21 вересня 2020 року Справа № 160/8619/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
28.07.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника за померлим чоловіком ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є непрацездатною особою, пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отримує пенсію за віком. З 08.01.1977 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , та до дня його смерті вела спільне з чоловіком господарство, його дохід був джерелом існування для неї. 16.06.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника. Відповідач листом від 18.06.2020 року відмовив позивачу, з огляду на те, що на момент смерті ОСОБА_2 позивач була працездатною особою, документів, підтверджуючих наявність інвалідності або втрату джерела засобів існування позивачем не надано. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки чинне законодавство не встановлює вимоги бути непрацездатним членом сім'ї саме на момент смерті годувальника, а вимога до непрацездатності встановлюється для визначення моменту, з якого виникає право на призначення пенсії по втраті годувальника. Отже, посилання відповідача на той факт, що на момент смерті ОСОБА_2 позивач була працездатною особою, як на відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника є необґрунтованою та такою, що суперечить чинному законодавству.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/8619/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
17.08.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що на момент смерті ОСОБА_2 позивач була працездатною особою віком 40 років, документи, підтверджуючі наявність інвалідності до Головного управління не надавались. На день звернення із заявою про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за чоловіка, позивач вже більше 21 року проживала без чоловіка, тобто не була на повному його утриманні та не отримувала від нього постійну, основну допомогу, яка була для неї єдиним джерелом існування. Доказів перебування ОСОБА_3 на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_2 , а саме юридичного факту, встановленого в судовому порядку, ні до Головного управління, ні до суду позивачем не надано. Відповідно до трудової книжки від 29.07.1976 року, позивач працювала з 04.08.1998 року по 29.02.2002 року, тобто на час та після смерті годувальника мала самостійний заробіток, який був для неї основним джерелом доходу. З огляду на викладене, у задоволенні позовної заяви належить відмовити.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України, отримує пенсію за віком.
З 08.01.1977 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 .
Чоловік позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
16.06.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.
Листом б/н Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ з питань перерахунків пенсій №15 Управління застосування пенсійного законодавства) повідомив позивачу про відмову у переведенні пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з тих підстав, що на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач була працездатною особою, документів, підтверджуючих наявність інвалідності або втрату джерела засобів до існування не надано.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 10 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року - незалежно від тривалості страхового стажу.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно з ч. 3 цієї статті до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Судом встановлено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 08.01.1977 року, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є пенсіонером за віком.
Відповідачем не спростовується, що чоловік позивача на день смерті був пенсіонером та отримував пенсію.
Чоловік позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
З довідки №3638 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому будинку приміщенні/будинку осіб приватного підприємства «Комунальщик-4» від 30.01.2020 року №108 відомо, що ОСОБА_1 спільно проживала із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з 1988 року до моменту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.
З акту №108 від 30.01.2020 року, виданого приватним підприємством «Комунальщик-4», відомо, що ОСОБА_1 вела спільне господарство із ОСОБА_2 .
З трудової книжки ОСОБА_1 , дата заповнення 29.07.1976 року, встановлено, що вона працювала у період з 04.08.1998 року по 29.10.2002 року у Державному відкритому акціонерному товаристві шахта «Дніпровська».
Згідно з протоколом №1067 від 11.06.2015 року з пенсійної справи ОСОБА_1 їй призначено пенсію за віком.
Із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника позивач звернулась 16.06.2020 року.
З аналізу ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Судом не встановлено факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_2 , а навпаки з трудової книжки позивача видно, що на момент смерті ОСОБА_2 та у період, що передує його смерті з 04.08.1998 року вона працювала та була працездатною особою.
Таким чином, позивач не мала статусу ані непрацездатної особи, ані утриманця ОСОБА_2 .
Доказів того, що пенсія ОСОБА_2 була постійним і основним джерелом засобів до існування суду не надано, натомість судом встановлено, що позивач як працездатна особа отримувала заробітну плату від Державного відкритого акціонерного товариства шахта «Дніпровська».
На момент смерті ОСОБА_2 позивач була працездатною особою віком 40 років, документів, що підтверджували б наявність інвалідності суду не надано.
На день звернення із заявою про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за чоловіка, позивач вже більше 21 року проживала без чоловіка, тобто не знаходилась на його повному утриманні та не отримувала від нього постійну, основну допомогу, яка була для неї єдиним джерелом існування.
Доказів перебування ОСОБА_3 на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_2 , а саме юридичного факту, встановленого у судовому порядку, позивачем також не надано.
Відповідно до трудової книжки від 29.07.1976 року позивач працювала з 04.08.1998 року по 29.10.2002 року, тобто на час та після смерті годувальника мала самостійний заробіток, який був для неї основним джерелом доходу.
Позивач з 03.06.2015 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто має гарантоване Конституцією України джерело засобу до існування, а тому підстави для переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відсутні.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Позивач вмотивованих доводів та доказів на підтвердження позову не надала, натомість, відповідач виконав покладений на нього ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність свого рішення, чим спростував твердження позивача про порушення її прав та інтересів.
З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський