10 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2150/20 пров. № А/857/7642/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Волдінер Ф.А.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьку 18 травня 2020 року у справі №140/2150/20 за позовом Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Волинській області до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
02.03.2020 Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Волинській області (далі - Управління) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, просило визнати протиправним та скасувати рішення від 21.01.2020 №0009855533 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем своєчасно обчислювався та сплачувався єдиний внесок на розрахункові рахунки Казначейства України відкриті для ГУ ДПС у Волинській області. Зазначив, що позивачем не допущено бездіяльності по неоплаті (несвоєчасній оплаті) сум ЄСВ за розглядуваний період, а допущена помилка під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання єдиного внеску до державного бюджету, що має своє вираження у помилковій сплаті сум ЄСВ на невідповідний рахунок. Суд першої інстанції вказав, що здійснення такої помилки має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не є підставою для застосування штрафів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону №2464-VI, а саме єдиний внесок за вересень-жовтень 2019 сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, що стало підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Управління подало відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника, незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. Вказує, що позивачем було подано до відповідача заяви про перерахунок помилково сплачених коштів. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого відмовлено з огляду на відсутність належних доказів неможливості забезпечення участі уповноваженого представника в судовому засіданні та необхідності дотримання встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строків розгляду справи.
Відповідно до положень статтей 229 та 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 21.01.2020 Головним управлінням ДФС у Волинській області прийнято рішення №0009855533 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску Управлінням Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Волинській області, яким на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до позивача застосовано штраф у розмірі 61 689,89 грн. за період з 22.10.2019 до 27.11.2019 та нараховано пеню у розмірі 5222,33 грн. (а.с.8).
22.01.2020 Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Волинській області подало скаргу до ДФС України на вказане рішення від 21.01.2020, яка рішенням ДПС України від 21.02.2020 №1882/5/99-00-08-06-01-05 залишена без задоволення, а рішення ГУ ДПС у Волинській області за №0009855533 від 21.01.2020 - без змін (а.с.25-27).
Вважаючи вказане рішення протиправним, таким, що підлягає скасуванню, Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Волинській області звернулось із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення, (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пунктів 2 та 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування.
Згідно з частиною 10 статті 9 Закону №2464-VI у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 3 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з частиною 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення, (далі - Інструкція №449), яка визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ІV Інструкції №449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Пунктом 1 розділу VІ Інструкції №449 встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу VІІ Інструкції №449 згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1-4 та 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди.
Для платників, зазначених у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції,- календарний квартал.
Згідно з рішенням від 21.01.2020 №0009855533 відповідач наклав штраф на позивача за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, що мало місце за період з 22.10.2019 до 27.11.2019.
Управління зазначило, що 17.05.2018 своєчасно та у повному обсязі сплатило черговий єдиний внесок за травень 2018 року на рахунок Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, однак органом Державної казначейської служби України у Волинській області, який є обслуговуючим банком Управління, помилково направлені кошти єдиного внеску на інший рахунок: сплата єдиного внеску за військовослужбовців Управління зарахована на рахунок, на який сплачується єдиний внесок за працівників Управління, про що Управління повідомлено не було. 09.10.2019 та 18.10.2019 сплачено черговий єдиний внесок за військовослужбовців, оскільки перед цим сталась заміна рахунків для сплати єдиного внеску у зв'язку з введенням стандартів IBAN, то кошти єдиного внеску, які сплачувались на рахунок Луцької ОДПІ, помилково надійшли не на рахунок Луцького міського управління ГУ ДПС у Волинській області, а на рахунок Луцького районного управління ГУ ДПС у Волинській області.
Як вбачається з платіжних доручень №250 від 17.06.2018, № 542 від 09.10.2019; № 571 від 18.10.2019 позивачем своєчасно обчислювався та сплачувався єдиний внесок на розрахункові рахунки Казначейства України відкриті для ГУ ДПС у Волинській області, однак в якості рахунку, на який повинні нараховуватися та сплачуватися суми ЄСВ, помилково вказаний інший рахунок.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано належними та допустимими доказами відповідачем, обидва вказані рахунки були відкриті відповідачу.
Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає, зокрема, розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства. В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - органи Казначейства України), бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (абз.2 розділу 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 №122).
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Таким чином, оскільки всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів, то помилкове визначення рахунку для сплати ЄСВ не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми зобов'язання у визначений Законом №2464 строк, та, як наслідок, i для висновку про наявність у контролюючого органу підстав для застосування штрафу та нарахування пені. Навіть у випадку здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов'язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом №2464, така має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 березня 2019 року (справа №823/567/17), від 12 лютого 2019 року (справа №537/4743/15-а), від 21 листопада 2019 року (справа № 824/493/16-а).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №821/844/17 зазначив, що штрафні санкції, передбачені Законом №2464-VI застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Отже, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.
Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для Державного бюджету, й, до того ж, в подальшому позивач звертався до контролюючого органу із заявою про перерахування помилково зарахованих коштів на вірний рахунок, що відповідачем не заперечується.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача правових підстав для застосування до позивача штрафу та пені, передбачених частиною 10 та пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2346-ІІІ.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України адміністративного судочинства України не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску та нарахування пені, тоді як матеріалами справи підтверджено, що єдиний соціальний внесок позивачем сплачено вчасно та в повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності дій відповідача щодо складання та направлення оскаржуваного рішення, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №140/2150/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 21.09.2020 згідно ч.3 ст.321 КАС України