Суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М.,
10 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/130/19
Провадження № 11-70заі20
На постанову Великої Палати від 10 вересня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про скасування рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 «Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладаємо окрему думку.
Рішенням ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України - вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, посилаючись на те, що відповідач під час його прийняття діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки ВРП могла звільнити суддю на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України тільки у випадку відсутності раніше прийнятого рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). Тобто ВРП не наділено повноваженнями приймати рішення за поданням ВРЮ, на підставі якого вже було прийнято відповідне рішення Верховною Радою України (далі - ВРУ). Внаслідок протиправних дій відповідача здійснено повторне переслідування судді з повторним застосуванням санкції, без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів та аргументів притягнення до дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого позивача звільнено з посади, якої він не займає.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Судове рішення мотивовано тим, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку, проте в цій частині оскаржуване рішення не містить відповідних мотивів, що є достатньою підставою для задоволення позовних вимог і скасування рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 про звільнення судді Київського районного суд м. Одеси ОСОБА_1 .
У лютому 2020 року ВРП звернулася з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У березні 2020 року ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою про перегляд цього ж рішення, у якій просить змінити зазначене судове рішення, додавши в його описовій частині посилання на неможливість розгляду ВРП подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги, через розгляд цього питання раніше ВРУ.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ВРП задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 про його звільнення з посади судді Київського районного суду м. Одеси.
З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав.
Під час розгляду справи встановлені такі обставини.
Із серпня 1980 року ОСОБА_1 працював народним суддею Луцького міського народного суду Волинської області.
Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001 року № 2869-ІІІ ОСОБА_1 обраний на посаду судді Київського районного суду м. Одеси безстроково.
Відповідно до Указу Президента України від 1 червня 2004 року № 597/2004 позивача призначено на посаду заступника голови цього ж суду.
11 лютого 2014 року ВРЮ розглянула рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 30 травня 2013 року щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги, висновок секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад від 17 грудня 2013 року, матеріали перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_2 за вказаною рекомендацією, та прийняла рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси.
Підставою для рішення про внесення такого подання стали висновки ВРЮ про обґрунтованість висновків ВККС, викладених у рішенні від 30 травня 2013 року № 1590/дп-30 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси, відповідно до якого позивач при розгляді судових справ не виконував обов'язки судді щодо справедливого та безстороннього розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства, порушення при вирішенні судових справ норм процесуального і матеріального права, а також вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.
24 лютого 2014 року ВРЮ внесла до ВРУ подання від 17 лютого 2014 року № 12/0/12-14 про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді.
29 вересня 2016 року ВРУ прийняла Постанову № 1603-VIII (далі - Постанова № 1603-VIII) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі № 800/532/16, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ВРУ: визнано незаконною та скасовано Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді.
ВРУ листом від 11 грудня 2018 року № 04-29/15-2485 повернула до ВРП подання ВРЮ від 17 лютого 2014 року № 12/0/12-14 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги.
Розглянувши матеріали цього подання, ВРП прийняла рішення від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП керувалася, зокрема, положеннями абзацу другого пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 5 січня 2017 року. Жодних висновків та мотивів звільнення судді з посади у зв'язку із вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубим чи систематичним нехтуванням обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявленням його невідповідності займаній посаді,зазначене рішення не містить.
Разом із тим частина шоста статті 56 глави 6 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» покладає на ВРП обов'язок ухвалити вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
Частиною другою статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» також встановлено, що факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
За таких обставин ВРП як повноважний орган для розгляду питання щодо звільнення судді з посади мав самостійно встановлювати всі факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , та в своєму рішенні від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 відобразити власні висновки щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, навести мотиви та аргументи притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
На ВРП покладається обов'язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави при вирішенні питання про звільнення судді. Наявність вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цій стадії обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об'єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
ВРП в оскаржуваному позивачем рішенні констатувала чинність рішення ВРЮ від 11 грудня 2014 року № 92/0/15-14.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях.Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Як установлено судами, подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді було внесено 17 лютого 2014 року № 12/0/12-14 до ВРУ, за наслідками розгляду якого 29 вересня 2016 року було прийнято Постанову № 1603-VІІІ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси. У судовому порядку цю постанову було скасовано.
Судами встановлено, що підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали незаконно прийняті ОСОБА_1 судові рішення з умисними та систематичними грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, встановлені рішеннями судів апеляційної інстанції, постановлених
у 2004-2012 р. р.
Тобто дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним в 2004-2012 р. р., а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП у лютому 2019 року.
Норми Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» викладено Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
За приписами частини четвертої статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.
У частині одинадцятій статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Тобто, як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивача на підставі рішення ВРЮ від 11 лютого 2014 року № 92/0/15-14, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.
Відповідач в силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).
Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов'язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.
Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним
у 2004-2012 р. р., однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів.
З урахуванням зазначеного вважаємо рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС, мала б залишити без змін рішення суду першої інстанції від 30 січня 2020 року, яким оскаржуване рішення ВРП визнано протиправним та скасовано.
Судді Великої Палати Верховного Суду О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Ю. Л. Власов Ж. М. Єленіна Н. П. Лященко О. М. Ситнік