Справа № 467/979/20
3/467/373/20
15.09.2020 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., розглянувши матеріали, які надійшли від Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любоіванівка Арбузинського району Миколаївської області, громадянина України, не працюючого, проживає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше до адміністративної відповідальності не притягувався,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Суд визнав доведеним, що 20 квітня 2020 року о 14 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи по АДРЕСА_1 ображав ОСОБА_2 , із якою спільно проживає без укладення шлюбу, брутальною лайкою, образливими словами та погрожував застосуванням фізичної сили, тим самим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю ОСОБА_2 .
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173 -2 КУпАП, визнав повністю, підтвердив обставини, відображені у протоколі щодо часу, місця, способу та перебігу події учиненого ним правопорушення, пояснивши, що він дійсно спільно проживає із ОСОБА_2 однією сім'єю без укладення шлюбу вже протягом шести років.
Проте, останнім часом вона йому набридла, а тому він вчиняє щодо неї психологічне насильство.
У свою чергу, суд, заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши надані йому докази у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зробив такі висновки.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
А положення ст. 280 КУпАП зобов'язують орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про
адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, в силу ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Тож, дослідивши усі надані суду докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає повністю доведеною провину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Зокрема, такі висновки суд зробив із всебічного аналізу сукупності наступних доказів :
- протоколу про адміністративне правпорушення серії ВАБ № 326146 від 20 червня 2020 року у частині часу, місця, способу і перебігу подій вчинення адміністративного правпорушення, а так само і наслідків, що настали/могли настати внаслідок вчинення правопорушення у виді шкоди психічному здоров'ю потерпілої особи;
- письмових пояснень самого ОСОБА_1 від 20 квітня 2020 року, які за своєю суттю аналогічні тим, що були надані ним в судовому засіданні;
- письмових пояснень ОСОБА_2 від 20 квітня 2020 року, у тому числі й щодо наслідків, що настали.
Усі ці докази, у їх сукупності, підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у справі, як то, щодо часу, місця, способу вчинення адміністративного правопорушення, а також наслідків, що настали.
Отже, суд сприймає їх як належні, оскільки вони прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні і мають для нього значення.
Також, суд не встановив наявності недопустимих доказів у цьому провадженні, позаяк, будь - яких даних про отримання їх з порушенням встановленого законом порядку, у своєму розпорядженні не мав.
Кваліфікуючи дії ОСОБА_1 , суд виходив із положень Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” від 07 грудня 2017 року № 2229 -VIII, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства ( далі - Закон).
Зокрема, із положень п. 3 ст. 1 Закону, згідно яких домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
У свою чергу, особа, яка постраждала від домашнього насильства це - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі ( п. 8 ст. 1 Закону).
А психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи ( п. 14 Закону).
У цьому контексті, суд ураховував той факт, що потерпіла мала побоювання за свою безпеку, позаяк, звернулась до органу Національної поліції із заявою, що достовірно установлено судом із даних протоколу прийняття заяви від 20 квітня 2020 року.
Також, суд врахує, що домашнє насильство, у контексті положень ст. 173-2 КУпАП, являє собою умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу,
іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
А тому, з огляду на наведене, у ракурсі установлених фактичних обставин справи шляхом встановлення юридично значущих ознак, визначення правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненої дії конкретному складу правопорушення, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення, суд вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки він вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно особи, із якою спільно проживає без реєстрації шлюбу, у той час, як раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, що виключає його відповідальність за іншими частинами статті 173 того ж Кодексу.
За такого, суд визнав повністю доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-1 КУпАП за обставин, установлених судом.
Проте, суд позбавлений можливості накласти на ОСОБА_3 адміністративне стягнення через сплив строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.2 ст. 38 КУпАП.
Зокрема, правопорушення було виявлене 20 квітня 2020 року, у цей же день було складено протокол про адміністративне правопорушення, а от направлено його до суду лише 15 вересня 2020 року.
За такого, суд вважає за необхідне, на виконання імперативних вимог п. 7 ст. 247 КУпАП, розпочате провадження у справі закрити.
В свою чергу, суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору в ході держави із ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 10 (десяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п.7 ст. 247 цього ж Кодексу у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строку, передбаченого ч.2 ст. 38 указаного Кодексу.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.
Суддя І.В. Явіца