21 вересня 2020 рокуСправа № 160/8217/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
17.07.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакція законів України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакція законів України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ) з 18.06.2020 року, виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку та без обмежень максимального розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює в органах прокуратури з 01.08.2001 року та має безперервний стаж роботи на слідчо-прокурорських посадах, який на момент подачі позову складає 23 роки 10 місяців 16 днів. Окрім того, у період з 01.09.1996 р. по 29.06.2001 р. навчався у вищому юридичному навчальному закладі - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, загальний термін навчання 4 роки 10 місяців. 18.06.2020 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в реакції законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 р. №2663-ІІІ). Проте, листом від 30.06.2020 р. №11951-12106/П-03/8-0400/20 відповідач безпідставно відмовив у призначенні пенсії, зазначаючи про відсутність необхідного стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років, не зважаючи на те, що загальний трудовий стаж позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років становить 23 роки 6 місяців і 26 днів. Статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Тому позивач вважає, що набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку. Окрім того, виходячи з висловленого Конституційним Судом України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів. На сьогодні діє Закон №1697-VІІ, частиною 1 статті 86 якого встановлено, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року мають стаж 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Тобто статтею 86 Закону №1697-VІІ фактично збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у порівнянні із статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, з 20 до 24 років, що є звуженням прав у розумінні Конституції України. Крім того, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач мав «законні сподівання» на отримання пенсії за вислугу за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувались на ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ. З урахуванням викладеного, позивач просить відновити порушене право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/8217/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
11.08.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що пенсійне забезпечення прокурорів визначено статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» (№1697- VІІ від 14.10.2014р.), згідно з частиною 1 якої право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року мають стаж 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. З наданих документів стаж роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 3 місяці, у тому числі стаж роботи на прокурорських посадах 18 років 6 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років на день звернення відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Окрім того, Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ втратив чинність з 15.07.2015 р. З урахуванням викладеного, позовні вимоги є необґрунтованими, у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області немає законних підстав для призначення позивачу пенсії вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1996 року по 2001 року навчався у вищому навчальному закладі - Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство» (диплом НОМЕР_1 ).
Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.08.2001 року до сьогодні працює в органах прокуратури України:
- з 01.08.2001 р. по 15.11.2001 р. - помічником прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська;
- з 16.11.2001 р. по 21.06.2007 р. - старшим слідчим прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська;
- з 22.06.2007 р. по 24.12.2007 р. - заступником прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська;
- з 25.12.2007 р. по 26.01.2011 р. - прокурором Бабушкінського району м. Дніпропетровська;
- з 27.01.2011 р. по 12.03.2014 р. - прокурором Дніпровського району м. Дніпродзержинська;
- з 13.03.2014 р. по 21.04.2014 р. - начальником відділу захисту прав і свобод громадян та інтересів держави управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області;
- з 22.04.2014 р. по 28.01.2015 р. - начальником управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області;
- з 29.01.2015 р. по 13.07.2015 р. - начальником управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області;
- з 14.07.2015 р. по 14.12.2015 р. - Павлоградським міжрайонним прокурором Дніпропетровської області;
- з 15.12.2015 р. по 13.04.2020 р. - керівником Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області;
- з 14.04.2020 р. - прокурором Дніпропетровської області.
16.06.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Центральний ВОГ (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».
Листом від 30.06.2020 року за № 11951-12106/П-03/8-0400/20 відповідач повідомив позивачу про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
В обґрунтування такого рішення відповідачем у листі від 30.06.2020 року за № 11951-12106/П-03/8-0400/20 зазначено наступне.
Пенсійне забезпечення прокурорів визначено статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VІІ. Прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності у них на день звернення вислуги років не менше з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. На підставі наданих документів проведений розрахунок стажу, в результаті якого стаж роботи за вислугу років становить 21 рік 3 місяці, у тому числі стаж на прокурорських посадах - 18 років 6 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).
Так, ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05.11.1991 р., що діяла до 01.10.2011 р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Відповідно до ч. 5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Отже, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» зараховується, зокрема, половина строку навчання у вищому навчальному закладі.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами ст. ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».
Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Як встановлено судом (лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.06.2020 року за № 11951-12106/П-03/8-0400/20), стаж роботи позивача на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 3 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 18 років 6 місяців.
Таким чином, враховуючи наведені норми права, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
Посилання ж відповідача у листі від 30.06.2020 року за № 11951-12106/П-03/8-0400/20 та у відзиві на позовну заяву на положення Закону №1697-ІІ в якості обґрунтування підстав відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років суд вважає таким, що не ґрунтується на положенні Основного Закону.
Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) прийнятий 14 жовтня 2014 року та набрав чинності з 15 липня 2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Частиною 2 ст. 86 Закону №1697-VII визначено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Отже, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років та зменшено відсоткове значення розміру пенсії, що призначається, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду в органи прокуратури), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є недопустимим.
Частинами 1-3 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. п. 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Отже, у розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури з 01.08.2001 року, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинної на момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури), які в подальшому були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що непризначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент призначення позивача на службу в органи прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні ст. 1 Першого протоколу.
Відтак, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, що викладена у листі від 30.06.2020 року за № 11951-12106/П-03/8-0400/20, є протиправною, не ґрунтується на положенні Основного Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне вирішити спір на підставі норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України), та захистити порушене право позивача на пенсійне забезпечення.
За таких обставин, позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 1681,60грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакція законів України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакція законів України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ) з 16.06.2020 року, виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку та без обмежень максимального розміру пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. відповідно до квитанції № ПН24399 від 16.07.2020 р.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський