02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 1-331/09
Провадження № 13-37 зво20
суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г., у кримінальній справі №1-331/09 за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 15 березня 2011 року на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
За вироком суду, який залишено без зміни судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 308, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 КК закрито на підставі п. 10 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).
Рішенням від 12 березня 2020 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Черніка проти України» встановлено порушення державою під час судового розгляду цієї справи міжнародних зобов'язань за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання свідків - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте показання жодної з цих осіб суд безпосередньо не сприймав.
Як недотримання засади безпосередності процесу ЄСПЛ оцінив оголошення судом показань ОСОБА_2 , даних під час досудового слідства, за відсутності поважних причин неявки свідка в судове засідання. ЄСПЛ вказав, що суд не вжив усіх необхідних і можливих заходів для забезпечення явки свідка, а обмежився посиланням на неможливість допиту цієї особи у зв'язку з її відсутністю за раніше відомими адресами проживання. Що стосується ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , місцевий суд одержав медичні документи про неможливість їх явки через тяжкі хвороби. Проте ЄСПЛ звернув увагу, що ці особи жодного разу не давали показань перед судом.
За висновком ЄСПЛ вказані обставини призвели до того, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. Натомість інші докази були непрямими або ж містили лише загальні відомості без необхідної деталізації обставин, що підлягали доказуванню.
ЄСПЛ зазначив, що обмеження права заявника допитувати свідків не було компенсоване іншими процесуальними гарантіями, а тому призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.
У заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 просив скасувати вирок та ухвали суду щодо нього, направити кримінальну справу на новий судовий розгляд.
02 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього у вказаній кримінальній справі.
Постановою Великої Палати заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та Верховного Суду України від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на переконання Великої Палати, не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже, як зазначається в постанові Великої Палати, наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище трьох свідків, ЄСПЛ не встановлено і з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин, на думку більшості суддів Великої Палати, призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв'язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.
Виходячи з наведеного Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду.
Не погоджуючись із постановленим рішенням Великої Палати, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.
1. В рішенні ЄСПЛ зазначив, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. Натомість інші докази, на яких ґрунтується вирок, були непрямими або ж містили лише загальні відомості без необхідної деталізації обставин, що підлягали доказуванню. За висновками ЄСПЛ, обмеження права заявника допитувати свідків не було компенсоване іншими процесуальними гарантіями, а тому призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.
Таким чином, порушення права заявника на допит свідків обвинувачення відбулось ще на стадії судового розгляду в суді першої інстанції. Саме неможливість провести допит ключових свідків обвинувачення стороною захисту і, відповідно, вибудувати свою правову позицію із урахуванням цих свідчень обумовило визнання міжнародною судовою установою порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд в цілому.
Відповідно до ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).
Таким чином, варто ураховувати, що здійснити оцінку доказів суд може лише всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження шляхом безпосереднього дослідження доказів та за умови створення сторонам можливості обстоювати свою правову позицію.
У випадку повернення кримінальної справи щодо заявника лише на стадію апеляційного розгляду право сторони захисту представляти суду докази та відстоювати правову позицію буде суттєво обмеженим. Адже частина доказів судом безпосередньо досліджуватись не буде і, відповідно, надати оцінку сукупності доказів з урахуванням отримання нових доказів (показань свідків, які не допитувались) суду апеляційної інстанції буде вкрай важко.
Проведення допитів свідків обвинувачення, які жодного разу не допитувались судом за участю сторони захисту, ставить заявника в умови неефективної реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі права на захист. Така ситуація обумовлює ризик повторного порушення права заявника на справедливий судовий розгляд.
2. Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно зі ст. 24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Однак, якщо в суді апеляційної інстанції будуть отримані нові докази, а саме показання свідків, які будуть вперше надані суду за участю сторони захисту, оцінка цих доказів, надана апеляційним судом, не зможе бути предметом перевірки. Адже судове рішення суду апеляційної інстанції може бути перевірено лише в касаційному порядку, що унеможливлює здійснення контролю за повнотою судового розгляду та відповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, у випадку перегляду справи щодо заявника судом апеляційної інстанції його право на перегляд судового рішення судом вищого рівня буде суттєво обмежене, а конституційне право на апеляційний перегляд загалом порушене.
Виходячи з викладеного, вважаємо, що єдино можливим способом виправлення допущених порушень конвенційних прав заявника та застосування в цій справі принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), мало б бути скасування всіх судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення кримінальної справи на повторний судовий розгляд до суду першої інстанції.
Судді Великої Палати Верховного Суду
Анцупова Т. О.
Гриців М. І.
Ситнік О. М.
Яновська О. Г.