17 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3192/19 пров. № А/857/2449/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Іщук Л. П.;
за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року у справі № 140/3192/19 (головуючий суддя - Ксензюк А. Я., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
28 жовтня 2019 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивача; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене в рішенні від 24 травня 2019 року та листі від 27 червня 2019 року; зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що у позивача є право на отримання пенсії в Україні незважаючи на проживання в іноземній державі, оскільки рішенням КСУ № 25-рп/2009-2 від 07.10.2009 було визнано неконституційними положення ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсії при виїзді за кордон на постійне проживання. Однак, пенсійним органом протиправно було відмовлено позивачу в поновленні виплати пенсії, що порушує її конституційні права.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року, прийнятим в порядку письмового провадження, позивачу відмовлено в задоволені позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем - ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, керувався нормами закону про призначення пенсії, однак пенсія позивачу вже була призначена і її виплату слід було поновити. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції мотивував його відсутністю в позивача громадянства України, однак пенсійним органом відмовлено в поновленні виплати пенсії з інших підстав, а тому суд вийшов за межі предмету спору. Належність позивача до громадянства України не було предметом спору в даній справі, крім того належність позивача до громадянства України вже встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі № 140/186/19. Також апелянтом зазначено, що в даному спорі не застосовуються процесуальні строки щодо звернення до суду.
Відповідачем в суді апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивачка в 1991 році виїхала з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується копіями посвідчення особи, що видане відділенням МВС в місті Хайфа 08 березня 1992 року, та закордонного паспорту № НОМЕР_1 від 23.10.1991. До виїзду за кордон позивачка проживала в АДРЕСА_1 .
11 квітня 2018 року позивачка подала до Пенсійного фонду України заяву, в якій просила направити дану заяву до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України та зобов'язати його поновити виплату пенсії.
Пенсійний фонд України листом від 18.06.2018 № 13054/С-11 направив дане звернення до ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням від 19 липня 2018 року № 879/С-01 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що відповідно до ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Дана відмова була оскаржена позивачем у судовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 140/186/19 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відновлення їй виплати пенсії та зобов'язано направити її заяву про відновлення виплати пенсії для повторного розгляду в Луцьке ОУПФ.
Повторно звернувшись із заявою про відновлення виплати пенсії, позивачка отримала рішення від 24 травня 2019 року та лист від 27 червня 2019 року № 7929/02-39, в яких Луцьке ОУПФ повідомило про відмову у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у зв'язку з відсутністю на обліку в Луцькому ОУПФ матеріалів її пенсійної справи та неподанням документів необхідних для поновлення виплати пенсії.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення від 03 січня 2020 року про відмову в задоволенні позову у даній справі виходив з того, що при зверненні до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, представником позивачки не було надано належного документу, який підтверджує належність позивачки до громадянства України. Так, представником позивачки було подано копію паспорту громадянки Союзу Радянських Соціалістичних Республік для виїзду за кордон, строк дії якого завершився 23 жовтня 1996 року, а отже не чинний на момент звернення за поновленням виплати пенсії.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-ІV) який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Порядок № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутній чіткий законодавчий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що поновлення виплати пенсії можливе виключно у випадку якщо вона була призначена раніше, виплачувалась протягом певного періоду і її виплата була припинена.
Апеляційний судом надсилався інформаційний запит від 06.07.2020 № 140/3192/19/01-17/28025/20 до ГУ ПФУ у Волинській області, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради та представнику позивача - ОСОБА_2 про надіслання на адресу суду будь-яких належним чином оформлених документів, які підтверджують факт призначення позивачу пенсії за віком в 1991 році.
У відповідь на даний запит, представником позивача подано пояснення на інформаційний запит до якого було долучено копію трудової книжки позивачки. В даній трудовій книжці наявний запис № 14 від 28.10.1991 про звільнення з займаної посади у зв'язку з переходом на пенсію, однак трудова книжка не є документом який підтверджує призначення пенсії. Таким документом може бути пенсійна справа, виписка з пенсійної справи, пенсійне посвідчення, тощо.
Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів призначення позивачу пенсії, а тому поновлення її виплати є неможливим.
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити, що суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову, однак відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з помилкових мотивів, а тому оскаржене рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні адміністративного позову.
Пунктом 4 ч.1 ст.317 КАС України встановлено, що підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року у справі № 140/3192/19 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні адміністративного позову.
У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року у справі № 140/3192/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
Л. П. Іщук
Повне судове рішення складено 21.09.2020