465/3392/19
2/465/1282/20
Іменем України
09.09.2020 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої судді Марків Ю.С.,
при секретарі Волкову Н.І.,
за участі: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
та представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власника житла шляхом визнання втрати права користування житлом та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з участю третьої особи служби у справах дітей Франківської районної адміністрації про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, -
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулись з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власника житла шляхом визнання втрати права користування житлом. Свої позовні вимоги мотивують тим, що позивачі мають у спільній частковій власності по Ѕ частини квартири (будинку), що знаходиться по АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.11.2014 року за індексним номером витягу 29486226. У зазначеній квартирі на даний час зареєстровані позивач - ОСОБА_1 , його діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та колишня дружина ОСОБА_3 . Між позивачем ОСОБА_1 . Між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 згідно рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 03.04.2009 року було розірвано шлюб, зареєстрований 20.11.2004 року у відділі РАЦС Жовківського РУЮ Львівської області, актовий запис №119. У подальшому, позивач ОСОБА_1 , намагаючись відновити сімейні відносини та зберегти сім'ю, 14.08.2015 року зареєстрував відповідачку ОСОБА_3 у квартирі (будинку) за адресою: АДРЕСА_1 . Також, остання наполягала на своїй реєстрації та не бажала реєструвати місце проживання спільних дітей з позивачем за вищевказаною адресою. Однак, спільне сімейне життя між позивачем та відповідачем не склалось. Відповідач ОСОБА_3 постійно змінює своє місце проживання, участі в утриманні вказаної квартири не приймає. Окрім цього, коли спільні діти перебувають з батьком ОСОБА_1 у вищевказаній квартирі, відповідач ОСОБА_3 відвідуючи вказане помешкання вчиняє сварки та інші протиправні дії, що в подальшому призводить до викликів поліції та конфліктів. На пропозицію позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 в категоричній формі відмовляється зареєструватись за іншою адресою, у той же час, коли остання має у власності нерухоме майно за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 . На даний час позивачі вимушені сплачувати комунальні послуги за кількістю зареєстрованих осіб . Також, вони мають намір здавати в оренду вказану квартиру, однак, враховуючи, що у даній квартирі зареєстрована відповідач, вони не можуть цього зробити.
Відповідачка за первісним позовом подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 з участю третьої особи Служби у справах дітей Франківської районної адміністрації про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення, яку мотивує тим, що 03.04.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Шевченківським районним судом м.Львова було розірвано шлюб, справа №2-1397/2009 рік. Після розірвання шлюбу, між сторонами було відновлено стосунки та вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та народили ще двох дітей. Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Всі вищезазначені особи, включаючи і позивача за зустрічним позовом зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . З весни 2019 року ОСОБА_3 з дітьми вимушено покинула місце реєстрації, оскільки ОСОБА_1 застосовував до неї фізичне насильство, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, щодо нього неодноразово складались адміністративні протоколи щодо насильства в сім'ї. На час подання зустрічного позову, діти проживають з ОСОБА_3 та перебувають на повному її утриманні, вона змушена винаймати квартиру та проживати окремо від ОСОБА_1 . Відповідач за зустрічним позовом аліменти відмовляється сплачувати, дітьми не цікавиться, жодної допомоги не надає. ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів, який перебуває на розгляді Франківського районного суду м.Львова. Окрім цього, як зазначає позивач за зустрічним позовом, спірне житло було придбане ними при спільному проживанні, однак з ініціативи відповідача було зареєстровано право власності виключно на нього та його матір в листопаді 2014 року. Позивач особисто приклала зусиль для того, щоб зробити ремонт в даному житлі і за спільною згодою з відповідачем в 2015 році зареєструвалась по місцю фактичного проживання разом з дітьми. Окрім цього, позивач зазначає, що ОСОБА_1 неправдиво вказує про те, що вона постійно змінює своє місце проживання.
У зв'язку з вищевикладеним, просить суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; вселити її та їх дітей - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до кварити, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити порядок користування житловим приміщенням квартири за адресою АДРЕСА_1 , а саме: виділити у її користування та користування дітей кімнату 2-12 площею 19,9 м.кв - дитяча; кімната 2-15 площею 16,9 м.кв. - дитяча; балкон 2-11 площею 1,8 м.кв.; залишити у спільному користуванні кухню-столову під індексом 2-7 площею 22,6 м.кв, ванну під індексом 2-16 площею 6,7 м.кв., туалет 2-3 площею 4,1 м.кв, коридори під індексами 2-4,2-10,2-17; залишити в користуванні відповідача кімнати 2-5 площею 24,2 м.кв, 2-13 площею 24,4 м.кв, балкон 2-6.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 пояснив, що він з своєю матір'ю є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка є його колишньою дружиною, шлюб з якою розірвано у 2009 році. В 2015 році він надав дозвіл на тимчасову реєстрацію відповідачки в квартирі, яка є його приватною власністю, оскільки, квартиру, де була зареєстрована відповідачка продали. Пояснив, що його колишня дружина не є членом його сім'ї, її реєстрація в квартирі, створює йому перешкоди в користуванні та розпорядженні його майном. Відповідачка добровільно покинула вказане житло весною 2019 року, окрім того, має у власності нерухомість, а відтак і місце для постійного проживання. З приводу реєстрації місця проживання спільних дітей пояснив, що жодних претензій та заперечень щодо проживання та реєстрації дітей у його квартирі не має ні він, ні його мати, яка є другим співвласником квартири. Просив первісний позов задовольнити, у зустрічному відмовити.
Представник позивача за первісним позовом, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги своїх довірителів в повному обсязі з підстав зазначених в позові. З приводу зустрічного позову заперечила з підстав викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.
Відповідачка за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) в судовому засіданні пояснила, що в 2009 році між нею та ОСОБА_1 шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу, між сторонами було відновлено стосунки, вони проживали однією сім'єю та у них народилось ще двох дітей. Весною 2019 року вона з дітьми вимушено покинула місце реєстрації, оскільки ОСОБА_1 застосовував до неї фізичне насильство, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, які перебувають на розгляді в суді, щодо нього неодноразово складались адміністративні протоколи щодо насильства в сім'ї. На час подання зустрічного позову, діти проживають з нею та перебувають на повному її утриманні, вона змушена винаймати квартиру та проживати окремо від ОСОБА_1 . Відповідач за зустрічним позовом аліменти сплачувати відмовляється, дітьми не цікавиться, жодної допомоги не надає. Квартира АДРЕСА_1 придбана під час їх спільного проживання. Пояснила, що не чинить перешкод старшій доньці у відвідуванні батька. На уточнюючі запитання суду також зазначила, що не має жодних претензій до ОСОБА_5 (колишня свекруха).
Представник позивачки повністю підтримала вимоги зустрічного позову, просила такі задовольнити в повному обсязі, в первісному відмовити.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що між сторонами існують неприязні стосунки, які зумовлені поведінкою ОСОБА_1 , оскільки такий неодноразово застосовував до ОСОБА_3 фізичне насильство, що і було причиною того, що остання залишила вказане житло, оскільки побоювалась за життя своє та дітей.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що батько неодноразово застосовував до мами фізичне насильство, свідком чого вона була, також батько побив і її, вказане було причиною того, що вони з мамою покинули квартиру, де зареєстровані. Однак, після цього вона неодноразово приходила до батька в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Обурена тим, що батько не допомагає матеріально, відмовив їй у придбанні нових кросівок в той же час надаючи такі кошти своїм товаришам. Пояснила, що не бажає спілкуватись з батьком і бачила його останній раз близько шести місяців тому. Пояснила, що її мати немає ключів від квартири, батько таких не дає.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У відповідності до вимог ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частина 1 ст. 381 ЦК України передбачає, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 03.04.2009 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20.11.2004 року у відділі РАЦС Жовківського РУЮ Львівської області, актовий запис №119 розірвано.
Відповідно до витягу з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17.05.2019 року №166922235, власниками квартири АДРЕСА_1 є позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (по Ѕ частки).
Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на вищезгадану квартиру відповідачкою ОСОБА_3 в судовому порядку не оспорювалося, а відтак доводи відповідачки за первісним позовом, про те, що квартира була придбана за спільні кошти її та її колишнього чоловіка ОСОБА_1 під час спільного проживання, судом не беруться до уваги і такі не спростовують висновків суду, що власником спірної квартири є позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданою ПП «УК «Рідний дім-Центр» від 11.06.2019 №671, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_3 (колишня дружина).
Відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме, подружжя, їх діти та батьки.
За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 є колишнім членом сім'ї позивача, оскільки шлюб між ними розірвано у 2009 році.
Суд зазначає, що сам по собі факт реєстрації колишньої дружини та колишньої невістки позивачів відповідно, в спірній квартирі не може вважатися достатньою правовою підставою для виникнення у неї права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Як стверджують позивачі, вони мають намір розпоряджатися квартирою, власниками якої вони є на власний розсуд, реєстрація та проживання у такій квартирі відповідачки ОСОБА_3 перешкоджає у вчиненні таких дій, тому, на думку суду, вірною та обгрунтованою є вимога про те, що права позивачів на підставі ст. 391 ЦК України, як власників, підлягають захисту шляхом усунення перешкод в здійсненні права власника житла шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_3 є власником нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 , а також земельної ділянки площею 0.25 га за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, відповідачка ОСОБА_3 забезпечена житлом.
Суд не бере до уваги, як доказ акт ПП «УК «Рідний дім - центр» №4/1 від 24.05.2019 щодо фактичного не проживання ОСОБА_3 з 30 березня, за адресою: АДРЕСА_1 , складеного паспортистом ОСОБА_10 оскільки, інформація відображена в такому не несе жодного доказового значення, позаяк в такому не вказано з якого року відповідачка не проживає в спірній квартирі, відсутні необхідні реквізити та такий акт не є доказом з огляду на підставу даного позову. Окрім цього, сторонами не заперечується факт непроживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 з весни 2019 року.
З приводу наявних в матеріалах справи копій обвинувальних актів відносно ОСОБА_1 , які перебувають на розгляді в суді, то такі самі по собі, а також в сукупності з іншими доказами підтверджують те, що між сторонами дійсно існують неприязні стосунки.
Однак, наявність неприязних стосунків між сторонами не може бути підставою для відмови в даному позові, оскільки підставою даного позову є ст. 391 ЦК України.
Відтак, враховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, керуючись ст. 391 ЦК України, яка визначає право власника, у тому числі квартири чи житлового будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб будь - яким законним шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог первісного позову
Розглядаючи вимоги зустрічного позову, суд виходить з наступного.
Як попередньо встановлено судом, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , тобто позивачам за первісним позовом, відповідачам за зустрічним позовом.
Як вбачається з зустрічної позовної заяви такий пред'явлено виключно до ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача залучити до участі у справі співвідповідача. Відтак, у суду відсутнє право без клопотання позивача за власною ініціативою залучати до участі у справі співвідповідача. Вказані обставини судом з'ясовувались, досліджувались та роз'яснювались в судовому засіданні, на що ОСОБА_3 пояснила, що позов нею пред'явлено лише до ОСОБА_1 , оскільки саме він є ініціатором первісного позову і саме з ним у неї склались неприязні стосунки, жодних претензій до його матері (другого співвласника квартири) ОСОБА_3 не має.
Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Окрім цього, ОСОБА_3 була представлена в судовому засіданні адвокатом, позаяк, була забезпечена юридичною допомогою.
Відтак, суд приходить до висновку, що зустрічний позов зачіпає, окрім прав та інтересів ОСОБА_1 також права та інтереси ОСОБА_5 , як співвласника квартири, до якої зустрічний позов не пред'явлено.
З приводу позовної вимоги щодо вселення дітей у згадану квартиру, слід зазначити наступне.
Як вбачається з первісного позову вимог щодо визнання дітей такими, що втратили право користування житлом власники квартири не ставлять, судом встановлено, що позивачі за первісним позовом не заперечують проти користування житловими приміщеннями та проживання у них дітей ОСОБА_1 та Позивача за зустрічним позовом, первісний позов стосується виключно відповідачки і жодним чином не порушує права їхніх дітей. В судовому засіданні з показів свідка ОСОБА_6 , пояснень ОСОБА_11 , ОСОБА_1 встановлено, що діти не позбавлені можливості користуватись квартирою, а те, що зараз вони такою не користуються викликано не здійсненням перешкод у цьому власниками житла, а неприязними стосунками, які існують між сторонами, в тому числі небажанням старшої доньки бачити батька, про що нею було пояснено в судовому засіданні. Окрім того, як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви позивач не зверталась до суду, як законний представник в інтересах своїх дітей.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України участь органу опіки і піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою.
Зважаючи на предмет даного позову, підстав для залучення органу опіки і піклування суд не вбачав.
З приводу позовної вимоги щодо закріплення за позивачкою та дітьми конкретних кімнат, слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Позивач за зустрічним позовом, як на підставу задоволення її позовних вимог посилається на ст. 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Однак, як встановлено судом ОСОБА_3 не є членом сім'ї ОСОБА_1 , така перестала бути членом його сім'ї одночасно з припиненням фактичного проживання у належному йому на праві власності житловому приміщенні. Відтак, до неї не можуть застосовуватись положення ст. 405 ЦК України, ст. 64, ст. 157 ЖК України.
З приводу тверджень позивачка за зустрічним позовом, що вона змушена винаймати квартиру, то у матеріалах справи містяться інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують, що на праві власності Позивача за зустрічним позовом перебувають квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 , а також земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га у с. Потелич Жовківського району Львівської області. Відтак право позивачки, гарантоване ст. 47 Конституції України є не порушене.
Відповідно до характеристики ОСОБА_6 №02-07/150 від 13.05.2020, така навчається в ЛМВ ім. В.Стуса з п'того класу. Мати учениці - ОСОБА_3 спілкується з педагогами, які навчають доньку, бере участь у шкільному житті дитини. Батько ОСОБА_6 - ОСОБА_1 контакту з ліцеєм, де вчиться донька не підтримує, з вчителями не спілкується. За час навчання доньки батько жодного разу не цікавився успіхами доньки. Педагогічний колектив з батьком особисто не знайомий.
Як вбачається з довідки №52 від 18.05.2020 року, виданої дошкільним навчальним закладом №42, син ОСОБА_3 - ОСОБА_8 відвідує дошкільний навчальний заклад №42 м.Львова з 06.07.2018 року. Дитиною займається мати - ОСОБА_3 . Батько ОСОБА_1 дитиною не займається, оплату не проводить.
Відповідно до характеристики ОСОБА_7 №02-07/152 від 13.05.2020 року, така навчається в ЛМВ ім. В.Стуса з першого класу. Мати учениці - ОСОБА_3 спілкується з педагогами, які навчають доньку, бере участь у шкільному житті дитини. Батько ОСОБА_6 - ОСОБА_1 контакту з ліцеєм, де вчиться донька не підтримує, з вчителями не спілкується. За час навчання доньки батько жодного разу не цікавився успіхами доньки. Педагогічний колектив з батьком особисто не знайомий.
Суд не приймає до уваги як докази характеристики дітей зі школи та садочку, а також покликання ОСОБА_3 на те, що діти перебувають на повному її утриманні, аліменти ОСОБА_1 відмовляється сплачувати, дітьми не цікавиться, жодної допомоги не надає, оскільки зазначені обставини не мають відношення до предмету даного спору.
Стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі квартири чи житлового будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб будь - яким законним шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своє власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
З врахуванням вищенаведеного, встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в цілому.
Згідно зі ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власника житла шляхом визнання втрати права користування житлом - задоволити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (квартирою), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від квартири - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 768,40 гривень судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_5 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення виготовлено 18.09.2020 року.
Суддя Марків Ю.С.