Рівненський апеляційний суд
Іменем України
10 вересня 2020 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з ДУ «Луцький слідчий ізолятор», матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року у кримінальному провадженні №12019030100000598 (за внесеними відомостями від 16 жовтня 2019 року) за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Серебрянка Гасинського району Пермської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, непрацюючого, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить оскаржуваний вирок скасувати і закрити кримінальне провадження.
Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та призначно покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили залишено попередній, - тримання під вартою. Також вирішено питання щодо речових доказів.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вважає вирок незаконним та необгрунтованим через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд першої інстанції, дослідивши в сукупності надані сторонами докази, перевіривши їх на предмет належності та допустимості, грунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості, мав би прийти до висновку про ухвалення виправдувального вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого. Вказує, що під час досудового розслідування та судового розгляду не було надано доказів, що дії ОСОБА_4 вказували на бажання збагатитись за рахунок ОСОБА_8 , що вказує на безпідставність кваліфікації за ч.2 ст.186 КК України. Також зазначає, що вартість мобільного телефону становить 500 грн., що значно менше розміру матеріальної шкоди, достатньої для притягнення до кримінальної відповідальності.
За вироком суду, 15 жовтня 2019 року о 20 год. 30 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у приміщенні кімнати житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою незаконного заволодіння чужим майном, повторно, відкрито викрав зі столу мобільний телефон марки «Nokia» моделі ТА-1034, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 вартість якого становить 500 грн., чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальних збитків на вищевказану суму.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо, підтримали подану захисником апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З положень статті 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції зазначених вимог закону дотримано в повному обсязі.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника щодо відсутності у діях обвинуваченого ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Шляхом системного аналізу положень ст.ст.23, 357, 358, 359, 361 КПК України, встановлено, що в них закріплено приписи, на підставі яких суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази й отримує усні показання учасників кримінального провадження. Суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, установлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження подавали клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Статтею 396 КПК України встановлені вимоги до змісту апеляційної скарги, згідно яких, окрім інших обов'язкових реквізитів, в апеляційній скарзі зазначається і клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
На думку колегії суддів, відсутність клопотання про дослідження доказів не обумовлює обов'язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, установлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази.
А тому, колегія суддів вважає, що має переглядати кримінальне провадження в межах апеляційної скарги, виходячи із доказів, які наявні в матеріалах кримінального провадження.
До того ж, ч.3 ст.404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під чакс розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як зазначено в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. №1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», «виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи».
До того ж, у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 р. (справа № 676/603/17) зазначено, що « … відповідно до положень ст..404 КПК, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду». Таку ж позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду (справа № 640/6847/15-к).
Однак, в поданій апеляційній скарзі, висловлюючи прохання про закриття кримінального провадження, захисник обвинуваченого не зазначив, чи потрібно і які докази досліджувати і яким чином.
Також, колегія суддів вважає доводи сторони захисту про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст.186 КК України неспроможними, оскільки захистом не надано жодних переконливих даних на підтвердження цього. Крім того, таких даних не віднайдено колегією суддів і в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, безпідставними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що вартість викраденого майна є набагато меншою від достатньої для притягнення до кримінальної відповідальності.
Так, відповідно до ч.3 ст.51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2019 рік” з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць становить 1921 гривня.
На підставі вищевказаного встановлено, що податкова соціальна пільга дорівнює 960,5 грн (50% від прожиткового мінімуму для працездатної особи).
Тому, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 192 грн 10 коп. (0,2 від 960,5 грн). Якщо вартість викраденого майна перевищує 192 грн 10 коп., за таке правопорушення настає кримінальна відповідальність.
Як вбачається із оскаржуваного вироку, з чим погодилась і сторона захисту, сума викраденого телефону становить 500 грн, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, покарання, призначене обвинуваченим, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
А тому, колегія суддів апеляційного суду вважає вирок суду першої інстанції ухваленим у відповідності до вимог ст.370 КПК України і підстав для його скасування чи зміни не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ВирокКіверцівського районного суду Волинської області від 01 квітня 2020 року у кримінальному провадженні №12019030100000598 (за внесеними відомостями від 16 жовтня 2019 року) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення цим судом та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3