15 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1773/20 пров. № А/857/9243/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.
за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року про забезпечення позову (суддя - Тимощук О.Л., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про забезпечення позову,-
ОСОБА_1 в липні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради, у якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 16 Рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки», в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом: зупинення дії оспорюваного акта в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , поруч ГБК № 8, для будівництва індивідуального гаража; заборони Івано-Франківській міській раді та іншим особам приймати рішення, вчиняти реєстраційні дії та вчиняти будь-які інші дії, що стосуються предмета спору - земельної ділянки з кадастровим №2610100000:08:001:0214 площею 0,0084 га на вул. Надрічна, м. Івано-Франківськ поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража. В обґрунтування заяви наводились аргументи стосовно того, що існують очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, та порушенням прав, інтересів особи, яка звернулася до суду, оскільки відповідачем безпідставно, всупереч вимог статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), без будь-яких зауважень, заперечень та обґрунтувань, прийнято оскаржуване рішення про скасування свого власного рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Позивач також зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення у цій справі або здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також, незабезпечення позову у заявлений позивачем спосіб може призвести до прийняття відповідачем низки протиправних рішень щодо передачі існуючої земельної ділянки у власність чи користування іншим особам.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №300/1773/20 заяву про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію пункту 16 Рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на вул. Надрічна, поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража. Заборонено Івано-Франківській міській раді приймати рішення, вчиняти реєстраційні та будь-які інші дії, що стосуються предмета спору: земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:08:001:0214 площею 0,0084 га, на вул. Надрічна, м. Івано-Франківськ, поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для забезпечення позову у цій справі. Апелянт наголошує, що позивачем не доведено існування обставин, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на що у суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки вирішення вказаного питання на даній стадії фактично є свідченням розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником були наведені належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а тому невжиття заходів забезпечення позову могло істотно ускладнити поновлення порушених, на думку позивача, прав та інтересів, за захистом яких він звернувся. Також суд першої інстанції вважав, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, зокрема, у вигляді заборони відповідачу та іншим особам вчиняти реєстраційні та будь-які інші дії, що стосуються вказаної земельної ділянки, існує реальна, обґрунтована ймовірність ускладнення відновлення порушених прав, інтересів позивача чи позбавлення його можливості оформлення права власності на відведену та сформовану ним земельну ділянку.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
Так, у відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом пунктів, 1, 2, 4 частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії;забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлює стаття 152 КАС України, у відповідності до частини першої якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Водночас, заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Разом з цим, дослідивши зміст заяви позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для забезпечення даного адміністративного позову, оскільки заявником не наведено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Заявник посилається лише на те, що невжиття заходів забезпечення позову значно ускладнить або унеможливить виконання рішення у справі, а також може потягнути за особою нові судові процеси для поновлення прав позивача, проте заявник жодним чином не обґрунтував наведені ним обставини, не зазначає які саме перешкоди можуть виникнути у виконанні рішенні суду у даній справі.
Водночас, позивачем необґрунтовано у чому саме полягає очевидна небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі, а також відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Твердження заявника про те, що незабезпечення позову у заявлений позивачем спосіб може призвести до прийняття відповідачем низки протиправних рішень щодо передачі існуючої земельної ділянки у власність чи користування іншим особам є лише припущенням та не підкріплюються жодними доказами.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі ще не означає позитивного рішення про надання її в подальшому вказаної ділянки у користування чи розпорядження. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №802/1534/17-а
Більше того, забезпечення позову шляхом заборони Івано-Франківській міській раді та іншим особам приймати рішення, вчиняти реєстраційні дії та вчиняти будь-які інші дії щодо спірної земельної ділянки може порушити права осіб, що не є учасниками цього судового процесу, тобто осіб, які можуть звертатися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вказаної земельної ділянки.
Також, у постанові від 30 травня 2018 року, прийнятою у справі №826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
У розвиток цього висновку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність (користування, в тому числі на умовах оренди).
Апеляційний суд, окрім іншого, акцентує увагу й на тому, що очевидні ознаки протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, зміст заяви про забезпечення позову і обставини справи не дають підстав стверджувати про наявність, у даному випадку, очевидних і беззаперечних ознак протиправності оспорюваного рішення, які могли б зумовити необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги позивача, заявлені в адміністративному позові, зводяться до невідповідності оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, що становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті. Вирішення ж відповідного питання за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову фактично є передчасним вирішенням позовних вимог.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність очевидних ознак протиправності в діях Івано-Франківської міської ради, що проявилась у недотриманні вимог статті 118 ЗК України, а саме безпідставній бездіяльності щодо належного обґрунтування, у оскарженому рішенні, підстав скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, та як наслідок, скасування індивідуального акта одноразового застосування, який на момент ухвалення оскаржуваного рішення вичерпав свою дію внаслідок його реалізації позивачем.
Проте такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки Івано-Франківська міська рада не приймала рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а лише скасувала своє попереднє рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з огляду на що відсутні підстави стверджувати про наявність очевидних ознак протиправності оскарженого рішення з покликанням на його невідповідність статті 118 ЗК України.
Натомість, як вже було зазначено вище, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості, достовірності та достатності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Отож, позивач не обґрунтував свою заяву про забезпечення позову, не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або наявні очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Сама лише думка позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнана судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб'єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу. Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Колегія суддів зазначає, що мотиви, якими заявник обґрунтовує заявлене клопотання та забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення, яким скасовано рішення суб'єкта владних повноважень про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а також шляхом заборони відповідачу та іншим особам приймати рішення, вчиняти реєстраційні дії та вчиняти будь-які інші дії із спірною земельною ділянкою, буде фактично вирішенням справи по суті до постановлення рішення в даній справі. Також суд зауважує, що на даному етапі він позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, оскільки такі можуть бути виявлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи та оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії оскаржуваного рішення та заборона відповідачу та іншим особам приймати рішення, вчиняти реєстраційні дії та вчиняти будь-які інші дії із спірною земельною ділянкою, за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Таким чином, перевіривши зазначені в заяві позивача про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заяви та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вимоги щодо забезпечення позову є передчасними та без розгляду справи по суті зі встановленням усіх фактичних обставин справи та дослідженням доказів, що мають значення для вирішення даної справи, неможливо в даному випадку забезпечити позов.
У даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими наведені вище норми КАС України пов'язують можливість забезпечення позову.
Доводи заявника ґрунтуються виключно на припущеннях щодо обставин, які ймовірно можуть мати місце у майбутньому, при цьому настання останніх не матиме невідворотних наслідків для позивача.
Колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення, яким скасовано рішення суб'єкта владних повноважень про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а також шляхом заборони відповідачу та іншим особам приймати рішення, вчиняти реєстраційні дії та вчиняти будь-які інші дії із спірною земельною ділянкою, є фактичним вирішенням справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, який направлений не на саме рішення, а на наслідки його виконання.
У рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, оскільки при цьому фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що за жодних умов заходи забезпечення позову не можуть бути використані як санкція для відповідача або як спосіб примусити відповідача діяти певним чином під загрозою заподіяння збитків шляхом вжиття заходів забезпечення позову, а також не можуть бути наслідком зловживання позивачем своїми правами на шкоду відповідачеві з санкціонованого дозволу суду.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь - яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 Європейський суд з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову призвели до відновлення прав позивача, за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Як убачається з матеріалів справи, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача нічим не підтверджено, відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для забезпечення адміністративного позову згідно статті 150 КАС України, а підстави які навів позивач, а саме очевидність ознак протиправності рішення відповідача та порушення прав, свобод та інтересів позивача таким рішенням не є обґрунтовані, не наведено переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, не подано суду належних та допустимих доказів наявності очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам позивача, неможливості або ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.
У відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення спірного питання, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, а відтак вона підлягає скасуванню із ухваленням постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року про забезпечення позову у справі №300/1773/20 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 21 вересня 2020 року.