Ухвала від 17.09.2020 по справі 910/4518/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/4518/16

За заявою Державної судової адміністрації України

про поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/4518/16

За позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь"

за участю розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Паніотова О.К.

про стягнення заборгованості по заробітній платі

Суддя Пасько М.В.

Представники: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2019 задоволено позов.

26.06.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва були видані відповідні накази.

06.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Державної судової адміністрації України надійшла заява про поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/4518/16.

Відповідно до ст. 329 Господарського процесуального кодексу України, заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Враховуючи викладене вище, розгляд заяви призначено на 17.09.2020.

У судовому засіданні, розглянувши заяву Державної судової адміністрації України про поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста у справі № 910/4518/16, суд встановив наступне.

В поданій заяві представник Державної судової адміністрації України (далі - заявник) просить суд поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/4518/16 до виконання.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі № 910/4518/16 яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Заявник зазначив, що строк пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/4518/16 до виконання сплив, однак через затримку в Центральному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, заявнику не вдалося вчасно пред'явити його до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Виходячи з принципу обов'язковості виконання судових рішень законодавцем передбачена можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, підставою для чого є наявність поважних причин пропуску (ст. 329 ГПК України). Поважні причини пропуску пов'язані з обставинами, в силу яких стягувач був позбавлений у передбачений строк проявити зовні власне волевиявлення, тобто звернутися до органів державної виконавчої служби або приватних виконавців з наказом. Вказані причини є об'єктивними обставинами і не залежать від дій стягувача, а навпаки - обмежують здійснення ним дій щодо виконання рішення суду.

Оскільки заявник з незалежних від нього причин був позбавлений можливості пред'явити наказ до виконання, суд вважає, що строк пред'явлення наказу до виконання пропущено з поважних причин, тому, відповідно до ст. 329 ГПК України, строк для його пред'явлення до виконання підлягає поновленню, а заява задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 234, 329 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити заяву Державної судової адміністрації України про поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/4518/16.

2.Поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 910/4518/16 до виконання.

3.Ухвала набрала чинності з моменту її підписання та підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Суддя М.В. Пасько