах справи банківськими виписками сплата відповідачем суми основної заборгованості у сумі 2948238,78 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 сплачена відповідачем у травні 2020 року.
Згідно із розрахунку позивач нараховує інфляційні втрати у сумі 62207,84 грн за період з липня 2019 року по квітень 2020 року (включно) та 3% річних у сумі 73665,58 грн, за період з 01.07.2019 по 30.04.2020.
Зі змісту позовної заяви у справі №910/9694/19 та рішення суду у зазначеній справі позивач здійснював нарахування інфляційних втрат з березня 2019 року по червень 2019 року та 3% річних - за період з 20.03.2019 по 22.07.2019.
Отже, позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат за період з липня 2019 року по квітень 2020 року.
Перевіривши перерахунок інфляційних втрат за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 56119,35 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Щодо розрахунку 3% річних, то оскільки нарахування 3% річних у справі №910/9694/19 позивач здійснював по 22.07.2019, то відповідно правильним періодом нарахування 3% річних є: з 23.07.2019 по 30.04.2020. Здійснивши перерахунок 3% річних, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що з відповідача на користь відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 68496,73 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних суд також задовольняє частково.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ".
Відповідачем заявлено клопотання про звільнення відповідача від відповідальності та зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування клопотання посилається на те, що відповідачем здійснено погашення заборгованості за договорами підряду, стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/9694/19 та на правовий висновок Великою Палати Верховного суду зроблений у постанові 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про те, що за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду справи № 902/417/18 Велика Палата дійшла такого висновку:
"8.34. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
Суд вважає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами встановленими судом у справі № 910/7640/20.
У справі № 902/417/18 судом встановлено, що п. 6.8 постанови, у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов'язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.
Тобто сторони за договором дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків. Тоді як у даній справі сторони у договорах підряду №20/04-2017 від 20.04.2017 та №14/11-2017 від 24.11.2017 таку умову не передбачали.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим, суд зазначає, що інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч.1ст. 230 ГК України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки.
Судом враховано, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про звільнення відповідача від відповідальності та зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 28000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір про надання правової допомоги №23-2 про надання правової допомоги від 01.09.2015, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Горда і Партнери"; рахунок-фактуру №66 від 20.11.2019 на суму 6000,00 грн; платіжне доручення №6700 від 20.11.2019 на суму 6000,00 грн; акт надання послуг від 14.02.2020 на суму 6000,00 грн; рахунок-фактуру №34 від 20.05.2020 на суму 10000,00 грн; платіжне доручення №3977 від 21.05.2020 на суму 10000,00 грн; акт надання послуг від 28.05.2020 на суму 10000,00 грн; рахунок-фактуру №39 від 07.07.2020 на суму 6000,00 грн; платіжне доручення №5240 від 16.07.2020 на суму 6000,00 грн; акт надання послуг від 29.07.2020 на суму 6000,00 грн; рахунок-фактуру №46 від 09.09.2020 на суму 6000,00 грн; платіжне доручення №7065 від 09.09.2020 на суму 6000,00 грн; виписку по рахунку.
Відповідач заперечив щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу та просив суд відмовити у їх задоволенні або зменшити розмір витрат на правничу допомогу до співмірного рівня, посилаючись на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необ'єктивними, неспівмірними та доказово недоведеними.
Судом встановлено, що з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в суді, 01.09.2015 року між позивачем (замовник) та адвокатським бюро "Горда і Партнери" в особі адвоката Горда Валерія Владиславовича (виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги №23-2, відповідно до якого виконавець зобов'язався надати правову допомогу замовнику та представляти його інтереси у вирішенні правовідносин, які склалися між ним та правоохоронними органами і державними закладами України, фізичними та юридичними особами всіх форм власності, судами.
Згідно із п.3, 4 договору про надання правової допомоги сторони передбачили форму оплати виконаних робіт - передоплата. Вартість послуг по договору визначається за обоюдною згодою сторін. Виконавець приступає до роботи в день отримання передоплати, згідно рахунку-фактурі, яку надсилає замовнику.
Як встановлено судом, Адвокатським бюро "Горда і Партнери" виставлено рахунки-фактури №66 від 20.11.2019 на суму 6000,00 грн, №34 від 20.05.2020 на суму 10000,00 грн, №39 від 07.07.2020 на суму 6000,00 грн та №46 від 09.09.2020 на суму 6000,00 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" здійснено оплату виставлених Адвокатським бюро "Горда і Партнери" рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями №6700 від 20.11.2019 на суму 6000,00 грн та №3977 від 21.05.2020, №5240 від 16.07.2020 на суму 6000,00 грн, №7065 від 09.09.2020 на суму 6000,00 грн та виписками з банківського рахунку позивача.
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження вартості понесених ним витрат на правову допомогу, судом встановлено, що згідно із рахунку-фактури №66 від 20.11.2019 на суму 6000,00 грн, акту надання послуг від 14.02.2020 позивачем та Адвокатським бюро "Горда і Партнери" погоджено суми витрат на професійну правничу допомогу за вивчення апеляційної скарги, підготовки відзиву, представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" в Північному апеляційному господарському суді по справі №910/9694/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" до Публічного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК". Також згідно із рахунку-фактури №39 від 07.07.2020 на суму 6000,00 грн, акту надання послуг від 29.07.2020 позивачем та Адвокатським бюро "Горда і Партнери" погоджено суми витрат на професійну правничу допомогу за вивчення касаційної скарги, підготовки відзиву, представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду по справі №910/9694/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" до Публічного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК". Тобто, витрати на правничу допомогу у сумі 12000,00 грн надані адвокатом у справі №910/9694/19, а отже не пов'язані з розглядом справи №910/7640/20, у зв'язку із чим у відповідності до ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають відшкодуванню у цій справі.
Дослідивши подані позивачем докази, враховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено частково розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/7640/20 на суму 16000,00 грн та зазначена сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (135873,42 грн), є співмірною.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 14674,37 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "УКРПЛАСТИК" (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА, будинок 1, ідентифікаційний код 00203588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІТЕХНОЛОГІЇ ЮЕЙ" (03142, місто Київ, ПРОСПЕКТ АКАДЕМІКА ПАЛЛАДІНА, будинок 22, офіс 207, ідентифікаційний код 36285936) 3% річних у сумі 68496,73 грн, інфляційні втрати у сумі 56119,35 грн, витрати на правову допомогу у сумі 14674,37 грн та судовий збір у сумі 1927,85 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.09.2020.
Суддя С. О. Турчин