Справа № 464/1706/20
пр.№ 2-а/464/93/20
10.09.2020 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
суддя Тімченко О.В.
справа № 464/1706/20
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач старший лейтенант поліції батальйону 1 рота 1 Управління патрульної поліції у Львівській області Антонюк Ярослав Ігорович
відповідач Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП.
вимоги: оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі
Обставини справи
Позивач 31 березня 2020 року звернувся до Сихівського районного суду м.Львова в порядку адміністративного судочинства із позовною заявою, в якій просить поновити строк на оскарження та визнати постанову серії ЕАК № 1827043 від 05 грудня 2019 року про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, протиправною та скасувати її, а провадження по справі закрити. Покликається, що правил дорожнього руху не порушував та адміністративного правопорушення не вчиняв.
Ухвалою суду від 06 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків такої.
Ухвалою суду від 13 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та залучено співвідповідачем Департамент патрульної поліції, як юридичну особу, в особі Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом). У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Строк звернення до суду не є пропущеним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ XII "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17 липня 2020 року, пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Даним законом також встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
До даного часу відповідачі своїми процесуальними правами не скористалися та відзиву не подали.
Суддя Тімченко О.В. з 3 серпня 2020 року по 04 вересня 2020 року включно перебувала у відпустці.
Отже на підставі п.10 ч.1 ст.4 та ч.9 ст.205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу технічними засобами згідно з вимогами ч.4 ст.229 КАС України.
Мотиви та висновки суду
Заступником командира 1 батальйону 2 роти УПП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Антонюком Я.І. 05 грудня 2019 року винесено постанову серії ЕАК № 1827043, якою на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУАП.
Даною постановою встановлено, що ОСОБА_1 05 грудня 2019 року о 12.25 год по вул.Луганська, 20 в м.Львові, керуючи автомобілем марки «Форд Мондео» номерний знак НОМЕР_1 , перетнувши подвійну суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.3, був зупинений на вимогу поліцейського та не увімкнув аварійну світлову сигналізацію після зупинки, чим порушив п.9.9б Правил дорожнього руху України - порушення ввімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці працівників поліції або внаслідок засліпнення водія світловими фарами.
Згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У ст.ст.72-76 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність.
Незважаючи на зазначене, суб'єктом владних повноважень - патрульною поліцією не було подано в порядку, визначеному ч.1 ст.175, ч.1 ст.269 КАС України, жодних доказів не ввімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці на вимогу поліцейського.
Позиція щодо застосування норм права при розгляді справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а. За ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а у ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даній постанові встановлено, що оцінюю чи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху. Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо). Наявність лише постанови про притягнення до відповідальності не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
З урахуванням викладеного при розгляді даної справи суб'єктом владних повноважень, на якого покладено процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не підтверджено недотримання позивачем Правил дорожнього руху України, а відповідно судом факту вчинення ним правопорушення за ч.2 ст.122 КУАП з урахуванням, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України), не встановлено.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КУАП за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення (постанова) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийняте без повного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Вимоги позивача про визнання протиправною оскаржуваної постанови не підлягають до задоволення з огляду на положення ч.3 ст.286 КАС України, якими передбачено конкретний перелік рішень, які може прийняти суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Також суд враховує, що в силу положень п.5 ч.1 ст.213 КУАП органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі, відповідно до статті 222 цього Кодексу, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 цього ж Кодексу.
За ч.2 ст.222 КУАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З наведеної вище норми слідує, що суб'єктом владних повноважень, який розглядає справу про адміністративне правопорушення і виносить постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, є відповідний орган в особі конкретної посадової особи.
Отже, поліцейські патрульної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції, а не від свого імені.
З огляду на викладене вище належним відповідачем у справі, предметом якої є оспорювання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, повинен бути відповідний орган Національної поліції - Департамент патрульної поліції, як юридичну особу, в особі Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, який і залучений судом згідно з ухвалою про відкриття провадження від 13 травня 2020 року на підставі положень п.5 ч.1 ст.213, ч.2 ст.222 КУАП, ст.43, ч.4 ст.46, п.7 ч.1 ст.4 КАС України. Тому у вимогах до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 слід відмовити, який не є належним відповідачем та не повинен відповідати за заявленими позовними вимогами.
Установлені обставини справи свідчать про часткове задоволення позову. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні.
Розподіл судових витрат
Згідно із ч.5 ст.139 КАС України судові витрати належить віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.241-246, 286 КАС України, суд
Позов задоволити частково.
Постанову серії ЕАК № 1827043 від 05 грудня 2019 року скасувати, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУАП закрити.
Відмовити у частині позовних вимог про визнання протиправною постанови та до старшого лейтенанта поліції батальйону 1 рота 1 Управління патрульної поліції у Львівській області Антонюка Ярослава Ігоровича.
Рішення може бути оскаржено згідно з ч.4 ст.286 КАС України протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду з урахуванням Перехідних положень КАС України. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.272 КАС України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1
відповідач старший лейтенант поліції батальйону 1 рота 1 Управління патрульної поліції у Львівській області Антонюк Ярослав Ігорович, м.Львів, вул.Перфецького, 19
відповідач Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, м.Львів, вул.Перфецького, 19
Повне судове рішення складено та підписано 10 вересня 2020 року, що є датою його ухвалення в порядку письмового провадження - ч.5 ст.250 КАС України.
Суддя О.В.Тімченко