465/5891/20
2-з/465/110/20
про відмову в забезпеченні позову
"18" вересня 2020 р.
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого:судді Марків Ю.С.,
секретаря:Волкова Н.І.,
розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, суд -
ОСОБА_1 звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Окрім того, позивачем разом з позовною заявою подано до суду заяву про забезпечення позову по вказаній справі, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_4 в розмірі 828 100,00 грн.
В обгрунтування заяви посилаєтьсяна те, що звернувся до Франківського районного суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Разом з тим, зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити рішення суду в майбутньому, вважаючи, що до винесення судом рішення по справі, відповідач може будь-яким чином відчужити належне йому на праві приватної власності майно на користь третіх осіб, вивести наявні грошові кошти з рахунків в банківських установах.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Так, відповідно до положень ч.1 ст.149 ЦПК України,суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2ст.149 ЦПК України).
Згідно п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому, процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Головною метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у п. 4 Постанови Пленуму від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Однак, позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову не подано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність реальної загрози того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення її прав та інтересів, зокрема не вказано, які саме права та інтереси заявника можуть бути порушені; не зазначено, в чому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення судового рішення, або з яких причин захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви необхідно відмовити.
З наведених міркувань та керуючись ст. ст.151,153 ЦПК України,-
у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Марків Ю.С.