21 вересня 2020 року Справа № 160/7740/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
09.07.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати оформлене витягом з протоколу від 08 серпня 2019 року №5 рішення комісії Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням відповідно до законів України: «Про місцеве самоврядування», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, та Положення про Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого відповідно до вимог пункту 3 статті 10 Закону №3551;
- зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради встановити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) статус члена сім'ї загиблого відповідно до вимог пункту 3 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати ОСОБА_1 «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивачка є дружиною, яка не одружена вдруге, померлого учасника бойових дій, нагородженого медаллю колишнього Союзу РСР «За відвагу» - ОСОБА_2 , внаслідок чого, на її переконання, вона має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого відповідно до вимог пункту 3 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551 (далі - Закон №3551). В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася за допомогою в отриманні вищезазначеного статусу та відповідного посвідчення до Дніпропетровського обласного об'єднання ветеранів Афганістану Української спілки ветеранів Афганістану, головою якого з цього приводу був надісланий лист-звернення від 05 квітня 2019 року №044/2019 до управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпро ради, правонаступником якого є відповідач, яке листом №1621 від 11 квітня 2019 року повідомило заявника, що у зв'язку із тим, що не має експертного висновку, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з пораненням або внаслідок захворювання, одержаного під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби, та ОСОБА_3 за життя не був визнаний інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, права на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни його дружина не має. Крім того, на початку листопада на адресу Дніпропетровського обласного об'єднання ветеранів Афганістану Української спілки ветеранів Афганістану також надійшов витяг з протоколу від 08 серпня 2019 року №5 засідання комісії Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням відповідно до законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, та Положення про Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, яким безпосередньо відмовлено позивачеві у наданні статусу члена сім'ї померлого відповідно до вимог пункту 3 статті 10 Закону №3551. Проте, позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що унеможливлює реалізацію її права користатися встановленими Законом № 3551-XII пільгами та гарантіями її соціального захисту.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.; завірених належним чином копій наступних документів: договору про надання професійної правничої допомоги № 01/247/06 від 24 червня 2020 року; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 0819 та ордеру серія ДП № 247/000010 для відповідача.
На виконання вимог ухвали суду від 14.07.2020р. позивачем до канцелярії суду 17.07.2020р. надано документи, якими усунуто вказані недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та його поновлення задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7740/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 25.08.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду відмовлено у залученні до участі справі у якості третьої особи Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі.
12 серпня 2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідно пункту 3 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дружини (чоловіки), які не одружилися вдруге, батьки, неповнолітні діти померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та війни 1938-1939 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних). З аналізу пунктів 1,2,3 частини 1 статті 10 вказаного Закону можна зробити висновок, що померлий чоловік позивача не відноситься до категорії осіб зазначених у вказаних пунктах, так як його смерть не пов'язана з пораненням, захворюванням, одержаним під час захисту Батьківщини або виконанні обов'язків військової служби, а також ОСОБА_2 за життя не був визнаний особою з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. На думку відповідача, вимоги пункту 3 частини 1 статті 10 розповсюджується на членів сім'ї загиблих (померлих) учасників бойових дій, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та війни 1938-1939 років з імперіалістичною ОСОБА_4 та були нагороджений за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних). За твердженням відповідача, із матеріалів справи останнім встановлено, що померлий чоловік позивача ОСОБА_2 проходив службу в обмеженому контингенті радянських військ у Афганістані з 1980 по 1982 роки. Указом Президії Верховної Ради СССР від 17 листопада 1982 року нагороджений медаллю «За відвагу» (воєнний квиток НОМЕР_2 ). Таким чином, саме на підставі викладеного рішенням Комісії з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням управління від 08.08.2019р. №2 позивачу відмовлено у наданні статусу члена сім'ї померлого (протокол №2 від 08.08.2019р.) та у зв'язку із відмовою в наданні статусу - права на отримання «Посвідчення члена сім'ї загиблого» вона не має. Отже, відповідач вважає, що надана відмова позивачу в установленні статусу членів сім'ї загиблого є правомірною та такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст. ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 11 жовтня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 одружились 11 жовтня 1996 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження 11.10.1996 року зроблено запис за №698, після одруження дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 брав участь у боях в Обмеженому Контингенті Радянських військ в Афганістані з 1980 по 1982 рік, командир взводу в/ч п.п.27717 та нагороджений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.11.1992 року медаллю «За відвагу» (мовою оригіналу).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 15 лютого 2000 року ОСОБА_2 має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції міста Дніпропетровська, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 51 рік, про що в книзі реєстрації актів про смерть 30.01.2004 року зроблено запис №234, причина смерті: гостре отруєння оксидом вуглецю.
Як слідує з паспорту громадянина України серії НОМЕР_7 , виданого Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 27.02.1997р., ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з гр. ОСОБА_2 та повторно шлюб не брала.
Оскільки з 25 травня 2005 року ОСОБА_1 є членом Дніпропетровського обласного об'єднання ветеранів Афганістану Української спілки ветеранів Афганістану (далі - ДООВА), 05 квітня 2019 року головою ДООВА був надісланий лист (реєстр. №044/2019) до Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпро ради щодо розгляду та вирішення питання встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни (учасника бойових дій на території інших держав - Афганістану) дружині померлого учасника бойових дій ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відповідно до вимог п.3 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року, з видачею відповідного посвідчення.
Листом від 11.04.2019 року №1621 Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпро ради повідомило заявника про те, що п.3 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розповсюджується тільки на померлих учасників бойових дій, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. та війни 1938,1939,1945 років з імперіалістичною ОСОБА_4 та були нагороджені за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР, при цьому, у зв'язку із тим що не має експертного висновку, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з пораненням або внаслідок захворювання, одержаного під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби, та ОСОБА_3 за життя не був визнаний інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, права на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни його дружина не має.
03 травня 2019 року головою ДООВА був надісланий лист (реєстр. №050/2019) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо розгляду та вирішення питання встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни (учасника бойових дій на території інших держав - Афганістану), дружині померлого учасника бойових дій ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відповідно до вимог п.3 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року, з видачею відповідного посвідчення.
Крім того, 07.08.2019р. ОСОБА_1 особисто звернулася до комісії Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням з заявою про встановлення їй статусу члена сім'ї померлого учасника бойових дій у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , учасника бойових дій в Афганістані, нагородженого медаллю «За відвагу».
Як слідує з протоколу від 08 серпня 2019 року №2 (та Витягу з цього протоколу №2) засідання комісії Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням відповідно до законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, та Положення про Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, розглянувши заяву ОСОБА_1 та надані нею документи, після розгляду та обговорення Комісією вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї померлого відповідно до вимог пункту 3 статті 10 Закону №3551.
Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною та, що вона, як дружина, яка не одружена вдруге, померлого учасника бойових дій, нагородженого медаллю колишнього Союзу РСР «За відвагу», має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, а тому Комісією їй неправомірно відмовлено у наданні цього статусу, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994р. №302 (далі - Положення №302).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
В преамбулі до Закону №3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.
Поширення чинності Закону №3551 на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Пунктом 2 Положення №302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до пункту 4 Положення №302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону), видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
«Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення №302).
Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону №3551 встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
При цьому статтею 6 Закону №3551 визначено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій.
Зокрема, за змістом приписів п.п.1,2 ч.1 ст.6 Закону №3551 учасниками бойових дій визнаються:
- військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;
- учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів);
- військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Згідно із положеннями абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону №3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідно пункту 2 статті 10 Закону №3551 чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
За змістом приписів пункту 3 статті 10 Закону №3551 чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та війни 1938-1939 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних).
Як слідує з аналізу наведених норм, статтею 10 Закону №3551 поширено чинність цього Закону №3551 на членів сім'ї загиблої особи - учасника бойових дій (прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону) лише при певних умовах, тобто не на членів сім'ї всіх без виключення загиблих учасників бойових дій, а лише за наявності сукупності передбачених приписами ст.10 Закону №3551 обставин.
Так, за умовами абз.1 п.1 ст.10 Закону №3551 дія цього Закону поширюється на сім'ї учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів, отже, задля отримання статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій за абз.1 п.1 ст.10 Закону №3551 мають бути надані відповідні підтверджуючі медичні документи про зв'язок смерті загиблого учасника бойових дій з пораненням, контузією, каліцтвом чи захворюванням, одержаним під час захисту Батьківщини або виконанні обов'язків військової служби, перебуванням на фронті тощо.
Судом встановлено, що таких документів позивачем у справі не надано, як і не надано документів на підтвердження встановлення її чоловікові - ОСОБА_2 за життя інвалідності від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, що, в свою чергу, також свідчить про відсутність підстав для встановлення позивачеві статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій за п.2 ст.10 Закону №3551.
Помилковими є доводи ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на встановлення статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій за п.3 ст.10 Закону №3551, оскільки приписи цієї норми розповсюджуються виключно на членів сім'ї загиблих (померлих) учасників бойових дій, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та війни 1938-1939 років з імперіалістичною ОСОБА_4 та були нагороджений за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних), натомість, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, померлий чоловік позивача - ОСОБА_2 проходив службу в обмеженому контингенті радянських військ у Афганістані з 1980 по 1982 роки та Указом Президії Верховної Ради СССР від 17 листопада 1982 року нагороджений медаллю «За відвагу» (воєнний квиток НОМЕР_2 ), отже, належить до іншої категорії осіб, які прирівнюються до учасників бойових дій відповідно до ст.6 Закону №3551, при цьому нормами ст.6 також розмежовано ці дві категорії осіб, які належать до учасників бойових дій.
За таких обставин, суд доходить висновку, що Комісією з розгляду та прийняття рішень по спірним питанням Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї померлого учасника бойових дій, внаслідок чого права на отримання «Посвідчення члена сім'ї загиблого» вона також не має.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради є такими, що задоволенню не підлягають повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на відмову в задоволенні позову у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору, згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42788389, місцезнаходження: пр. Петра Калнишевського, буд. 55, м. Дніпро, 49051) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 21.09.2020 року.
Суддя О.М. Турова